Усамітнення (гітбодедут)

Усамітнення — дія, яку людина здійснює з власної ініціативи, відокремлюючи себе від інших людей на певний період чи час.
До розкриття хасидуту в єврейському світі дуже поширеним було явище відлюдництва й усамітнення як способу життя. Євреї, які прагнули служити Всевишньому, усамітнювалися, відривалися від людського товариства і відсторонювалися від справ цього світу.
Окрім усамітнення як способу життя, існує усамітнення на певний час протягом дня, яке служить для звіту душі або для молитви.
Усамітнення як спосіб життя
Переваги усамітнення
Ребе Раяц пояснював, що усамітнення справді має багато переваг[1]: «Здатність зректися світу і зробити все, щоб відірватися від усіх світських справ, — це, без сумніву, великий щабель, і ті, хто йде цим шляхом, — люди високого щабля. Через таке служіння стають володарями форми, тобто володарями душі, на найвищому щаблі».
І далі говорить, що через усамітнення «..досягають найвищих щаблів осягнення. Живуть у світі, який увесь — благо: небо і земля, гори й ріки, дерева і трави, всілякі крилаті... Справжній самітник підноситься через усамітнення на найвищі щаблі осягнення. Його думки безперешкодно мандрують у найвищих світах..»
У «Сефер га-зіхронот» Ребе Раяц описує містечко Любавичі в перші роки його існування: «Любавичі здавна були оточені великими лісами, які надавали їм вигляду відлюдного місця і дарували їхнім мешканцям відчуття усамітнення. Так Любавичі стали привабливим місцем для людей, які прагнули усамітнитися, залишитися наодинці зі своїм Творцем і наблизитися до Всевишнього та Його творіння».
Р. Аврагам-Йосеф Мовчазний якось запитав рабі Гілеля з Паричів, чому він омиває руки з кухля з трьома ручками. Р. Гілель відповів йому, що сенс омивання рук — це притягнення світла розуму в емоційні якості. Вода — це хохма. І він чув від Мітлер Ребе, що осягнення розумом хохми відбувається через три ручки: усамітнення, поглиблене вивчення і зосереджене перебування. А перебування хохми в розумі — у трьох визначеннях: точка, світло і життєвість[2].
Недоліки усамітнення
Ребе Раяц пояснює, що «хоча велика перевага усамітнення, у ньому є недолік, який переважує всі його добрі якості. Недолік виявляється в тому, що через усамітнення стають відлюдниками, відірваними від світу .. це зовсім не відповідає вищому задуму, закладеному в спуску душі в тіло і у створенні світу взагалі».
Далі він пояснює, що й Моше Рабейну стояв на високих щаблях усамітнення, коли пас овець Їтро в пустелі; але тієї години, коли він побачив Б-жественне одкровення і захотів наблизитися, Святий, благословенний Він, сказав йому: «Зніми взуття своє з ніг своїх». Тепер починається новий щабель у його служінні — від усамітнення до розкриття. Моше не хоче розлучатися з усамітненням і «торгується» зі Святим, благословенний Він, доки Святий, благословенний Він, не розкриває Моше таємницю бірурім, яка і є вищим задумом створення світу.
Правильне усамітнення

Ребе Рашаб близько десяти років (після відходу з життя свого батька, Ребе Магараша) перебував у стані самітника. Згодом він сказав, що в ці роки дійшов глибокого усвідомлення і відчуття вислову рабі Шимшона з Острополя: «Добра відокремленість серед людей і самотність серед людей». Цей шлях — кінцева мета, до якої прагне хасидут[3].
В іншому місці[4] цей вислів пояснюється так: «Відокремленість і усамітнення означають не те, що гадає світ, — зречення світу і відрив від людського товариства. Сенс відокремленості й усамітнення — використовувати кожну річ у її правильному значенні». І докладніше: «Усамітнення означає сильне внутрішнє самоспоглядання людини. Коли людина вдивляється в себе і перевіряє, де голова, де серце і де вона сама, — це усамітнення серед людей»[5].
Усамітнення в сіхот Ребе
- Праотці та коліна в порівнянні з Йосефом-праведником[6]:
«У багатьох місцях пояснюється причина того, що праотці та коліна обрали бути пастухами овець: це заняття — в якому немає (зайвої) обтяженості і людина перебуває в стані усамітнення від світських справ — не заважало їм перебувати в стані постійного злиття з Б-жественністю; але Йосеф відрізнявся у своєму служінні від праотців та інших колін тим, що й будучи зайнятий світськими справами, як у домі Потіфара, коли той поставив його „над домом своїм, і все, що мав, віддав у руки його“, і так само у в'язниці, де віддали в руки його „всіх в'язнів.. і все, що там робили, робив він“, і тим паче коли він став другим після царя і керував усіма справами Єгипту („і за словом твоїм годуватиметься весь народ мій.. і без тебе ніхто не підніме і т. д.“), — усі ці величезні клопоти не бентежили його і не обтяжували, і він перебував у досконалому злитті з Б-жественністю».
- Про виконання заповіді «ад де-ло яда» в Пурим[7]:
«що в Пурим дана сила кожному з Ізраїлю... виконати це „пиття“ і досягти такого злиття з таємницями Тори, яке скасовує його існування, не побоюючись, що через це служіння він дійде до поведінки усамітнення і відсторонення від світу, протилежної задуму „для перебування створив її“, а навпаки, завдяки виконанню цього обов'язку в день Пурима додасться йому життєвості в служінні Всевишньому впродовж усього року, у створенні обителі для Нього, благословенний Він, у нижніх світах — „увійшов з миром і вийшов з миром“».
Усамітнення для споглядання або молитви
Усамітнення в день народження
У календарі «Гайом йом»[8] Ребе пише: «У день народження людині слід усамітнитися, підняти свої спогади і поміркувати над ними, а те, що потребує виправлення і тшуви, — повернутися і виправити».
Усамітнення для молитви
Рабі Нахман із Брацлава у своєму вченні особливо звеличував перевагу усамітнення, в якому людина звертається до Всевишнього з особистою молитвою. І це впродовж поколінь — велика і головна основа у брацлавських хасидів.
У вченні хасидуту Хабад дуже підкреслюється необхідність того, щоб у єврея був особистий зв'язок із Творцем, аж до виливання душі в тривалій молитві, що триває кілька годин, у хасидів високого рівня. Також і хасиди звичайного рівня перед молитвою споглядають теми з вчення хасидуту, зосереджені на величі Творця, і питання служіння молитви, як докладно пояснюється в книзі «Танія». Ідеться про зосередження думки й особистості на зв'язку з Творцем.
Водночас у Хабаді не заведено усамітнюватися у відлюдних місцях. Як вислів, наведений у сіхот Ребе Раяца: «Добра відокремленість серед людей і самотність серед людей». Тобто той, хто хоче усамітнитися, може зробити це серед людей. Адже справжнє усамітнення — це внутрішнє душевне явище, що відбувається в душі людини.
Усамітнення в місцях, віддалених від людей, — це певною мірою втеча від реальності та від потреби людини зосередитися на самій собі й досягти у внутрішньому служінні внутрішньої душевної переміни.
Водночас хасид, який відчуває, що усамітнення може допомогти йому в служінні Всевишньому, може усамітнюватися у відлюдних місцях після поради з машпіа[потрібне джерело].
Зовнішні посилання
- Яка велика різниця між усамітненням Брацлава і спогляданням Хабаду в молитві? • Дивіться, на сайті «Лахлухіт геулатіт»
- «Сіхат га-шавуа» 948 | Той, хто спілкується з людьми, сайт «Хабад Ісраель»
Примітки
- ^ «Лікутей дібурім», частина 1, с. 270
- ^ «Лікутей дібурім», частина 1 (лашон га-кодеш), с. 189 і в примітці там.
- ^ «Лікутей дібурім», частина 1, с. 288
- ^ «Сефер га-сіхот 5703», с. 191
- ^ «Сефер га-сіхот 5696–5700», с. 310–311
- ^ «Лікутей сіхот», частина 30, с. 225
- ^ «Лікутей сіхот», частина 31, с. 183 (із сіхот Шабату недільної глави «Шміні» і Шабату недільної глави «Тазрія» 5744 року (1983/1984))
- ^ «Гайом йом», 11 нісана. Це з листа від 19 тамуза 5700 року (25 липня 1940), «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, частина 5, с. 106