Акедат Іцхак
Акедат Іцхак — найважче випробування, через яке пройшов праотець Аврагам[1]., і це його готовність зарізати свого єдиного й улюбленого сина із самопожертвою.
Це випробування стоїть народові Ізраїлю в заслугу з дня на день, і тому дехто має звичай щодня згадувати Акедат Іцхак у порядку молитви. Також на Рош га-Шана сурмлять у шофар, щоб нагадати заслугу барана Іцхака, і згадують у молитві його заслугу.
У Писанні
Розповідь про Акедат Іцхак — це розповідь про самопожертву і любов до Всевишнього. Акеда була десятим випробуванням, яким Всевишній випробував Аврагама. Коли Іцхакові було тридцять сім років, Всевишній сказав Аврагамові принести його в жертву перед Ним і зарізати його на горі Морія. Аврагам устав рано-вранці, і коли вони прийшли на місце, Аврагам збудував жертовник і зв'язав Іцхака, свого сина. За мить до того, як Аврагам зарізав свого єдиного сина, йому з'явився ангел з небес, який зупинив його від цієї дії. Одразу після цього Аврагам побачив барана, якого приніс на всеспалення замість свого сина. Всевишній благословив Аврагама, що його нащадки помножаться, як зорі небесні та як пісок на березі моря, і це тому, що він послухався голосу Всевишнього. Далі Тора розповідає про родовід сім'ї, і ми дізнаємося про народження Рівки, майбутньої дружини Іцхака.
У вченні хасидуту пояснюється, що це випробування було надзвичайно важким духовним випробуванням: адже якби Іцхака було зарізано, сталося б дуже велике осквернення Імені Всевишнього, бо слово Всевишнього, що стало відомим, — що Він сказав Аврагамові, що від Іцхака походитиме великий народ, — було б незрозуміло, як воно здійсниться при закланні Іцхака. І попри все це він із самопожертвою віддав свою душу, щоб виконати слово Всевишнього без мудрувань.
Нове в Акеді порівняно з іншими випробуваннями
Десятьма випробуваннями було випробувано праотця Аврагама, і він витримав їх усі; коментатори розійшлися в думках щодо суті випробувань, але на думку всіх випробування Акеди — найбільше з них.
Аврагам відкрив канал самопожертви заради освячення Імені Всевишнього і тим самим проклав шлях і дав можливість тим, хто прийшов після нього, діяти подібно до нього.
Хоча сила самопожертви існує в сутності душі, вона вельми прихована й утаєна, і якби не самопожертва праотця Аврагама, не було б явища самопожертви, тобто сила самопожертви не притягувалася б і не розкривалася б у світі.
Хоча Аврагам був тим, хто відкрив канал самопожертви заради віри в єдність Всевишнього та її поширення — «І закликав там ім'ям Г-спода, Б-га вічного», — проте він не вважав саму самопожертву цінністю самою по собі, а лише засобом для досягнення мети — поширення віри в Єдиного Б-га.
На відміну від рабі Аківи, який дуже хотів віддати своє життя заради віри і бачив цінність у самому акті самопожертви.
4 причини
Але випробування Акеди — коли праотцю Аврагамові було наказано піднести Іцхака, свого сина, на всеспалення, — було найбільшим випробуванням. І цьому є кілька причин:
Перший, хто витримав випробування
1) Аврагам був першим, хто зробив це, не маючи прецеденту, у якого можна було б навчитися, і без того, щоб подібне існувало у світі.
2) «Спритність праотця Аврагама стоїть за нас і за наших дітей навіки» (див. Хулін 16а). Головна перевага Аврагама у випробуванні Акеди — у тому, що він зробив це з дивовижною спритністю, щоб показати свою радість і бажання виконати волю свого Творця і завдати втіхи своєму Створителю.
Духовна складність витримати випробування
3) Складність випробування в діянні Акеди полягала у внутрішній боротьбі, яка була в Аврагама в духовному аспекті цієї справи. Адже повеління, яке отримав Аврагам: «І принеси його там на всеспалення», — на перший погляд суперечило знанню Аврагама та його осягненню Всевишнього у двох речах:
(а) Адже його знання і віра у вічність Всевишнього зобов'язують, що немає зміни, не дай Б-г, у Всевишньому, а також у Його волі, благословенний Він, адже Він і Його воля єдині, і як можливо, що «вчора Ти сказав мені, що в Іцхаку наречеться тобі потомство, і знову сказав: візьми ж сина твого, а тепер Ти кажеш мені: не простягай руки твоєї на хлопця», і як це узгоджується з вірою у вічність Всевишнього, що «Вічний Ізраїлю не збреше і не розкається, бо Він не людина, щоб розкаюватися», і «Я, Гаває, не змінився», тобто не змінився і не змінив Своєї думки. Адже каяття і зміна думки щодо певної дії походять від незнання заздалегідь результатів дії, але щодо Святого, благословенний Він, безмежного й безкінечного, Який бачить і дивиться від початку — кінець, зовсім неможливо приписувати Йому каяття чи зміну думки, не дай Б-г. (З чого випливає, що випробування охоплювало всі подробиці події, зокрема й те, коли від Всевишнього знадобилося: «Не простягай руки твоєї на хлопця»)[2].
Витримати випробування всупереч кореню своєї душі
(б) Адже душа праотця Аврагама була з якості Хесед у світі Ацилут, і тому головне його служіння -у заповідях між людиною і Всюдисущим- у якості любові до Всевишнього — «Аврагам, що любить Мене».
І так само внизу -у заповідях між людиною і її ближнім- у якості Хесед — «І насадив ешель у Беер-Шеві», якість гостинності. Тобто його знання й осягнення Б-жественності — за допомогою якості Хесед, і його пізнання Всевишнього було в тому, що «Він бажає милості», і відповідно все його служіння Всевишньому було на лінії Хесед.
Але в повелінні про Акеду Всевишній відкрився йому в якості Суду, коли від Аврагама знадобилося придушити своє милосердя і зв'язати свого сина на жертовнику. Таке жорстоке діяння ніяк не узгоджувалося з його пізнанням добра і милості Святого, благословенний Він, і зі шляхом його служіння Всевишньому. І попри все це Аврагам підкорився Б-жественному повелінню і виконав волю Всевишнього в прийнятті ярма, без причини і знання і осяжного та зрозумілого розуму, навіть не — Б-жественного розуму.
Витримавши випробування, він розкрив у собі велику віру у Всевишнього — Ейн Соф, благословенний Він, — і величезний бітуль перед Його Мегут і Ацмут, благословенний Він, які вище за будь-яке визначення та уявлення певної якості, що зобов'язує служити Всевишньому не обмеженим чином — не лише в любові, що походить з якості хесед, а й у якості трепету, що походить з якості суду.
Повний бітуль
4) Головне випробування, яке було в Аврагама в діянні Акеди, — у тому, що для цього вимагалася істинна самопожертва на найвищому щаблі бітулю. Самопожертва може бути й без бітулю свого власного існування, коли спонукальною причиною самопожертви є холодна логіка і розрахунок вигоди — досягнення того, що дорожче за життя на землі (наприклад, Майбутній світ тощо).
Або ж через заперечення — що якщо він не досягне бажаного, «навіщо йому життя», або через якість прагнення перемагати і демонстрації сили навіть ціною життя.
Нове в Акеді порівняно зі звичайною самопожертвою
Дехто ставить запитання, що нового в самопожертві праотця Аврагама, адже в усіх поколіннях були євреї, які віддавали свою душу, навіть не удостоївшись Б-жественного одкровення, у якому їм було б сказано віддати свою душу[3].
На це запитання знайдено кілька пояснень, і серед них:
А. Автор «Акеди» пояснює, що нове в цьому — у тому, що в праотця Аврагама не було жодної потреби виконувати заповідь, оскільки він міг би заперечити: «бо в Іцхаку наречеться тобі потомство». Чого немає в євреїв у поколіннях після дарування Тори — у них це було в силу повеління «І буду освячений серед синів Ізраїлю».
Б. Засновник хасидизму Хабад, Алтер Ребе, якось розповів таку історію: у Межирічі була група хасидів, яких називали «палії печей» (це були ті, кого не прийняли в учні до Магіда з Межиріча). Одного разу кілька з них говорили про те, що «якби Б-г відкрився мені й повелів мені принести в жертву мого єдиного сина, хіба я не підкорився б Йому? А якщо так, у чому диво праотця Аврагама?
Один відповів, що я б трохи відклав цю справу і тримав би свого сина при собі кілька днів. Але Аврагам устав рано-вранці, щоб одразу виконати Б-жественне повеління. Другий відповів, що і я б виконав Його наказ одразу, але з важким серцем. А Аврагам зробив це з радістю. А третій сказав, що, на його думку, особливість Аврагама була в тому, що коли йому було наказано «Не простягай руки твоєї на хлопця і не роби йому нічого..»[4], він сповнився радості — не від порятунку свого єдиного сина, а від того, що може виконати ще одне Б-жественне повеління».
В. У вченні хасидуту пояснюється, що Аврагам був першим, хто закарбував у світі силу самопожертви, і він — канал для цього, і ті євреї, нащадки праотця Аврагама, які віддавали свою душу, робили це завдяки його силі. Але все ж важко: адже сам праотець Аврагам уже пройшов важчі випробування самопожертви, як випробування в Ур-Касдімі, і якщо так — у чому велич саме цього випробування.
Г. Ребе[5] відповідає і пояснює, що самопожертва є і в народів світу і не завжди походить із чистих спонук, але саме у випробуванні Акеди доведено абсолютну самопожертву праотця Аврагама на рівні скасування буття, адже він міг би заперечити, що з Акедат Іцхак буде скасовано справу розкриття Його Б-жественності у світі, яка притягувалася за допомогою праотця Аврагама, і якби Іцхака було зарізано, не дай Б-г, у цієї справи не було б продовження. Виходить, що праотець Аврагам витримав випробування Акеди лише через просте слово Святого, благословенний Він, без жодних розрахунків, і це — скасування буття.
Див. також
Зовнішні посилання
- Останнє випробування — на сайті «Бейт Хабад»
- «Мін га-маайан» — Акедат Іцхак — «Сіхат га-шавуа», випуск 880
Примітки
- ^ Як сказали мудреці: вистій у цьому, щоб не сказали, що в перших немає нічого.
- ^ «Дерех міцвотеха», маамар, що починається словами «Ахарей Гаває», 186, б.
- ^ І як наводиться в книзі «Танія» причина цього.
- ^ Тижнева глава «Ваєра» 22, 12.
- ^ «Лікутей сіхот», частина 20, с. 75.