Утрамбована глина
Рідка глина (тіт га-нідок, або га-нірок — мовою Єрусалимського Талмуду[1]) — це прозора суміш бруду, що містить, серед іншого, землю і воду, про яку в Талмуді обговорюють, чи можна приєднати її до міри сорока сеа мікви (на відміну від глини, яка не є рідкою, що є чимось на кшталт густого шару тіста, який осів на дні мікви з водою). Значення слова нідок або нірок одне — «тонкий, такий, що його можна переливати з посудини в посудину»[2].
Рідка глина використовується в мішнайот і в обох Талмудах як приклад речі, яку, хоча вона не має бути частиною мікви, оскільки вона не є водою в повному сенсі слова, можна приєднати до міри мікви, але не можна ставитися до неї самої як до центральної частини мікви й занурюватися в ній.
У Барайті
У трактаті Мікваот[3] розійшлися рабі Еліезер і рабі Єгошуа щодо мікви, у якій є глина, і доходять згоди щодо певного виду глини, під яким, згідно з тлумаченням Тосафот[4], мається на увазі рідка глина:
«Міква, у якій 40 сеа і глина... Якщо вода була з одного боку, рабі Єгошуа згоден, що занурюють у воді й не занурюють у глині. Про яку глину сказали? Про глину, у яку тростина занурюється сама собою, слова рабі Меїра, рабі Єгуда каже: місце, де мірна тростина не стоїть. Аба Еліезер [бен Ділаї] каже: місце, куди опускається виск. Рабі Еліезер каже: та, що проходить крізь горло бочки. Рабі Шимон каже: та, що проходить крізь трубку бурдюка рабі Еліезер бе-рабі Цадок каже: та, що вимірюється логом».
У Гемарі
У трактаті Звахім [5] Гемара звертається до придатності рідкої глини щодо мікви, омивання рук і омивання коганів водою з кійора та встановлює, що слід розрізняти два ступені густоти глини: якщо глина настільки густа, що тварина (наприклад, корова — приклад, наведений у Гемарі) не нахиляється і не п'є з неї, вона непридатна для всіх трьох згаданих справ. А якщо глина не густа, а водяниста до такої міри, що коли корова бачить її, вона не вагається нахилити голову й пити її воду, вона вважається водою, і її можна приєднати до міри сорока сеа мікви, або до міри ревіїта для омивання рук, а також до міри води, яка має бути в кійорі, — достатньої для омивання чотирьох коганів.
У трактаті Сука[6] Гемара порівнює повітря, менше за три тефахи, яке придатне в суці за законом лавуд, із законом рідкої глини в тому, що, хоча їх можна приєднати до міри придатності (сорок сеа мікви й сім тефахів суки відповідно), користуватися ними самими заборонено, і як заборонено занурюватися в самій рідкій глині, так заборонено спати під повітрям між балками суки[7].
У встановленій галахі
Ребе Цемах Цедек обговорює[8] питання про мікву, у стіні якої, що відокремлює її від сусідньої ями іншої мікви, є отвір, так що через кілька годин значна частина води мікви має вийти з неї і ввійти в другу мікву, — чи слід вважати всю воду, якій судилося вийти, «зохлін», і він установлює, що це залежить від суперечки рішонім; згідно з Рабейну Шимшоном — міква буде непридатна, оскільки занурення відбувається і в непридатній воді, якій судилося вийти, а згідно з Рошем, поки вода не вийшла з неї — вона придатна.
Думку Роша він пояснює тим, що воду зохлін слід уподібнити рідкій глині, з якої вчать, що хоча рідка глина сама по собі не вважається цілком водою, її можна приєднати до мікви. Якщо так, можна приєднати й воду зохлін у мікві, хоча вона сама по собі непридатна, оскільки їй судилося вийти з неї.
Але якщо більшій частині води мікви судилося вийти з неї, у такому вигляді міква непридатна. І тому він рекомендує зробити отвір розміром «як трубка бурдюка» (у якому є місце для двох пальців із кожного боку отвору), який призведе до того, що обидві мікви вважатимуться однією, і відповідно перетікання з однієї в іншу не вважатиметься «зохлін».