Перейти до вмісту

Мохін і мідот

Матеріал з Хабадпедії
Мудрість і розум
Аспекти мудрості
Мохін  •  Сфіра Хохма  •  Сфіра Біна  •  Сфіра Даат  •  Хохма і Біна  •  Мохін і мідот
Протилежність мудрості
Шоте  •  Дурість  •  Дух дурості  •  Кесіль  •  Вищий кесіль  •  Евіль  •  Баар

Ця стаття присвячена порівнянню і співвідношенню між мохін людини та її мідот.

Мохін — розум людини — це здатність осягати й розуміти розумові предмети; також розумові положення і погляди людини входять у поняття «мохін», тоді як мідот стосуються почуття людини щодо іншого (чи то саме почуття, як любов і ненависть, чи то почуття, що спонукає давати, як доброта і милосердя тощо).

Мохін — для себе, мідот — для іншого

І мохін, і мідот служать людині для зв'язку з її оточенням.

Однак між цими двома силами є відмінність, аж до того, що вони протилежні одна одній. Мохін не створюють «зв'язку» між людиною та іншим, на відміну від мідот, уся суть яких — створення «зв'язку».

Тобто в «мохін» підхід такий: розумію я чи ні. А те, що незрозуміле її розумові, для неї не існує. Виходить, що існування іншого самого по собі не займає місця (і тому ні до чого її не зобов'язує — ні до розуміння, ні до почуття тощо).

Інакше «мідот» — вони починаються з іншого. Тобто основа мідот — у тому, що інший займає в людини місце, і «інший» — це те, що викликає в людини почуття, а також вид почуття: наближення чи віддалення тощо.

І виходить відмінність: у мідот людина пов'язана з «іншим», і інший діє на неї, тоді як у мохін вона «відокремлена» від іншого. Інший не займає місця, і навіть осягнення, якого вона досягла, існує лише тому, що «вона» його зрозуміла, а якби вона його не зрозуміла, воно зовсім не займало б місця.[1]

Ця відмінність виявляється в кількох аспектах, як описано нижче.

  • «Суть мохін» — щоб сама людина зрозуміла.«Суть мідот» — ставлення людини до іншого.
  • «Дія мохін»: щоб зрозуміти, інший не потрібен, і людина сама по собі, без іншого, може осягати осягнення. Більше того, щоб вникнути в розумовий предмет до кінця, — це саме тоді, коли людина сама, а інший її збиває.[2] «Дія мідот» (давання доброти тощо) — саме для іншого, для того, кому можна давати на ділі. Більше того, і саме «пробудження мідот» (як праотець Аврагам, що чекав гостей) — саме якщо у світі є інший (до якого можна пробудитися бажанням давати), а коли іншого насправді немає, неможливо пробудитися в міді. Більше того, поки міда перебуває лише в пробудженні без давання іншому на ділі, міда ущербна (як праотець Аврагам, який «засмучувався», що в нього немає гостей на ділі)[3]

До поняття «інший» входить не тільки реальність поза людиною, а й у самій людині все, що не є мохін, — це «інший», що заважає мохін; наприклад, мідот людини, а також її воля не допомагають осягненню[4] і заважають йому, і тому під час дії мохін їх ігнорують.

Мохін — піднесення (відокремленість), мідот — піднесення і притягання

Природа мохін — зосереджуватися, відриватися і підноситися над іншими силами душі. Тому людина, зайнята розумовими предметами, відокремлена й відірвана від свого оточення і нічим не збуджується і не збивається, бо природа мохін — у відокремленості, як сказано вище.

Мідот же, навпаки, за своєю суттю — і піднесення, і притягання. Адже саме ставлення душі до іншого — це вже «притягання»: душа пов'язується з чимось, що поза нею.

Це притягання може прийти у формі піднесення — прагнення і рацо, а може прийти у формі притягання. Це залежить від того, з чим вона пов'язалася: чи викликає воно почуття піднесення чи притягання. Однак між піднесенням мохін і мідот є відмінність: суть піднесення мохін — відокремленість і відрив, а в мідот суть — бажання і потяг[5]

Мохін — двейкут, мідот — збудження і захоплення

Поєднання між людиною та осягнутим — у тому, що людина «прилипає» до осягнення. Ніби вона й осягнення — одне (адже саме осягнення — це і є її власне розуміння, тому її єство прилипле до осягнення).

Інакше в мідот: хоча й вони тягнуться до предмета і збуджуються від нього (і це вказує на емоційний зв'язок, який вони мають із предметом, тому вони до нього тягнуться), це не так, що вони прилиплі до нього і єдині з предметом, а лише як щось, що тягнеться до іншого (такий сенс «збудження»: душа збуджується і змінюється під дією іншого, що перебуває поза нею).

(Тому двейкут безмовний, тоді як збудження — із шумом і захопленням, бо збудження — не повний двейкут і єдність.[потрібне джерело])

Вплив мохін

Оскільки природа мохін — для себе, то й коли людина даватиме від мохін, вона залишиться у відокремленості від іншого (навіть саме давання), тому що:

а. Розум, що розкривається, — лише зовнішній бік, а сама суть розуму (яка за своєю природою — для себе) залишається в прихованні.
б. І розум, що розкривається, за своєю суттю не призначений діяти і розкриватися в іншому. Він подібний до світла, що світить усюди (адже суть світла не в тому, щоб «світити», а лише в поширенні світила).

І тому народження мідот із мохін відбувається без того, щоб мохін займалися народженням, а само собою[6]

І також коли мохін діють на інші сили (мідот у серці, або думкумовленнядію), вони залишаються відокремленими від них. Тому що весь вплив на них — подібний до світла, що світить усюди.

Мохін — для себе і мідот — для іншого в сфірот

«У світі Ацилут»

Мохін у світі Ацилут — це сфірот Хохма, Біна і Даат; Б-жественне світло в них вище за зв'язок зі світом, з їхнього погляду світові немає місця, бо на цьому щаблі немає місця іншому (поняття світу — це «інший» щодо Святого, благословенного Він, Творця світу).

Однак мідот світу Ацилут — Хесед, Гвура тощо. Оскільки вся суть мідот — саме для іншого, їхня суть у тому, щоб був світ. Більше того, якби не світ, мідот були б недоречні. (Тому створення світу було через мідот, як натякається у віршах, див. статтю Мідот)

(Щоправда, і мохін мають певний зв'язок зі світом, але це лише у світлі, що світить поза мохін, — «мохін у мідот», що є лише зовнішнім боком (і не в облаченні), як сказано вище[7]).

Мохін — корінь Тори, адже «Орайта мі-хохма нафка», і в цьому перевага Тори, що передувала світові: корінь Тори — від Б-жественного світла, відокремленого від світу і відокремленого від іншого.

«На кожному щаблі у світах»

Кожна причина — наслідок своєї причини, тобто, хоча вона причина для щабля, нижчого за неї, вона сама теж наслідок щабля, вищого за неї, і на кожному щаблі є частина, якою вона прилипла до своєї причини, і частина, якою вона дає наслідкові, що походить від неї.

Щабель мохін — це частина, в якій відчувається (у наслідку) двейкут зі щаблем, вищим за нього (причиною), а мідот кожного щабля — це частина (у причині), яка дає і стосується щабля, нижчого за неї (наслідку).

У день Шабату на кожному щаблі світять його мохін, тому всі світи перебувають у підйомі, а в шість буденних днів світять шість мідот.[8]

«В Імені Гаває»

Основна стаття – Гаває

Десять сфірот натякаються в чотирьох літерах Імені Гаває: мохін — у літерах йуд-гей (йуд — Хохма, гей — Біна), а мідот — у літерах вав-гей (вав — шість мідот, гей — Малхут). Відмінність між мохін і мідот — «мохін для себе, а мідот для іншого» — виявляється і в тому, що, згідно з роз'ясненим, Ім'я Гаває ділиться на дві частини: літери йуд-гей натякають на приховане й потаємне світло, і про нього сказано: «Приховане — Г-сподові, Б-гові нашому»[9], а про літери вав-гей сказано: «а відкрите — нам і синам нашим» — «ве-га-ніглот»: світло на цьому щаблі розкривається створінням, і це світло вищих мідот.

У душі людини

Основна стаття – Нешама

Як угорі, у сфірот, є десять сфірот, і вони діляться на мохін і мідот, так і в людині є десять сил, і вони теж діляться на мохін і мідот. І вони теж натякаються в Імені Гаває, яке світить і перебуває в душі кожного єврея. (І це тому, що душа людини походить від сфірот, тому в ній є всі аспекти сфірот).

Однак, на відміну від сфірот угорі, де мідот вважаються «відкритим» і натякаються в літері «вав» Імені Гаває, у людині, навпаки, роз'яснюється в «Танії» («Ігерет га-тшува», гл. 4), що мідот людини належать до першої літери «гей» Імені Гаває і визначаються як «приховане», і лише думка, мовлення і дія вважаються в ній відкритим.

Причина: душа людини від початку стосується іншого, тому те, що почуття звернене до іншого і перебуває під його впливом, не робить його відкритим, оскільки зрештою це її власне почуття (а не як мовлення, яке — цілком зовнішнє), тоді як угорі Святий, благословенний Він, Сам незрівнянно відокремлений від світу, і тому мідот, звернені до іншого, вважаються відкритим[1]

Руах інешама — вітер і вогонь

Душа ділиться на п'ять щаблів: нефеш, руах, нешама, хая, єхіда. Щабель нешама називається також «вогонь», як сказано у вірші: «Світильник Г-спода — душа людини». Суть цього щабля — як вогонь, що йде вгору, так і нешама на цьому щаблі перебуває в підйомі та у відході, на відміну від щабля «руах», який подібний до вітру, що поширюється, підіймається вгору і також опускається вниз.

Нешама облачається в мозок («душа, що в моєму мозку»), а руах — у серце, у мідот, і тому нешама подібна до вогню, бо суть мохін — у підйомі та істалкут, а мідот — і в піднесенні, і в притяганні, як сказано вище.[10]

«У служінні»

Для життєвості в заповідях людині потрібно пробуджувати саме мідот, бо від мохін вона не дійде до життєвості у виконанні заповідей, а від мідот — дійде

  • «Мохін — двейкут, мідот — збудження»: з боку мохін немає прагнення до виконання заповідей, бо в мохін відчувається двейкут з Б-жественним предметом, осягнутим розумом, і тому не відчувається, що чогось бракує; у мідот же, навпаки, оскільки вони відокремлені від Б-жественності й лише збуджуються від неї як від чогось зовнішнього, вони відчувають, що перебувають у віддаленні, і це приводить до сильного прагнення виконувати заповіді — волю Всевишнього.
  • «Мохін — у відокремленості, мідот — у притяганні»: мохін відокремлені від сил, тому не приносять життєвості в дії людини (і навіть коли людина розуміє важливість своїх вчинків, одного цього недостатньо, щоб внести життєвість у дію на ділі, бо мохін відокремлені від сил людини), на відміну від мідот, які близькі до дії, притягуються в неї і приносять велику життєвість у виконання заповідей.

І тому виконання заповідей та їхня справжня життєвість — саме через мідот, що в серці[11]

Див. також

Додаткова література

  • Маамар, що починається словами «Іта бе-Мідраш Тегілім», «Сефер га-маамарім» 5634, с. 54 і далі
  • «Сефер га-маамарім» 5666, с. 111 і далі
  • «Сефер га-маамарім — Мелукат», т. 5, с. 200 і далі — маамар, що починається словами «Еле пкудей» 5730
  • «Лікутей сіхот», т. 39, с. 53 і далі

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ 1 2 Див. «Лікутей сіхот», т. 39, с. 53 і далі, і примітку 18 там, та ін.
  2. ^ Із «Сефер га-маамарім» 5666 випливає, що це доказ самої суті мохін; див. маамар «Еле пкудей» 5730, гл. 4
  3. ^ «Еле пкудей» 5730
  4. ^ Крім бажання стати мудрим, лише завдяки якому він стає мудрим, — проте воно має бути в прихованні, бо в розкритті воно суперечить розумові. 5666, там само
  5. ^ Див. «Гемшех 5666», с. 114
  6. ^ Маамар «Гадоль їгье квод га-байт» 5722, «Сефер га-маамарім — Мелукат», т. 4, с. 336 і далі
  7. ^ «Сефер га-маамарім» 5708, с. 272
  8. ^ 5666, с. 112
  9. ^ «Тікуней Зогар», аркуш 63, с. 2, і аркуш 129, с. 1; див. також «Лікутей Тора», Бегаалотха, аркуш 28, с. 4
  10. ^ «Сефер га-маамарім» 5666, там само
  11. ^ Див. «Танія», гл. 4

Повідомити про помилку на цій сторінці