Кітл

Кітл («накидка» на їдиші) — верхній одяг білого кольору, який за звичаєм одружений чоловік вдягає на Йом Кіпур, а також наречений вдягає під час своєї хупи.
Дехто має звичай вдягати його також у ніч пасхального седеру і на Рош га-Шана, але це не звичай Хабаду.
Причина носіння кітла
Причина звичаю вдягати білий кітл на Йом Кіпур — уподібнитися ангелам-служителям, які чисті від гріха, що символізує білий колір. З тієї ж причини прийнято також загортатися в таліт навіть у ніч Йом Кіпуру. Ще одна причина носіння кітла — упокорити серце людини, щоб вона здійснила повну тшуву, оскільки кітл нагадує про день смерті, бо схожий на саван[1].
Наводиться також, що кітл призначений притягнути на людину хесед і милосердя[2].
Звичаї
Звичай Хабаду — вдягати кітл лише один раз на рік, і тому наречений у рік свого весілля, що вдягав кітл на хупу, не вдягає його на Йом Кіпур[3].
Але в рік жалоби — хай вдягне його на Йом Кіпур.
Оскільки кітл — одяг, призначений для молитви, як таліт, не можна заходити в ньому до вбиральні[4].
Наречений вдягає кітл під час хупи, причому кітл прийнято покривати верхнім одягом. Хасиди мають звичай вдягати під час хупи одяг Ребе — сюртук або кітл (дехто використовує сорочку, яку носив Ребе, як кітл).
За звичаєм Хабаду, кітл не вдягають ні в ніч пасхального седеру[5], ні на Рош га-Шана[6], ні на Гошана раба. І хазан не вдягає його на молитву про дощ і на молитву про росу[7]. Водночас прийнято, що на брит-милі моель усе ж вдягає кітл.
Але якщо людина в жалобі, їй дозволено вдягати кітл у ніч седеру, оскільки кітл — поховальний одяг, і вдягають його для того, щоб вона не загордилася, і радітиме радістю свята[8].
У наших Ребе

Ребе Цемах Цедек, як відомо, носив білий кітл, отриманий від свого діда, Алтер Ребе. Ребе Цемах Цедек вдягав його в Шабат і свята.
У Ребе
Ребе мав звичай вдягати на Йом Кіпур білий кітл, зроблений із сорочки (без ґудзиків[9]) Ребе Магараша. На кітлі вишито латинськими літерами «SS» — ініціали імені та прізвища Ребе Магараша.
Під кітлом він носив сюртук, а поверх — гартл.
Хасид р. Еліягу-Хаїм Альтгойз, який був «шомером» Ребе весь день перед його весіллям, описав події дня у своєму листі до анаш у Росії і, серед іншого, пише: «Він приготував себе в почесні й пишні шати, і як же я зрадів, побачивши на ньому шовкову капоту й пояс, що його оперізував... Дорогою, коли йшли з нареченим, наш святий Ребе шліта увійшов наодинці з нареченим до маленької кімнати, що поруч із місцем, де сиділа наречена, щоб власноруч вдягнути на нього святий кітл, зроблений із сорочки нашого великого Ребе, хай перебуває душа його у вищих скарбницях, хай захистить нас його заслуга, хай буде пам'ять праведника для життя у світі прийдешньому, і оперезати його шовковим поясом, який він для нього приготував, а головне — благословити його благословенням батьків синам, яке перед хупою».
Рав Еліягу-Хаїм Альтгойз не був разом із ними в кімнаті під час вдягання кітла і шовкового пояса і не міг розповісти про зміст благословення батьків синам, яким благословив Ребе Раяц.
Проте після весілля Ребе розповів про це в листі до свого батька, рабі Леві-Іцхака; але через велику скромність він не описав це достатньо докладно, а лише таке: що той може сказати «дочку мою віддав я цьому чоловікові» тощо тощо.
Його батько, рабі Леві-Іцхак, дуже хотів дізнатися подробиці й написав йому[10]: «Ти був стислим там, де сказали бути багатослівним; я хочу знати, які саме були слова, особливо коли він сказав, що може сказати «дочку мою віддав я цьому чоловікові», а ти закінчив «тощо тощо, усе на добре»; значення «тощо тощо» я не знаю, тож повідом мені слова такими, як вони є, і в цьому немає жодної гордині з твого боку, адже не ти їх сказав; я хочу знати про це докладно».
Відповідь Ребе на запитання до нас не дійшла. Проте в книжці «Ємей мелех»[11] розповідається: у розпал церемонії його святість Адмор Раяц (хай перебуває душа його в раю) оголосив на весь голос: «Дочку мою віддав я цьому чоловікові»[12], «Дочку мою віддав я цьому чоловікові, він знавець Вавилонського та Єрусалимського Талмуду, знає рішонім і ахаронім, і ще, і ще; о четвертій годині ранку він ніколи не спить — або ще не ліг спати, або вже встав зі сну»[13].
Див. також
Примітки
- ^ «Шулхан арух» Алтер Ребе, «Орах хаїм», 610, 4. І там: що й скорботному дозволено вдягати кітл, і жінки теж можуть вдягати його, щоб упокорити своє серце.
- ^ «Мекорей га-мінгагім»
- ^ «Сефер га-мінгагім», с. 58. І іншого кітла теж хай не вдягає, «Ігрот кодеш», том 6, с. 172. А з формулювання випливає, що якщо з якоїсь причини він фактично не вдягав кітла на хупу, то хай вдягне його на Йом Кіпур.
- ^ «Шулхан арух» Алтер Ребе, «Орах хаїм», 21, 3.
- ^ «Сефер га-мінгагім», з Пасхальної Агади з «Лікутей теамім у-мінгагім»
- ^ «Сефер га-мінгагім»
- ^ «Га-Мелех бі-мсібо», том 1, с. 115. І там — що тоді не застосовне уподібнення ангелам-служителям.
- ^ «Ілхот Песах» з коментарем «Діврей шалом» (вочевидь, причина носіння кітла в тому, щоб він не загордився від радості, тому хай вдягне поховальний одяг. І згідно з цим скорботний теж хай його вдягне). І це на його думку, що й скорботний не возлежить, навіть якщо з нього знято жалобу семи днів.
- ^ Одного разу Ребе сказав р. Єгуді-Лейбу Бистрицькому, що кітл має бути «аза вос м'тут он іберн коп» [=«такий, який вдягають через голову»] (тобто частково закритий спереду), а не такий, як ті, що відкриті спереду донизу й застібаються на ґудзики. «Гаарот га-тмімім ве-анаш» Моррістаун, 5754, випуск 15 (717), с. 17. Наведено в «Маасе мелех», с. 275.
- ^ «Міхтевей га-хатуна», с. 15
- ^ Том 1, с. 292
- ^ І там, с. 273, примітка 33.
- ^ Ексклюзив: рідкісна фотографія Ребе Штурем.