Секта франкістів
Секта франкістів була залишком саббатіанства, що зосередився навколо лжемесії Яакова Франка, і спричинила кривавий наклеп і різні біди для нашого народу.
Великі мудреці Тори, і на чолі з ними Бааль-Шем-Тов та його учні, боролися із сектою, доки не перемогли її.
Секта
Її створення
Франкістська секта схилялася до шляху розпусти, і згідно з нею Тору й заповіді скасовано, а заповіді «не роби» перетворюються на заповіді «роби». Благословення, прийняте серед франкістів, було: «Благословенний Ти, Г-споди... що дозволяє заборонене».
Засновником секти був Яаков Франк, він народився на Поділлі в 5487 році (1726/1727) у заможній родині, яка була таємно близька до кола саббатіанців. У юному віці відвідав Салоніки в Туреччині, де була секта саббатіанців під назвою Дьонме, від якої він зазнав впливу і зміцнення.
Після повернення до Польщі в 5515 році (1754/1755). Почав розвивати манію величі й віру, що він продовжує шлях Шабтая Цві як месія. Силою своєї магнетичної харизми Яаков Франк зібрав групу вірних, які проголосили його спадкоємцем Шабтая Цві. Але він не вдовольнився ореолом нового месії, а також прагнув створити вдосконалену саббатіанську теологію, радикальнішу в скиданні будь-якого ярма Тори і заповідей. Франк бачив себе верховним правителем не лише над землею, а й щодо небес.
Викриття діянь секти
26 швата 5516 (28 січня 1756), у маленькому містечку Ланцкорона в Подільській губернії, члени секти зібралися вранці в заїзді одного з їхньої компанії й поводилися там за своїм звичаєм із великою розпустою і розгнузданістю. Єврей-перехожий, який зазирнув у бік дому й побачив їхні діяння, побіг розповісти про це рабинам і очільникам громади, які прийшли із силами влади, заарештували ватажків секти й розігнали учасників[1].
Ця подія стала вирішальною віхою в історії секти, коли, з одного боку, багато хто покинув секту, а з другого боку, рабини наклали херем на членів секти.
Херем проти секти
26 сівана 5516 (24 червня 1756) на зібранні «Ваад арба га-арацот» у Львові і за участі кількох рабинів було накладено херем приблизно на 2000 євреїв, що належали до секти Франка[2]. Херем було поширено в друкованому вигляді в усіх громадах Польщі, і в усіх громадах Ізраїлю віддаляли людей секти, щоб вони не приходили і не змішувалися із синами Ізраїлю.
Херем було написано членами клойзу в Бродах за участі рава Хаїма га-Когена Рапопорта[3].
Херем називався «Херев піфійот» і мав на меті відокремити й відособити вірних Шабтаю Цві від громади Ізраїлю, щоб вони не входили до громади, не вступали з ними в шлюб і щоб їх віддаляли від будь-якої причетності до нашого народу. Херем постановив, що в єврея, підозрюваного у франкізмі, заборонено винаймати житло, навчати, робити обрізання і ховати його. Ті дві тисячі осіб, які належали до секти франкістів, звернулися до християнської церкви, яка погодилася прийняти їх.
Її кінець
Диспути і хереми з боку великих рабинів призвели до відокремлення членів секти від єврейського народу, при цьому частина повернулася до релігії Ізраїлю, а близько двох тисяч євреїв і єврейок охрестилися. У межах зміни віри вони заявили, що Талмуд повний дурниць і брехні і що кривавий наклеп правдивий і євреї справді використовують кров дітей неєвреїв для випікання маци.
Сам Яаков Франк охрестився на урочистій церемонії у Варшаві в присутності короля Польщі. Він жив у багатстві й розкоші у своєму маєтку до своєї смерті в 5551 році (1790/1791). Після його смерті рух очолила його донька Єва.
Відлуння шляхів секти збереглися і перейшли до саббатіанської секти, яка діє до сьогодні в Туреччині.
У книзі «Шівхей га-Бешт»[4] наводиться: «І через тих, хто охрестився — тобто секту франкістів[5] — я чув .. що Бешт сказав, що Шхіна плаче і каже: доки орган з'єднаний, є надія, що буде йому якесь зцілення, а коли орган відтинають, немає йому виправлення ніколи, бо кожен з Ізраїлю — орган Шхіни». Це питання Ребе наводив кілька разів у сіхот[6].
Спалення Талмуду

«Св. кн. [святі книги] спалюють за наказом священників».— «Сефер га-шимуш»

«Священник-палій книг проїжджає у своїй колісниці мостом, і той ламається під ним, і перевернулися колісниця і її вершники, і зійшли коні та їхні вершники в безодню, як камінь»— Із «Сефер шимуш» р. Яакова Емдена

.«Коли звеселилося серце єпископа від вина і скинули його зовнішні сили з його трону, і він валявся в падучій хворобі на землі три дні і три ночі»— «Сефер га-шимуш»

.«Єпископ після своєї смерті став шкідником для своїх священників і радників, які допомагали у справі спалення Шасу, його викопали з могили і відрубали йому голову лопатою, і він прийшов після цього вдень із головою під пахвою і вбив із них ще більше і попередив їх, що якщо не спалять його на місці, де він спалив Шас, не залишиться жодного священника в його єпархії, тому вони були змушені викопати його вдруге і спалити на вапно на тому самому місці, де спалили Шас за його наказом»— «Сефер га-шимуш»
У межах зміни своєї віри франкісти повідомили церкві, що Талмуд — джерело всіх проблем єврейського народу[7], і це за допомогою публічного диспуту, який викриє Талмуд.
Єпископ Дембовський[8], єпископ Кам'янця, змусив керівників євреїв Поділля з'явитися до нього на публічний диспут із франкістами. Люди секти намагалися під час диспутів довести, що є правда в кривавому наклепі і нібито він має джерело в Талмуді. Люди секти висували аргументи на доказ правоти християнства. Але рабини утримувалися від відповіді на їхні викривлені твердження, щоб їх не звинуватили в зневазі до християнської релігії — звинувачення, яке було поширене в ті роки.
Є єдине джерело, в якому написано, що люди секти не обмежилися розмовами про правдивість кривавого наклепу, а навіть здійснили справу:
«У місті Вайлавич одна з франкістських жінок видала себе за дружину рабина. Вона повідомила священникові по секрету, що бачила рабина разом з іншими балебатім із членів громади, як вони різали християнську дитину для потреб Песаху. На підставі цього свідчення рабина і балебатім було вбито за освячення Імені Всевишнього після короткого суду, а справжню ребецн і її п'ятьох дітей піддавали тяжким тортурам, доки вони не охрестилися»
— [потрібне джерело]
.
По закінченні диспуту і після кількох ухилянь рабини і старійшини громад Поділля були змушені знову з'явитися до нього в день 3 хешвана 5518 (17 жовтня 1757), щоб вислухати вирок.
У вироку єпископа було сказано, що диспут довів зло, яке міститься в Талмуді, і тому його слід спалити на міському ринку. Єпископ звелів провести ретельний обшук у всіх місцях, де живуть євреї, у містах і селах, у синагогах, у приватних будинках і в книготорговельних крамницях євреїв і вилучити в них усі заборонені книги, книги Талмуду і законовчителів і книги кабали й передати їх у володіння церкви.
Наступного дня, 4 хешвана 5518 (18 жовтня 1757), вирок затвердив цивільний суд у Кам'янці. У вироку було сказано, що суд відгукнувся «„на справедливість позову противників Талмуду із синів Старого Завіту, які вимагають спалення книг, що звуться Талмудом, негайно і невідкладно... наказав передати ці книги, гідні не лише минущого вогню, а й вогню вічного, до рук міністра справедливості [ката] і спалити їх на вогнищі на очах усієї публіки“». Вирок було виконано того самого дня.
Спалення Талмуду в Кам'янці викликало дух зневіри серед євреїв Польщі. Мудреці й магіди проповідували про подію та її значення. Рабі Ісраель Харіф із Сатанова, з учнів Бешта, говорячи про біди, що спіткали Ізраїль у роки, лік яких закінчується на 8, починаючи від зруйнування Другого Храму, написав:«„І також у наш час, у 518 році шостого тисячоліття, було спалено нашу святу Тору, у четвертий день місяця хешвана згаданого року було спалено всі шість розділів і ще трактат Брахот, і Тікуней Зогар, і Ешлей раврева [Шулхан арух із коментарями], через єретиків Шабтая Цві, ЙМШ [хай зітреться ім'я їхнє]“.»
Подія вразила все єврейство Польщі через небезпеку, що указ пошириться на всю Польщу. Єврей на ім'я р. Барух клопотав перед міністром Брюлем, який мав величезний вплив при дворі Августа Третього, короля Польщі, щоб король звелів нунцію Папи в Польщі розслідувати справу і відновити суд.
Дивовижним чином, приблизно через місяць від дня спалення Талмуду в Кам'янці Дембовського вразив удар, і після трьох днів тяжких страждань він помер 26 хешвана (9 листопада) 5518, внаслідок його смерті указ було скасовано.
За іншою версією[9] прибув посланець Бешта р. Хаїм-Ісраель дер Тефтер (гончар), щоб застерегти його, що якщо він не скасує указ про спалення Талмуду та інших книжок Ізраїлю і не скасує штраф, накладений на євреїв Кам'янця за зміцнення їхнього молитовного дому, — він помре раптовою смертю, Дембовський відповів посланцеві: «Скажи тому, хто послав тебе, що я зневажаю його і його залякування», і в процесії дорогою до спалення Дембовського вразив удар, і він помер[10].
За ще однією версією після спалення Талмуду єпископ упився до того, що здох і помер[11].
Диспут у Львові
Після того як спроба увійти під заступництво церкви в Кам'янці не вдалася. Франкісти спробували увійти під заступництво церкви у Львові.
На чолі боротьби і диспуту у Львові стояли Бешт, його учні та хасиди, і на чолі з ними рав Хаїм га-Коген Рапопорт[12].
У листі рабі Ар'є-Лейба з Болехова розповідається, що франкісти писали свої листи шифром і не могли зрозуміти їхніх слів, тільки учень Бешта рабі Ісраель Харіф зумів розкрити шифр, і так розкрили їхні лиходійства.
Згідно зі словами листів у Херсонській генізі, сам Бешт був присутній на диспуті (і так само вважав рабі Яаков Емден у творі «Маасе нора бе-Подолье»), однак у наведеному нижче записі Ребе Раяца, що в «Лікутей дібурім», згадано, що Бешт послав посланця до Львова, тож сам він там не був присутній.
У записах Ребе Раяца [9], розповідається, що Бешт послав одного зі своїх молодих учнів, р. Моше-Мешеля із села Безенке, з листом до свого учня рава Хаїма га-Когена Рапопорта, Бешт написав також листа й дав його своєму учневі р. Моше-Мешелю до р. Хаїма-Ісраеля зі Львова. Коли р. Моше приніс рабі Хаїму га-Когену Рапопорту листа, той устав на повен зріст і з особливою пошаною прочитав святе послання. Закінчивши читати, він зітхнув і сказав: «Уся громада зібрання Ізраїлю у Львові та околицях потребує великого милосердя з приводу страшного указу — хай не буде цього — скасувати, борони Б-же, промовляння „Алейну ле-шабеах“.»
Рабі Хаїм Рапопорт звелів улаштувати трапезу міцви, і за короткий час мешканці міста вже дізналися про указ, і під час трапези оголосили про рішення зібрання, що вся громада стоятиме за своє життя і промовлятиме «Алейну ле-шабеах» тричі щодня, тоді як досі, не зважаючи на указ, і що найближчу неділю призначили громадським постом із трубінням у шофар.
У п'ятницю вранці р. Хаїм-Ісраель пішов до заступника архієпископа Мікульського і попередив його, що якщо він не скасує указ — буде тяжко покараний. Мікульський у відповідь вигнав його звідти. Наступної неділі, сходячи з кафедри, Мікульський упав з кафедри, зламав ногу і праву руку й знепритомнів на місці, він згадав про р. Хаїма-Ісраеля, який був у нього минулої п'ятниці, і, придивившись, згадав, що цього єврея він бачив, коли був у Кам'янці-Подільському, в той час як той попереджав архієпископа Дембовського, щоб скасував указ про спалення книг Ізраїлю, а якщо не послухає його — помре. Мікульський тут-таки звелів голові священників повідомити рава і громаду, що він скасовує указ про вирвання «Алейну ле-шабеах» із молитовників.
Коли звістка дійшла до євреїв міста, було оголошено, щоб завершили піст, і на молитві Арвіт запалили в усіх синагогах багато свічок, як у Йом тов, і молилися на наспів, прийнятий від Магараля з Праги — який співають у Грізні дні — але без колінопреклоніння і простягання на землі.
Ця подія була 26 тамуза 5519 (21 липня 1759)[13],
У листах Херсонської генізи[14] наводяться кілька листів, що розповідають про свято, яке оголосили Бааль-Шем-Тов та його учні з нагоди їхньої перемоги над сектою «франкістів». У день 26 тамуза — день перемоги нашого вчителя рабі Ісраеля Бааль-Шем-Това над «франкістами» – людьми лжемесії Яакова Франка в місті Львові.
Ребе звертається в листі до питання, чому це свято невідоме і чому його не святкують:
«У відповідь на його листа... у якому він запитує про те, що знайшов надрукованим у книзі Гінзей ністарот... що прийняли на себе робити з року в рік тощо в день 26 тамуза, і запитує про причину, чому не святкують цей день, і навіть сліду свята Йом тов не помітно.
«І ось, я не чув пояснення цьому, але те, що здається мені, — що ми знаходимо в подібному під час встановлення свята, що з'ясовується через певний час спосіб прийняття і встановлення в цьому, і пам'ять і натяк на це — з вислову мудреців про чудо Хануки: наступного року встановили їх (Шабат 21:). І оскільки згадане прийняття було в 5519 році (1758/1759), це означає, що ще до виконання згаданого вперше сталася гілула відходу з життя Бешта, і розпався союз, і відомий стан духу тоді серед його учнів тощо, тож, очевидно, від початку прийняття не набуло чинності».
— «Ігрот кодеш», частина 19, с. 81. «Дні Хабаду», с. 216.
Також Ребе вказав, що є суперечності між листом генізи, і дата[15] в листах, найімовірніше, неточна[16].

Маніхім подали Ребе таке:
- «Щодо того, про що йшлося стосовно дня 26 тамуза (календарне розташування Шабату мевархім менахем-ава цього року) — чи варто зазначити з „Га-Тамім“, випуск 6, с. 24, два листи Бешта і його учнів , що цього дня перемогли франкістів? І тому „прийняли на себе і на наше потомство.. відтепер і навіки зробити цей день святом, днем бенкету й веселощів“. Адже, на перший погляд, установлення свята під час Бейн га-мецарім — ніби передмова до питання „обернуться на радість“, і це пов'язане з питанням (Шабат мевархім „Менахем-ав“.»
Ребе підкреслив слово «два» і додав:
- «1) від 26 2) від 27 — наступного дня ще раз і додавання в першому від дня [5 тижневої глави «Ваетханан»], у другому день 1 [тижневої глави «Ваетханан»] що передує йому.»
У листах, надрукованих у «Га-Тамім», не вказано день тижня, і, мабуть, Ребе вказує це на підставі повних листів.
Висловлювання наших Ребе, провідників поколінь
Ребе Раяц називає одну з причин протидії вченню хасидуту з боку великих мудреців Тори, богобоязних у Литві, — що вона була викликана побоюванням нових сект в юдаїзмі, подібних до франкістів[17].
Запитали його святість Ребе Раяца, чи правда, що трапеза Ахарон шель Песах пов'язана з якимось чудом, яке було в Бешта[18], і він сказав, що не знає, лише чув, як кажуть, що тоді була духовна перемога над франкістами... бо в Ахарон шель Песах він сказав, що переможуть їх. Одного разу казали, що це трапеза Мошіаха, «І вийде пагін» [гафтара Ахарон шель Песах][19].
Ще Ребе Раяц зазначив у своїх записах[20], що маскілім мали звичай заперечувати участь Бешта в диспуті у Львові, щоб спотворити й применшити значення Бешта.
«Сефер га-шимуш»

Р. Яаков Емден (Яавец) уклав особливу книгу під назвою «Сефер шимуш» і навів у ній усі розповіді, послання й перекази у зв'язку зі спаленням Талмуду в Кам'янці, а також про чудо смерті єпископа Дембовського з Кам'янця. А також розповіді про події у Львові.
Наприкінці книги [останні аркуші якої було надруковано в 5522 році (1761/1762), тобто після другого диспуту з франкістами у Львові в 5519 році (1758/1759) і після того, як франкісти вийшли з громади Ізраїлю] він додав п'ять карикатур на указ і на чудо. Ці карикатури — перші у своєму роді, надруковані в книзі івритом.

«Двоє знатних священників, які побачили все це страшне діяння Всевишнього, ударили по руках, щоб разом піти прийняти юдаїзм, вирушили до Туреччини і пройшли гіюр. І були вони з великих [має бути: тих, що відростили] довгої бороди, а імена їхні р. Аврагам і р. Іцхак».— Із «Сефер га-шимуш» р. Яакова Емдена.
Р. Яаков Емден не вдовольнився тим, що надрукував цілу книжку, «Сефер шімуш», про діяння франкістів на Поділлі й про указ про спалення Талмуду в Кам'янці та про чудо, що сталося після цього. Через одинадцять років після указу, коли він зібрався надрукувати в друкарні, що в його домі в Альтоні, книжку рава Саадьї Гаона, він долучив наприкінці її розповідь про подію в Кам'янці, як він чув із вуст р. Аврагама із Шаргорода, ще одну версію подій.
Зовнішні посилання
- Розлога добірка, головним чином за єврейськими джерелами, про розвиток указу про спалення Талмуду 5518
- «Сефер шимуш», книга р. Яакова Емдена про війни проти людей секти на сайті HebrewBooks
- У Шабат: 250 років перемозі Бешта над франкістами

- Рав Гдалья-Давид Оберлендер, «Сіах шекер: участь Бешта в диспуті проти франкістів», у листку «Гейхал га-Бааль-Шем-Тов», тішрей 5770 (вересень–жовтень 2009), випуск 28, с. 155 і далі (проти тверджень «міснагдім» із цього питання). Доступно безкоштовно на сайті hebrew books.
Примітки
- ^ Див. у книзі «Шівхей га-Бешт» видання Рубінштейна пункт 46. Що хотів пов'язати страшну історію, пов'язану з питаннями розпусти і розгнузданості, з діяннями франкістів, і важко це сказати, оскільки згадана історія була, найімовірніше, через кілька років після проводу Магіда з Межиріча, і в цей час ті, кого зараховують до секти франкістів, уже були відокремлені від громади Ізраїлю (хоча можна з натяжкою сказати, що вони належали до секти таємно).
- ^ Рав Яаков Емден — Яавец — був серед головних активістів, особливо троє його зятів, які були членами «Ваад арба арацот».
- ^ Підписанти херему: у книзі «Меліцей еш» (рав Аврагам Штерн, 5698 рік) під датою 13 іяра згадує рава, нашого вчителя рава Нафталі-Гірца Ашкеназі, голову рабинського суду Дубна
- ^ Кінець пункту 20 видання Рубінштейна.
- ^ Див. у примітках вищезгаданого видавця та ін. У кількох місцях згадується, що Бешт сказав це про Шабтая Цві, і це помилка, як очевидно, адже той помер у 5436 році (1675/1676), до народження Бешта в 5458 році (1697/1698).
- ^ Фарбрейнген 12 тамуза 5717 (11 липня 1957), сіха 3 (після маамару), 1:50 від початку сіхи. (Надруковано в «Торат Менахем», частина 20 (5717, частина 3), с. 114, і там Ребе розповів, що йшлося про Шабтая Цві, і це потребує пояснення, оскільки історія в усіх місцях була за життя Бешта після сходження душі, і, можливо, мається на увазі Франк, який був саббатіанцем.
- ^ Про все це див.: див. також «Гінзей ністарот», с. 18. «Шівхей га-Бешт» (видання Городецького, Берлін, 5682), с. 67. с. 146. «Толдот Ісраель» (Яавец), ч. 13, с. 136.
- ^ Див. нижче версію Ребе Раяца в записі в іншому вигляді. А також версію «Шівхей га-Бешт» у дещо іншому вигляді.
- ^ 1 2 Із запису Ребе Раяца, надрукованого в «Лікутей дібурім» 24 тевета 5711 (2 січня 1951) (лікут 32). «Лікутей дібурім» на лашон га-кодеш, с. 767 і далі.
- ^ І така версія також у «Шівхей га-Бешт»
- ^ «Сефер га-шимуш» рабі Яакова Емдена.
- ^ Що один із ватажків секти, Еліша Шор, звинуватив його: «Хаїме, ось тобі кров за кров: ти дозволив пролити нашу кров, а ми звинувачуємо вас у кривавому наклепі».
- ^ Херсонська геніза, листи 174, 175, с. 558-9
- ^ Надруковано в «Га-Тамім», випуск 6, та в інших місцях.
- ^ І, як відомо, у листах генізи дати неточні.
- ^ Доповнення до сіхот Шабату тижневої глави «Матот-Масей» 26 тамуза 5742 (17 липня 1982). Надруковано в «Гітваадуйот» 5742, частина 4, с. 1909, на берегах сторінки.
- ^ Див. «Сефер га-сіхот» 5680-5687, «Решимат га-маасар» із доповненнями, с. 228 https://chabadlibrary.org/books/maharyatz/sichos/680-7/11/1/228.htm
- ^ У книгах Польщі наводиться, що тоді було чудо, що він забув своє вчення, і його служник, і воно повернулося до нього завдяки тому, що той промовив алеф-бет (наводиться в «Решимот дварім» — Хітрік — видання 5745, частина 2, с. 22).
- ^ («Сефер га-сіхот» 5696, с. 140. І в кн. «Сефер га-мінгагім» на підставі «Лікутей сіхот» 4, с. 1299, у поясненні назви «Мошіахс сеуда»: слід зазначити, що в гафтарі Ахарон шель Песах ідеться про Мошіаха).
- ^ «Решимат» Ребе Раяца, с. 12 і в прим. 58.