«Шівхей га-Бешт»

«Шівхей га-Бааль-Шем-Тов» (зазвичай скорочено: «Шівхей га-Бешт») — збірка розповідей про життя і діяльність засновника загального хасидського руху, рабі Ісраеля бен Еліезера, Бааль-Шем-Това.
Цей твір, перший із хасидських збірок розповідей, що вийшли друком (5575 року (1814/1815), не є впорядкованою історичною документацією чи біографічним твором, а являє собою розповідь про святість і велич Бешта.
Особа автора та джерела розповідей
Особа автора розповідей збірки відома з титульного аркуша другого видання, Бердичівського видання, де зазначено: «усі ці розповіді записано і сказано воістину від одного святого, що говорить слово Всевишнього, а саме видатного й визначного в Торі та богобоязливості, відомого хасида, нашого вчителя рава Дов-Бера, сина нашого вчителя рава Шмуеля, шойхета святої громади Лінц, який був колись зятем покійного знаменитого, відомого в брамах, нашого вчителя Александра Шойхета, хай перебуває душа його у вищих скарбницях». Автор, р. Дов-Бер, син р. Шмуеля, шойхет-бодек (шойхет і бодек) з Ліниця, був зятем р. Александра Шойхета, який служив першим писарем[1] Бешта протягом восьми років і є джерелом багатьох розповідей збірки. Містечко Ліниць, місце проживання р. Дов-Бера, важливе для авторитетності книги, оскільки там служив рабином Гдал'ягу з Ліниця, автор «Тшуот хен», один із близьких учнів Бааль-Шем-Това, який є джерелом багатьох переказів у книзі («з вуст рабина нашої громади»).
На початку більшості розповідей зазначено їхнє джерело («я чув»); у різних розповідей різні джерела, а є розповіді, джерело яких — ланцюжок усної передачі. З приблизно двохсот п'ятдесяти розповідей, включених до збірки, близько ста походять від рабинів громад; тринадцять із них — від магідів-мейшарім громад; чотири почуто з вуст хасидських лідерів; а джерело багатьох інших розповідей — люди духовного керівництва та служителі культу, такі як шойхети й меламеди. Є кілька розповідей, джерело яких — свідчення з перших рук, і ще багато розповідей — свідчення з других чи третіх рук.
Згідно з переказом хабадських хасидів[2], автор книги чув більшість розповідей від Алтер Ребе.
Загальний зміст і структура
Збірка вихвалянь містить близько двохсот п'ятдесяти розповідей-вихвалянь, що оповідають про образ Бешта; серед них важливі події його життя поряд з анекдотами, що свідчать про його якості, а також добірки, присвячені другорядним персонажам його життя. Збірку впорядковано більш-менш у хронологічному порядку, від народження до смерті Бешта.
У книзі можна виокремити два розділи: перший розділ — упорядкована й оформлена згідно з хабадським переказом 'послідовність подій'. Цей розділ містить сімнадцять розповідей, теми яких такі: батько Бешта; народження Бешта та його становлення; р. Адам Бааль-Шем; передача Бештові писань, залишених р. Адамом, через сина р. Адама і стосунки між ним і Бештом; Бешт і його шурин рабі Аврагам-Гершон з Кут; Бешт і розбійники; Бешт і жаба; і розкриття Бешта перед двома рабинами та його шлях до гуртка хасидів у Кутах. Він завершується заявою друкаря: «досі я чув від імені Адмора, хай перебуває душа його у вищих скарбницях, послідовність подій».
Другий розділ — записи р. Дов-Бера — містить понад двісті додаткових розповідей.
Мета твору
У передмові до книги автор докладно викладає свої спонуки до запису розповідей про те, що сталося, на користь дому Ізраїлю. Він свідчить, що мета його життя — зібрати розповіді про Бешта та його оточення і записати їх: «роки життя мого, що я живу в ці роки у своїй слабкості, — усе для того, щоб записати на пам'ять ці розповіді». На титульному аркуші першого видання (видання Кописи) заявлено, що мета книги — «розповіді про чудеса й знамення від слави світла Ізраїлю і святого його [...] Б-жественного рава, нашого вчителя Ісраеля Бешта, хай захистить нас його заслуга, амінь [...] і безліч користей, що походять від цього, щоб запалити серця синів людських до служіння Йому, благословенний Він». Титульний аркуш Бердичівського видання додає: і безліч користей, що походять від цих розповідей, докладно роз'яснено в передмові. Пробудяться думки і запаляться серця, коли звернуть очі й серце, щоб зрозуміти й осягнути всі подробиці сказаного, і будуть вони з ними, і читатимуть їх усі дні життя свого, щоб навчилися боятися Г-спода, Б-га свого, і служити всім серцем своєму Цареві...
У передмові автор розповідає, що хотів додати в кінці кожної розповіді мораль, що з неї випливає, але відмовився від цього. У доповненні до «Передмови того, хто пише» його син, р. Єгуда-Лейб, розповідає, що батько доручив йому переписати рукопис і вказав, щоб поряд із мовними виправленнями він додав у кінці кожної розповіді слово Тори чи вислів мудреців (вказівка, яка зрештою не була виконана). У всякому разі, у тих нечисленних випадках, коли мораль усе ж з'являється в кінці розповіді збірки, невідомо, чи написана вона рукою автора, чи рукою його сина.
Історія книги та її видань
Рукопис р. Дов-Бера з Ліниця переписувався кілька разів, доки вперше не був надрукований 5575 року (1814/1815), імовірно в першій половині єврейського року (між серединою хешвана і серединою нісана), у Кописі в Білій Русі (білоруською та російською: Копысь; нині у Вітебській області Білорусі) хабадським друкарем р. Ісраелем Яффе, який надрукував видання за однією з копій збірки, а не за рукописом.
Хоча в схваленні рабина Кописи на друкування книги було заборонено її друкувати протягом шести наступних років, уже того самого року, 5575, вийшли у світ ще два видання: у Бердичеві (Бердичів) і в Лащеві (польською: Łaszczów), що свідчить про великий попит, яким користувалася книга. У схваленнях, наведених на початку цих видань, рабини пояснюють необхідність їх надрукувати (і порушити заборону першого видання). У схваленні до Бердичівського видання, надрукованого видавцем і друкарем р. Шмуелем Сегалем, р. Меїр, магід із Зельви, стверджує, що в першому виданні було наведено речі, які можуть зашкодити богобоязливості читачів, нездатних осягнути їхню глибину, і що краще було б їх не друкувати. І справді, у цьому виданні було пропущено уривки з двох розповідей з анонімного джерела, надрукованих на останньому аркуші, а замість них наведено іншу коротку розповідь. Також до видання включено низку змін тексту, які здебільшого (хоча й не завжди) справді виправляють помилковий текст чи друкарську помилку першого видання. Згодом книгу було надруковано ще в багатьох виданнях.
Уже в рік першого видання збірки в Острозі було надруковано її переклад їдишем. Відмінності між перекладом їдишем і єврейською книгою викликали серед дослідників суперечку про те, чи це їдишська версія, заснована на надрукованому єврейському тексті, чи йдеться про переклад, що спирається на інший (і, можливо, давніший) єврейський текст. На думку Хоне Шмерука, Аврагама Яарі та Аврагама Рубінштейна, між двома текстами існують помітні відмінності, які вказують на те, що це дві окремі версії. На думку Єгошуа Мондшайна і слідом за ним Іммануеля Еткеса, відмінності в тексті походять від того, що йдеться про переклад для простого народу (оскільки цільова аудиторія твору їдишем відрізняється від цільової аудиторії єврейського оригіналу — це переважно жінки й прості люди), призначений бути 'легшим для засвоєння'.
У надрукованому тексті збереглися перекручення, що виникли через помилки переписувачів, пропуски цілих речень і навіть виправлення тексту (не завжди є 'виправленням'), зроблені друкарем і, можливо, складачем.
На початку 5740-х років до двох бахурів з учнів-тмімім, які навчалися в «770», потрапила старовинна книга з доданим до неї ще одним зошитом, написаним від руки; порадившись із равом Шалом-Дов-Бером Левіним з бібліотеки «Агудат хасидей Хабад», який вирішив, що рукопис справді з відомої «Шівхей га-Бешт» (і додав, що з її допомогою, можливо, вдасться розв'язати й узгодити багато суперечностей між розповідями в тому вигляді, в якому вони друкувалися досі, оскільки це — імовірно — найдавніший рукопис[3], який є з «Шівхей га-Бешт»), згадані бахури вирішили піднести його в дарунок Ребе і принесли його до секретаріату Ребе шліта (Адмора шліта).[4] Книга перебуває нині в бібліотеці «Агудат хасидей Хабад» і (іноді) навіть виставляється на виставці бібліотеки в експозиції, присвяченій Бештові.
5742 року (1981/1982) (невдовзі після того, як книга надійшла до бібліотеки «Агудат хасидей Хабад») Мондшайн надрукував її у твердій палітурці під назвою «Шівхей га-Бешт — рукопис»; це фотографічне видання рукопису, який два бахури принесли Ребе і який зберігається в бібліотеці «Агудат хасидей Хабад». Рукопис здатний прояснити неясні місця в надрукованому тексті.
Ставлення Ребе Хабаду до книги
Частину розповідей автор чув від Алтер Ребе, частину — від хасидів, які чули від Алтер Ребе, а з книги зрозуміло, що Алтер Ребе також роз'яснював зміст розповідей; тому наші Ребе, провідники поколінь, ставилися до книги в цілому як до достовірної.
Про одну з розповідей Ребе Цемах Цедек написав: «здається, це точно слова мого діда», і Ребе кілька разів згадував це формулювання Цемах Цедека.
Від Ребе Цемах Цедека передається, що написане в книзі «Шівхей Бешт» — істина[5]. Коли одна з невісток Цемах Цедека захворіла, Цемах Цедек звелів читати перед нею з книги «Шівхей га-Бешт», і вона одужала.
Додаткова література
- «Шівхей га-Бешт» за рукописом. Давній рукопис «Шівхей га-Бешт» з Любавицької бібліотеки. За редакцією Єгошуа Мондшайна, видавництво «Га-Нахаль», Єрусалим 5742.
Зовнішні посилання
- Друге видання того самого 5575 року на сайті HebrewBooks
- Видання Мондшайна 5742 року (1981/1982) на сайті HebrewBooks
Примітки
- ^ Тобто: писар амулетів і його особистий помічник.
- ^ Передмова до «Шівхей га-Бешт», видання 5777 року (2016/2017).
- ^ У бібліотеці «Агудат хасидей Хабад» про книгу написано: «Уривки. З невеликими змінами порівняно з надрукованим (у тексті та в порядку розповідей). Написано, імовірно, до 5575 року (1814/1815) (року першого видання). … Наскільки нам відомо, єдиний рукопис у світі».
- ^ Ребе навіть написав на книзі святим рукописом: «„Шівхей га-Бешт“? З'ясувати» (святий рукопис написано під іншим написом, де, імовірно, написано ім'я попередніх власників книги, зробленим, імовірно, одним із членів секретаріату чи працівників бібліотеки, і він не є святим рукописом Ребе). Див. на сайті https://chabadlibrary.org/catalog/index.php?catalog=mscatalog картка № 1203
- ^ Від імені р. Моше із Зембина.