Перейти до вмісту

Заснування вчення хасидуту

Матеріал з Хабадпедії
Ця стаття перебуває в процесі тривалої роботи.
Стаття відкрита для редагування.
Запрошуємо вас здійснити мовне редагування, «хабадизацію» та стилістичне редагування вже написаних розділів, а також допомогти розширити й доповнити статтю.
Ця стаття перебуває в процесі тривалої роботи.
Стаття відкрита для редагування.
Запрошуємо вас здійснити мовне редагування, «хабадизацію» та стилістичне редагування вже написаних розділів, а також допомогти розширити й доповнити статтю.

Учення хасидуту було засноване після гзерот 5408 (1647/1648) і 5409 років (1648/1649) Бааль-Шем-Товом. На своєму початку хасидизм зазнавав жорстокої протидії та переслідувань. Після відходу з життя Магіда з Межиріча хасидизм розділився на багато дворів на чолі з його учнями. Учення хасидуту додає життєвості й розкриває нове світло в Торі та заповідях, робить великий наголос на особливому провидінні, ахават Ісраель, радості і гіткашрут із провідником покоління.

Причина його заснування

Учення хасидуту засяяло, щоб пробудити світ від його непритомності, подібно до притчі про хворого царського сина: оскільки його ліками є дорогоцінний камінь у короні царя, цар не зважає на всю коштовну пишноту своєї величі й наказує розтерти його, доки він не стане тонким, як порох, — можливо, одна крапля потрапить йому до рота, і царський син зцілиться[1].

Учення кабали було дане Моше на Синаї разом з іншими частинами Тори, але залишилося прихованим; були покоління, які займалися нею більше, і покоління, які менше. Протягом поколінь ті, хто займався кабалою, займалися нею наодинці, скромно, як їхній вислів «Речі, що перебувають у таємній скарбниці світу, сховай під своїм одягом», і «Не тлумачать про меркаву навіть одному, хіба що він мудрець, який розуміє своїм розумом». У покоління Рашбі кабала була особливо поширена, аж до того, що немовлята говорили про таємниці Тори, але після цього суть речей забулася; через сотні років рав Моше де Леон[2] уперше надрукував книгу Зогар у Мантуї; ця книга спершу викликала суперечки, але Арізаль вказав про неї, що вона істинна, і тлумачив її своїм учням, і насамперед своєму учневі раву Хаїму Віталю; той записав його вчення, але хоча були ті, хто вивчав кабалу, вона не стала частиною життя євреїв; також після появи лжемесії Шабтая Цві (хай згниє ім'я нечестивця) піднявся великий рух, щоб витіснити вивчення кабали за межі табору.

Тоді, коли єврейський світ був занурений у сплячку, був посланий наш учитель Бааль-Шем-Тов, щоб освітити світ ученням кабали, але не всім ним. Ребе каже, що є багато речей, які пояснені в кабалі, але хасидут підкреслює лише деякі речі, ті, що стосуються служіння Всевишньому; наприклад: Єдність Всевишнього і оновлення світів щомиті з їхнього джерела.

Учення хасидуту не є нововведеннями (не дай Б-г) у Торі, а наголосами на питаннях, які були відсунуті на узбіччя з різних і дивних причин, і розкриттям внутрішньої суті Тори.

Приховані праведники

У середині[3] 5300-х років народився рабі Еліягу Бааль-Шем; змалку він почав вивчати кабалу, спочатку зі своїм батьком, а потім самостійно. Коли він виріс, то зібрав навколо себе групу учнів, які почали вивчати кабалу; його учні називалися ністарім, оскільки вони приховували свою вченість від усіх; після його відходу з життя провід перейшов до його учня рабі Йоеля Бааль-Шема; учні баалей шем ходили як прості люди й шукали знавців Тори, з якими можна було б почати вивчати кабалу.

Після відходу з життя рабі Йоеля провід перейшов до рабі Адама Бааль-Шема, до якого прийшло багато учнів, як-от рабі Кегат та інші; до нього прийшов і рабі Ісраель Бааль-Шем-Тов (коли йому ще не виповнилося бар-міцви). Одного разу, коли вони зібралися разом, рабі Ісраель запропонував, щоб приховані праведники почали пробуджувати народ до Тори та служіння Всевишньому, оскільки після нього — гзерот 5408 (1647/1648) і 5409 років (1648/1649) — неуцтво в народі зросло, і було багато таких, хто не знав навіть вимови простих благословень.

Учні рабі Адама Бааль-Шема почали ходити містечками під виглядом простих людей і ремісників, а прийшовши в містечко, ставали посеред ринку, говорили натовпам слова мідрашу та агади й пробуджували їх виконувати волю їхнього Творця.

«Учені» того часу не могли стерпіти того, що надається значення простим людям, які не знають навіть форми літери, і тому почали протидіяти прихованим праведникам.

Через деякий час рабі Адам передав повноваження проводу рабі Ісраелю Бааль-Шем-Тову.

Бааль-Шем-Тов

У місті Цфат жив літній чоловік, і коли на Небесах розглянули його справи, вирішили, що він заслуговує, щоб йому явився пророк Еліягу і навчав його Тори. Коли пророк Еліягу прийшов до нього, він сказав йому, що його послано з Небес, але не навчатиме його, доки той не скаже йому, який особливий вчинок він зробив у день своєї бар-міцви. Відповів йому той єврей, що цей вчинок він зробив між собою і своїм Творцем і не бажає розповідати про нього, навіть якщо ціною цього він втратить заслугу навчатися з пророком Еліягу. Коли той повернувся на Небеса, йому сказали, що він має повернутися й навчатися з цим старцем, який згодом піднісся і став одним із прихованих праведників. А після його відходу з життя на Небесах вирішили, що знову спустять його душу у світ, щоб вона проклала новий шлях у служінні Всевишньому.

Цю історію розповів рабі Адам Бааль-Шем своєму учневі рабі Ісраелю Бааль-Шем-Тову, сказавши: «І це — твоя душа, а тому ти маєш прийняти на себе провід».

У вісімнадцять років його призначили провідником ністарім, і через кілька років, у які Бааль-Шем-Тов відмовлявся розкритися світові і в які він також вивчав Тору з Ахією га-Шилоні — бааль га-Хай, вирішив, що прийме на себе провід, і так у 5494 році (1733/1734) він розкрився; тоді ністарім, яких тоді почали називати «хасидами», почали поширювати вчення кабали, але в інший спосіб: вони не лише вивчали кабалу як піднесені сфірот і духовні небосхили, а в такий спосіб, що впроваджує Б-жественність у світи, тобто наголос на тому, що Творець творить світи щомиті, а також що є особливе провидіння над кожним творінням, навіть неживим, рослинним і тваринним, і головне — наголос на тому, що цімцум не в буквальному сенсі, і тому в творінь є «зв'язок» з їхнім Творцем. Учення Бааль-Шем-Това були сказані короткими фразами — «вертлах», і світла в них було більше, ніж розуму, і так почали пробуджувати світ від його сплячки.

У 5507 році (1746/1747) Бааль-Шем-Тов здійснив піднесення душі й досяг палацу Мошіаха, і на своє запитання «Коли прийде пан?» Мошіах відповів йому фразою, яка згодом стала гаслом хасидизму Хабад: «Коли поширяться твої джерела назовні» — тобто коли вчення хасидуту досягне кожного єврея, де б він не був.

У 5520 році (1759/1760) Бааль-Шем-Тов полишив цей світ, і його син рабі Цві посів його місце. Через рік його син рабі Цві передав провід рабі Дов-Беру з Межиріча.

Магід з Межиріча

Магід оселився у своєму місті — на відміну від Бааль-Шем-Това, який мандрував з місця на місце, — і посилав своїх учнів в усі місця, щоб вони поширювали там учення хасидуту; тоді були засновані три головні центри хасидизму: у Любавичах, Карліні та в Городку.

Алтер Ребе

У 5532 році (1771/1772) заснував Алтер Ребе систему Хабад, а в 5533 році (1772/1773) помер рав Магід, і лише в 5548 році (1787/1788) Алтер Ребе прийняв на себе провід хасидизму Хабад. Він надрукував у 5557 році (1796/1797) книгу «Танія» — Письмову Тору вчення хасидуту.

Учення хасидизму Хабад засноване здебільшого на тому, що Алтер Ребе чув у домі Магіда, коли він постійно навчався в хевруті з його сином, р. Аврагамом га-Малахом.

Див. також

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Цю притчу сказав Алтер Ребе після того, як виникло обвинувачення проти вчення хасидуту, коли один із великих Ізраїлю побачив аркуш хасидуту, що валявся на підлозі.
  2. ^ Сефардський кабаліст, народився в 5001 році, помер у 5065 році; багато дослідників стверджували, що книгу Зогар написав не Рашбі, а рав Моше де Леон.
  3. ^ Про подальше див. у «Сефер га-зіхронот» Ребе Раяца.

Повідомити про помилку на цій сторінці