Перейти до вмісту

Міква за методом Алтер Ребе

Матеріал з Хабадпедії

Постанова про мікви автора «Танії» — постанова, запроваджена Адмором Шнеуром-Залманом з Лядів. Її мета полягала в тому, щоб запровадити занурення в мікві, яка була б мегадрін і кошерною за всіма думками, і щоб при цьому занурення відбувалося в теплій і приємній для миття тіла воді, аби занурення відбувалося зі спокоєм духу, як належить. Ця постанова — одна з трьох головних постанов, запроваджених рабі Шнеуром-Залманом з Лядів, і найбільш цінованих ним самим, великими мужами Ізраїлю та законовчителями покоління.

Передісторія

У минулому було важко влаштувати мікву для занурення так, щоб вода в ній була теплою. Занурення відбувалося переважно в джерелах — з різних причин, пов'язаних із кошерністю мікви[1], а головним чином із причин технічних обмежень. Серед іншого тому, що було багато місць, де не було дощової води, і, отже, не було можливості збудувати мікву за допомогою дощової води, що стікає просто в мікву. Звісно, не існувало можливості підігріти воду джерела (яка постійно змінюється), і занурення відбувалося переважно в холодній воді.

Багато провідників єврейства в Північній Європі (у холодних регіонах) хотіли, щоб вода в мікві була приємною для занурення, щоб жінки не ухилялися від занурення в мікві, а також щоб дати жінкам можливість занурюватися неквапливо, щоб вони могли спокійно перебувати в мікві та розправляти складки тіла, як наведено в галахі, щоб занурення було мегадрін і кошерним за всіма думками.

З цієї причини був звичай влаштовувати на місці джерела велику бочку місткістю сорок сеа, яку прикріплювали ланцюгом до дна джерела (так можна було встановити її місце), і в неї впускали воду без черпання через отвір, що був у бочці. У самій бочці робили два отвори: перший — для того, щоб вона не вважалася «посудиною», адже занурення в посудині заборонено, і навіть вода в ній — непридатна, оскільки це зачерпнута вода. Другий отвір робили розміром із «трубку бурдюка» (два пальці на два пальці), щоб очистити зачерпнуту воду, яка була в бочці до того, як у ній зробили отвір, за допомогою гашаки з джерелом. Після закінчення влаштування бочки та її закріплення в джерелі бочку добре затикали (щоб вода в ній не вважалася «зохалін», що робить мікву непридатною) і занурювалися в ній.

Проти занурення в такій бочці виступили багато опонентів. Вони стверджували, що занурення в такій бочці заборонене, оскільки бочка в теперішньому стані вважається «посудиною». Щоправда, у трактаті «Бава кама»,[2] згадано, що посудина, яку закріпили в землі й лише потім вона стала посудиною, — дозволена, однак багато законовчителів[3] писали, що це правило сказане щодо зачерпнутої води, але не щодо непридатності занурення в посудині, що виводиться з тлумачення в «Торат коганім»[4] «Як джерело — у землі, так і міква — у землі». Крім того, багато законовчителів стверджували, що ця посудина не вважається «закріпив, а потім видовбав», оскільки вона зовсім не закріплена в землі, а висить і стоїть усередині води джерела. Найбільший законовчитель свого покоління Хатам Софер звелів оголосити від його імені, що ці мікви непридатні для занурення навіть бедіавад.

На цьому тлі рабі Шнеур-Залман з Лядів запровадив мікву, яка була б кошерною для занурення за всіма думками. Цю мікву прийняли в багатьох громадах Європи[5], її визнали всі законовчителі, і ніхто не оскаржував її кошерність. Навіть Хатам Софер схвалив ці мікви й постановив, що йдеться про особливу і бездоганну постанову[6].

Постанова

Постанова полягає в тому, щоб зробити бочку, яка ніколи не вважалася б «посудиною» (що спричиняє численні перешкоди: крім зачерпнутої води, проблема ще серйозніша, адже заборонено, щоб міква була в посудині, — тільки в землі), у такий спосіб: виготовляють чотири стінки бочки окремо від дна, а в дні роблять великий отвір, «що пропускає гранат», тобто три гранати, зчеплені один з одним (згідно з однією думкою[7], а за оцінкою автора «Танії» розмір — близько тефаха на тефах,[8] тож і після з'єднання дна зі стінками бочки бочка не вважається посудиною,[9]. Дно бочки слід закріпити в ній точно, щоб воно відповідало стінкам бочки і щоб посередині не було щілини (щоб через цю щілину в бочку не проникала холодна вода і не зіпсувала всю мету будівництва мікви).

Потім у дні мікви слід закріпити велику дерев'яну дошку, міцно з'єднану з дном мікви залізними цвяхами (тож за галахою вона вважається частиною землі), і до неї слід приєднати дно верхньої бочки так, щоб воно закрило отвір розміром із гранат, аби бочка стала придатною для занурення. Попри це, затикання не вважається таким, що перетворює посудину на «посудину», оскільки посудиною вона стає завдяки своїй нижній частині, яка належить до землі й не вважається частиною посудини, тож з боку самої посудини її неможливо вважати «посудиною», адже в ній є великий отвір, закритий лише землею.

Потім слід залити вапно в отвір, «що пропускає гранат», і поставити сторожа, який стежив би, щоб у резервуар не потрапила зачерпнута вода, і чекати, поки в бочку сама собою не ввійде вода в розмірі сорока сеа, тож коли вода ввійде в бочку, вапно затвердіє і добре закриє отвір. Після того як у бочку ввійшло сорок сеа кошерної води, дозволено додавати й зачерпнуту воду, і міква не стає непридатною — за всіма думками.

Галахічні переваги

  • У такій мікві, на відміну від старих мікв, бочка з'єднана із землею джерела, і тим самим вона за всіма думками вважається посудиною «закріпив, а потім видовбав», яка не вважається посудиною, не робить свою воду непридатною, перетворюючи її на зачерпнуту воду, і занурення в ній теж дозволене.
  • У цих міквах посудину пробивали отвором, «що пропускає гранат», ще до того, як з'єднували бочку з дном мікви, і навіть до з'єднання з міквою це була бочка, яка ніколи не вважалася посудиною, тож і до того, як посудину закріпили в мікві, і після цього бочка не мала статусу «посудини» сама по собі — до з'єднання з дошкою, прикріпленою до землі, яка вже вважається частиною землі й не є частиною посудини.

Галахічні відгуки

Великі законовчителі обговорювали різні закони в законах про мікви, що виводяться з цього виду мікви, який запровадив автор «Танії», один із великих знаменитих законовчителів.

  • Вода, що надходить у бочку з джерела, входить у неї через маленькі отвори в бочці, і там же вона з часом змінюється іншою, чистою водою. На перший погляд, у цьому є галахічна проблема, адже заборонено, щоб вода мікви була «зохалін», тобто витікала з неї в інше місце, і, як сказано,«міква очищає лише вашборені». Хоча вода в цій бочці витікає через маленькі отвори в ній, ця бочка кошерна для занурення, оскільки ця течія — «непомітна течія». Звідси видно, що галаха — згідно з думкою Рашби,[10] який постановляє, що непридатність «зохалін» — лише при великому отворі, через який вода тече «помітною течією», швидко, як ріка, але не при маленькій тріщині.[11]
  • Стінки мікви тримаються на залізних цвяхах, які тримають дно мікви на своєму місці. У наші дні законовчителі розмірковували, чи дозволено виготовляти мікву з бетону, у якому є також залізні частини, що зміцнюють стінки мікви. Питання в тому, чи немає в цьому вади щодо «її створення — за допомогою чистого»: міква має створюватися з речей, які не приймають нечистоти, а залізо — з тих посудин, що приймають нечистоту, навіть якщо в них немає вмістилища. З мікви автора «Танії» на перший погляд видно, що коли залізо лише зміцнює й утримує стінки мікви на місці (але само не є стінкою), немає проблеми «її створення за допомогою чистого»[12].

Постанови Цемах Цедека з Любавичів

Рабі Менахем-Мендл Шнеєрсон, Цемах Цедек — онук Адмора рабі Шнеура-Залмана з Лядів, додав до цих постанов різні вдосконалення:

  • Згідно з постановою автора «Танії», шматок дерева, що закриває бочку знизу, слід приєднати до землі товстими цвяхами. Цемах Цедек звелів удосконалити: щоб дерево було з'єднане із землею чотирма цвяхами, а частина, з'єднана з бочкою (у якій є отвір, «що пропускає гранат»), була б з'єднана лише двома цвяхами, тож якщо піднімуть бочку від землі, бочка не відірветься.

Нині

Сьогодні, з розвитком технологій, цей метод Алтер Ребе не потрібен, адже можна встановити всередині самої мікви систему опалення, що нагріває воду, не роблячи її непридатною: вода не надходить у посудину і не є зачерпнутою водою.

Ребе Рашаб запровадив іншу постанову, мета якої — збудувати мікву, яку можна було б підігрівати, міняти в ній воду, і щоб при цьому не було проблеми змішування зачерпнутої води, з'єднаної гашакою з дощовою водою, одна з одною, і це за допомогою постанови «бор аль габей бор», за якою резервуар для занурення стоїть над нижнім резервуаром дощової води, тож вода з'єднується гашакою найкращим чином, не змішуючись одна з одною.

Додаткова література

  • Рав Ірмія Кац, «Мікве маїм», частина 1, «Міква за постановами автора „Танії“».

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Див. респонси «Діврей Йаців», частина «Йоре деа».
  2. ^ «Бава кама» 67а.
  3. ^ Думка Раавада, Рітви і Роша в респонсі, наведено в респонсах «Цемах Цедек», розділ 171
  4. ^ Тижнева глава «Шміні»
  5. ^ «Мікве маїм», частина 1, с. 162.
  6. ^ Див. усі джерела в «Мікве маїм», частина 1, с. 163.
  7. ^ У Мішні в трактаті «Келім» постановлено, що розмір «що пропускає гранат» — близько трьох гранатів, зчеплених один з одним, і рішонім розійшлися в думках, чи мається на увазі, що отвір має бути розміром із три гранати, оскільки інакше він ще здатен утримувати в собі гранати, щільно зчеплені один з одним завдяки тісноті, чи йдеться про ознаку виду гранатів, що ростуть по три разом.
  8. ^ Див. респонси «Цемах Цедек» 176, частина 3, п. 1, наведено в книзі рава Шалома-Дов-Бера Левіна, с. 23.
  9. ^ Рабі Гілель з Паричів запитав: що з того, що це буде посудина після того, як її закріпили в землі, адже йдеться про посудину, яка стала посудиною після того, як її закріпили в землі, а в такому разі вона вважається «закріпив, а потім видовбав», що не робить мікву непридатною («Бава кама» 67а). І Цемах Цедек відповів, що це правило «закріпив, а потім видовбав» допомагає лише в законі зачерпнутої води, але не в законі занурення в землі, як роз'яснюється в Гемарі там, що саме в законі зачерпнутої води, який є рабинським, зробили послаблення (респонси «Цемах Цедек», розділ 102)
  10. ^ Наведено в «Ташбац», частина 1, розділ 17
  11. ^ Респонси «Цемах Цедек», «Йоре деа», розділ 176, і розділ 164, 1
  12. ^ «Мікве маїм», частина 1, с. 160.

Повідомити про помилку на цій сторінці