Перейти до вмісту

Дощ

Матеріал з Хабадпедії
Ця стаття потребує хабадського контексту: на цій сторінці бракує інформації, що прояснює зв'язок або погляд хасидуту Хабад щодо теми чи предмета статті
Ви можете допомогти, додавши відповідні енциклопедичні відомості. Будь ласка, не видаляйте це повідомлення, доки сторінку не виправлено. Якщо ви вважаєте, що зі сторінкою все гаразд, можна зазначити це на сторінці обговорення.
Ця стаття потребує хабадського контексту: на цій сторінці бракує інформації, що прояснює зв'язок або погляд хасидуту Хабад щодо теми чи предмета статті
Ви можете допомогти, додавши відповідні енциклопедичні відомості. Будь ласка, не видаляйте це повідомлення, доки сторінку не виправлено. Якщо ви вважаєте, що зі сторінкою все гаразд, можна зазначити це на сторінці обговорення.
770 Істерн-Парквей — Всесвітній центр Хабаду, залитий дощовою водою

Дощ — це назва води, що падає з хмар краплями. Дощ відіграє вирішальну роль у зростанні плодів землі. Молитву про дощ згадують у дощові дні в кожній із молитов «Шмоне есре» двічі: у благословенні «Гвурот» — «Машив га-руах у-морид га-гешем», і в молитві благословення років — «Ве-тен таль у-матар лі-враха». Одна з переваг Землі Ізраїлю (на відміну від землі Єгипетської) полягає в тому, що в ній іде дощ і немає потреби зрошувати вручну з річки.

Тора, як частину благословень, що даються внаслідок дотримання Тори і заповідей, обіцяє народові Ізраїлю: «І дам Я дощі ваші в час їхній», натомість коли не виконують волю Всевишнього, не дай Б-г, тоді «і замкне Він небеса, і не буде дощу». Гемара (початок трактату «Тааніт») каже, що ключ від дощів не переданий посланцеві.

Під час затримки дощів було заведено встановлювати піст і читати особливі молитви. Безліч чудес пов'язано з випаданням дощу та його припиненням.

Мова Всевишнього і Його обіцянка уподібнені в пророка дощеві, як сказано у вірші: «Бо як сходить дощ і сніг з небес і туди не вертається, а напуває землю, і родить, і вирощує, і дає насіння тому, хто сіє, і хліб тому, хто їсть, — так буде слово Моє, що вийде з уст Моїх: не повернеться до Мене порожнім, але виконає те, чого Я бажав, і матиме успіх у тому, для чого Я послав його».

Два аспекти дощу

У дощі існують два аспекти: ранній і пізній дощ. Спочатку випадає вода, щоб зволожити землю, і це називається раннім дощем, тобто щоб у ній був аспект сили рослинного і вона була придатна до сівби, а потім випадають дощі аж до пізнього дощу, завдяки чому зростання буде насправді.

Корінь цього в духовному — різниця між притягненням Б-жественності з аспекту Зеїр Анпіна Ацилуту — літери «вав» Імені Святого, благословенного Він, — що приходить саме собою, і Б-жественним притягненням, що приходить через працю людини.

Час прохання про дощі

У Землі Ізраїлю

Час прохання про росу і дощ у Землі Ізраїлю — 7 хешвана. Цей закон сказано в Мішні раббаном Гамліелем і встановлено як галаху в Гемарі рабі Ельазаром[1]. Але Гемара заперечує, що є суперечність цим словам[2]: рабі Йоханан постановив, що час прохання починається разом із часом згадування — адже починають згадувати «гвурот гешамім» у Шміні Ацерет, а якщо так, то одразу після закінчення Шміні Ацерет[3] (коли кажуть у молитві «Барех алейну» і можна просити про дощ) слід почати просити дощ у молитві.

Гемара розв'язує цю суперечність трьома способами:

  • 1: Не можна заперечувати словами рабі Ельазара словам рабі Йоханана. Рабі Ельазар постановив, що починають 7 хешвана, а рабі Йоханан постановив, що починають після закінчення свята. Кожен постановив так, як він розумів, і не можна заперечувати одним іншому (як сказано в Гемарі: «Гавра а-гавра карміт?!»).
  • 2: Ще одну можливість наводить Гемара: можна сказати, що обидва джерела говорять про різні місця — Землю Ізраїлю і Вавилон. У Землі Ізраїлю збирають урожай до дому вже протягом місяця тішрей, і тому можна почати молитися про дощі одразу після закінчення свята, і про це говорив рабі Йоханан. Але рабі Ельазар говорив про Вавилон, де врожай після свят усе ще перебуває поза домом, і тому починають молитися про дощі лише 7 хешвана.
  • 3: Немає потреби розрізняти між Землею Ізраїлю і Вавилоном, а обидва джерела говорять про різні часи[4] — за часів Храму і після зруйнування. У кожний період слід чинити інакше.

За часів Храму, коли паломники йшли дорогами Землі Ізраїлю після свят, треба було утримуватися від прохання про дощі[5], доки останній з Ізраїлю не дійде до річки Прат. Але після зруйнування слід починати просити дощі в Землі Ізраїлю разом зі згадуванням, одразу після закінчення Шміні Ацерет. Багато рішонім постановили за простим змістом Гемари[6], що нині, після зруйнування Храму, слід просити дощі в Землі Ізраїлю одразу після закінчення свята Шміні Ацерет. Ця думка має кількох прихильників:

Цю думку наведено в «Орхот хаїм»[7] від імені гаоним і Рамбана, і прямо написано в Меїрі, у Рана[8], у Рітви[9], у «Сефер га-ашлама»[10] та в інших наших рішонім[11]. Як галаху постановлено просити дощі в Землі Ізраїлю лише 7 хешвана.

За кордоном

Гемара[12] каже, що в діаспорі просять дощі на 60-й день[13] від «ткуфи», і ці слова недостатньо ясні: Раші там пише: «оскільки це низинне місце і вони не так потребують дощів». І так написали багато рішонім[14], що слова Гемари стосуються Вавилону (і подібних до нього місць), де дощі потрібні менше, ніж у Землі Ізраїлю, і близько цього часу починається пора, коли вони потребують дощів. За цим поясненням треба зрозуміти, що буде в решті діаспори: якщо ми припустили, що Вавилон відрізняється від Землі Ізраїлю з логічної причини (час, коли потребують дощу), то, вочевидь, слід сказати, що в інших країнах діаспори чинитимемо в кожному місці відповідно до потреби в дощах у ньому. Якщо дощі потрібні вже 7 хешвана — проситимемо дощі вже 7 хешвана, а якщо потрібні пізніше — почнемо просити пізніше.

І справді, є серед наших учителів такі, хто вважав, що в їхніх місцях не слід чекати з проханням про дощі до шістдесяти днів від «ткуфи». Більше того, є такі, хто чинив так і на ділі:

У період гаоним були місця, де на ділі було заведено просити про дощі вже з 7 хешвана, за звичаєм Землі Ізраїлю[15]: у «Седер рав Амрам» написано: «у всіх місцях, де п'ють і напувають від дощу, — як 7 хешвана».

І так само в період рішонім: Ран[16] пише: «і вже заведено в деяких місцях просити 7 хешвана», Меїрі[17] написав: «і такий звичай у всіх наших краях».

Більше того, були такі, хто постановив, що слід просити дощі за кордоном уже після закінчення Шміні Ацерет (на їхню думку, що в Землі Ізраїлю це той час, коли починають просити дощі), і навіть були місця за кордоном, де на ділі було заведено просити дощі одразу після закінчення свята. Написав Рітва: «І є місця, де заведено просити одразу після закінчення свята, як мешканці Землі Ізраїлю . . це, безсумнівно, гарний звичай і правильний підхід». Але є й інша можливість зрозуміти слова Гемари, яка каже, що в діаспорі починають просити на шістдесятий день від «ткуфи»: вище ми навели думку рішонім, які пояснюють, що мається на увазі лише Вавилон. Але були серед рішонім і такі, хто пояснював, що мається на увазі вся діаспора, за простим змістом слів Гемари, а не лише місця, де час потреби в дощі подібний до Вавилону.

Див. також

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ «Тааніт», 10а
  2. ^ «Тааніт», 4б
  3. ^ Тоді як у сам Шміні Ацерет не можна просити про дощі, оскільки у свято не кажуть благословення «Барех алейну», і тому перша можливість просити про дощі — після закінчення свята
  4. ^ І Гемара наводить доказ на користь цього пояснення, бо другого пояснення недостатньо. Хоча в Землі Ізраїлю немає плодів у полі, але є там паломники, яким дощ може зашкодити. І тому Гемара або розв'язує суперечність (за простим розумінням) тим, що обидві причини, через які слід відкласти прохання про дощі до 7 хешвана, не існують у Землі Ізраїлю — і плодів у полі немає, і паломників немає, оскільки йдеться про час після зруйнування. І тому слід почати просити про дощі одразу після закінчення свята.
  5. ^ Так на думку більшості рішонім. Але на думку Раші там, у коментарі, що починається словами «Га лан ве-га легу», слід утримуватися і від згадування дощів до 7 хешвана. І це одинична думка (і див. у «Шем га-гдолім», у статті «Раші», обговорення щодо приписування йому коментаря до трактату «Тааніт»).
  6. ^ У її останньому розв'язанні
  7. ^ «Закони молитви», розділ 109. Укладено Раа з Люнеля, одним із наших рішонім, із мудреців Провансу, як і він; подібно до автора «Кафтор ва-ферах», жив у період вигнання з Провансу і був вигнаний звідти.
  8. ^ Меїрі і Ран написали свої слова на наведену вище сугію Гемари. І слід зазначити, що хоча Ран схиляється до цього міркування, він наводить і роз'яснює також іншу думку
  9. ^ На аркуші 10а
  10. ^ 63
  11. ^ Див. шут «Ябіа омер», ч. 5, розділ 15, у самій відповіді та на полях, де вказано й інших рішонім, які вважають так
  12. ^ «Тааніт», 10а
  13. ^ Див. пояснення Рітви до цієї Гемари, що необхідно сказати, що друге розв'язання Гемари відкинуто.
  14. ^ Перше пояснення — в «Ешколь», «Рош», «Рітва», «Ран». Та інші
  15. ^ Список джерел для цього звичаю наведено в книзі «Свята в галахі» рава Шломо-Йосефа Зевіна в розділі «Га-Шеела»
  16. ^ 4а
  17. ^ 10а

Повідомити про помилку на цій сторінці