Перейти до вмісту

Ленінградська конференція

Матеріал з Хабадпедії
Ребе Раяц у 5687 році (1926/1927) — році, у якому він удруге висловив свою протидію Ленінградській конференції і внаслідок цього був заарештований

Ленінградська конференція — ініціатива проведення загальної релігійної конференції єврейських громад Радянського Союзу, висунута єврейською громадою Ленінграда в 5685 році (1924/1925). Офіційною метою конференції було сприяння справам юдаїзму в Радянському Союзі, але насправді за нею стояла влада — ДПУ і Євсекція, які прагнули з її допомогою контролювати рабинів і справи релігії та обмежувати їх на свій розсуд. Ребе Раяц рішуче виступив проти цієї конференції і всіма способами домагався її скасування, і ця протидія стала однією з причин його арешту в 5687 році (1926/1927). Зрештою конференція так і не відбулася.

Передісторія

Після комуністичної революції комуністи силою захопили владу над усім Радянським Союзом. Було заборонено багато дій, запідозрених у контрреволюційності, свобода релігійної діяльності й релігійного виховання була обмежена, а нагляд режиму за всіма громадянами Росії був щільним завдяки таємній поліції — НКВС (пізніше називалася ДПУ і КДБ). Особливо переслідували єврейську релігію члени Євсекції, які боролися з юдаїзмом навіть у тих вузьких межах, що їх дозволяв закон. Ребе Раяц багато діяв через своїх таємних посланців, щоб зміцнити юдаїзм по всьому Радянському Союзу. Його діяльність була більмом в оці таємної поліції, і він перебував під пильним стеженням і зазнавав переслідувань.

У 5684 році (1923/1924), коли переслідування режиму мало не призвели до його арешту, Ребе Раяц покинув місто, у якому жив, — Ростов-на-Дону — і переїхав до Ленінграда. Звідти він продовжував керувати своєю діяльністю з поширення юдаїзму й хасидуту, і там теж перебував під стеженням, причому з часом дедалі більше накликав на себе гнів Євсекції і ДПУ в Ленінграді.

У Ленінграді, як і в багатьох інших містах, діяла офіційна релігійна єврейська громада, діяльність якої дозволяла влада. Ребе Раяц посилив свій вплив на громаду, до якої входили також вільнодумці й маскілім, щоб вона мала більш релігійний характер. На чолі громади стояли двадцять три члени, з яких десять дотримувалися заповідей, а тринадцять не дотримувалися.

Пропозиція і протидія Ребе Раяца

Рав Еліягу-Хаїм Альтгойз, один із довірених людей у домі Ребе Раяца, який записав історію боротьби з конференцією
Рав Давид-Тевл Каценеленбоген, рабин Ленінграда, який підтримував конференцію

Наприкінці літа 5685 року (1924/1925) голова єврейської громади Ленінграда Лев Гуревич[1] прийшов до Ребе Раяца і висунув пропозицію провести загальні збори представників релігійних громад Росії, пообіцявши, що отримає дозвіл влади. Він стверджував, що християни проводять такі збори з дозволу, а євреї не діють належним чином для зміцнення релігії. Він розповів, що цю ідею підтримує рабин Ленінграда рав Давид-Тевл Каценеленбоген. Ребе Раяц відчув, що ідея негідна, і відпустив пана Гуревича, не підтримавши його, але й не висловивши протидії[2].

На початку місяця хешвана 5686 року (жовтень–листопад 1925) Ребе Раяц скликав у Ленінграді зібрання близько вісімнадцяти великих рабинів, щоб обговорити ідею зборів Ленінградської громади. Думка рабинів на зібранні була така, що протистояти таким зборам неможливо, і тому слід вести агітацію, щоб представники громад на цій конференції були богобоязними. Наприкінці Ребе Раяц висловив свою думку: «Мені ясно, що ця конференція, яку Ленінградська громада думає скликати, нечиста, і навіть нечиста при дотику і при перенесенні . . Немає в мене сумніву, що це походить від Євсекції, і напевно приведуть на конференцію лихих людей зі свого середовища. І я, не вступаючи ні в які переговори про це і без будь-яких доводів, заявляю відкрито перед усіма, що я цілком проти загальної конференції, якою б вона не була, і свідчу всім, що для мене святе, що в задумі ініціаторів загальної Ленінградської конференції приховане лихе, і Всевишній, благословенний Він, хай убереже нас від них і від їхньої юрби»[3].

Відтоді по всьому Радянському Союзу почала поширюватися звістка про те, що Ребе Раяц протидіє конференції, і потроху ця його протидія стала впливати на інші громади по всьому Радянському Союзу.

Унаслідок суперечки між ініціаторами зборів та їхніми противниками в офіційній громаді Ленінграда стався розкол. Десять членів, які дотримувалися заповідей, побачили, що більшість членів громади, які не дотримуються заповідей, прикриваються назвою «релігійна громада», щоб просувати ініціативи, які завдадуть шкоди релігії. Щоб зменшити збитки, ті, хто дотримувався заповідей, вирішили вийти з керівництва громади й оповістити всіх євреїв Ленінграда, що офіційна громада не є релігійною. Після свого виходу вони заснували окрему офіційну громаду — що називалася громадою «Цемах Цедек», на чолі якої стояв хабадський рабин рав Шимон Лазаров.

Вільнодумні члени громади, розгнівані цим кроком, пояснили раву Каценеленбогену, ніби розкол у громаді стався на ґрунті суперечки хасидів із міснагдім, і тим самим схилили його підтримати їх і виступити проти думки Ребе Раяца[4]. Крім того, вони поширили по всьому Радянському Союзу відомості, ніби Ребе підтримує збори[5]. Унаслідок цих чуток Ребе 5 тевета 5686 року (22 грудня 1925) написав відкритого листа, у якому рішуче виступив проти зборів[6]. Публікація листа посилила протидію конференції серед тих, хто дотримувався заповідей, у Радянському Союзі — до протидії приєдналися члени громад Москви, Мінська, Вітебська, Катеринослава, Кременчука та інших[7].

У цей період кількох рабинів викликали до установ ДПУ, і там їх допитували про їхнє ставлення до Ленінградської конференції і до Ребе Раяца. Рабинів, які висловили згоду зі зборами, відпускали з миром, а на рабинів, які висловили протидію, співробітники ДПУ чинили тиск і схиляли їх спокусами підтримати збори. Коли це стало відомо, ті, хто дотримувався заповідей, зрозуміли, що за зборами стоїть ДПУ і вони служать його цілям, а не цілям юдаїзму, що посилило протидію зборам. Так ідею зборів було знято з порядку денного[5].

Коростенська конференція

Основна стаття – Коростенська конференція

Улітку 5686 року (1925/1926) рав Шмуель Кіпніс з Овруча висунув ідею провести збори рабинів в Україні і таємно порадився про це з Ребе Раяцем. На відміну від ідеї Ленінградської конференції, ці збори були ініціативою самих рабинів і призначалися тільки для рабинів (а не для представників, обраних громадами, які могли виявитися з числа тих, хто не дотримується заповідей). Ребе повторив свою позицію, що збори в цей час не потрібні, однак, на відміну від Ленінградської конференції, якій він протидіяв, про ці збори він сказав, що вони не завдадуть шкоди, але й не принесуть користі. Зрештою конференція відбулася в місяці хешвані 5687 року (1926/1927) у Коростені, і в ній брали участь гості також із-за меж України. Ребе Раяца було обрано почесним головою конференції, хоча він і не був на ній присутній, і він надіслав зібраним своє благословення телеграмою[7].

Зрештою влада не затвердила рішень конференції, і вона справді не принесла жодної користі[8].

Проведення цих зборів і шана, виявлена на них Ребе Раяцу, ще більше розпалили гнів Євсекції, чиї збори, які вони ініціювали, зазнали невдачі[7].

Арешт Ребе Раяца

Наприкінці зими 5687 року (1926/1927) знову виникла ідея зборів[5], і тоді Ребе знову висловив свою протидію.

13 сівана Ребе написав рішучого листа проти зборів[9]. Однак Ребе затримав його відправлення, оскільки хотів ще раз спробувати вплинути на рава Каценеленбогена, щоб той погодився відмовитися від підтримки зборів і не знадобилося б протистояння між ними. Лише наступного дня його посланці повернулися зі звісткою, що рав Каценеленбоген твердо стоїть на своїй підтримці і до того ж стверджує, що Ребе має приєднатися до зборів. Тоді Ребе вирішив опублікувати листа, але не встиг, бо 15 сівана був заарештований[10]. Після арешту Ребе хасиди опублікували листа без імені відправника[11].

Під час арешту Ребе Раяца допитували, серед іншого, про його протидію зборам, але він і перед слідчими повторив свою позицію проти зборів і не поступився[12]. Слідчі спокушали його тим, що пом'якшать йому покарання, якщо він відмовиться від протидії зборам, але й тут Ребе не поступився[13].

Після демобілізації

І після звільнення Ребе Раяца та його виїзду з Росії він продовжував усіма способами боротися з ідеєю зборів. 4 хешвана 5688 року (30 жовтня 1927) — через кілька днів після виїзду з Росії, коли він перебував у Ризі в готелі і ще не знайшов собі дому, — Ребе Раяц написав до Росії раву Шломо-Йосефу Зевіну: «Треба засипати листами всі місця і повідомити їх, що думка великих рабинів — проти цього і що всі, хто бере в цьому участь, несуть відповідальність за справу, небезпечну для всієї релігії, не дай Б-г . . треба знати, що збори виходять із джерела каламутного струмка . . і будь-яку небезпечну для релігії пропозицію, яку внесе будь-хто з волоцюг і пройдисвітів, приймуть сімдесятьма сімома руками, а якщо ініціатори зборів так не зроблять, знайдуться члени Євсекції, які доведуть це до кінця їхніми руками»[14]. Листи в подібному дусі він написав багатьом іншим людям[15].

25 хешвана Ребе написав: «Згідно з відомостями, які я отримав цими днями, конференція відкладається на невизначений час. Дякуйте Г-споду, бо Він добрий, бо навіки милість Його, що врятував нас від цієї біди»[16].

Пан Гуревич замишляв знову відновити ідею конференції[17]. Але зрештою конференція так і не відбулася.

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Ребе Раяц пише про нього: «Палкий сіоніст; зрозуміло, що нині в Росії це за своєю природою заборонено і потрібна надзвичайна обережність, бо скільки людей було заслано до Сибіру за це, однак він залишився на своїй посаді, і кажуть про нього, що він член ДПУ тощо» («Ігрот кодеш» Ребе Раяца, том 1, стор. 636).
  2. ^ Записи рава Еліягу-Хаїма Альтгойза, «Толдот Хабад бе-Русія га-комуністіт», стор. 78 і далі. Частину їх переписано також у «Сефер га-сіхот 5685», стор. 90 і далі. А в обробці — у «Бітаон Хабад», випуск 38–39, стор. 74 і далі (і в «Сефер га-толдот — Ребе Раяц», частина 3, стор. 89 і далі).
  3. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, том 1, стор. 622.
  4. ^ Ясно, що це не так, оскільки в той самий період рав Аврагам Зальцман отримав вказівку отримати свідоцтво на шхиту в рава-міснагеда, бо, попри розбіжності між нами, у ньому є богобоязність.
  5. ^ 1 2 3 Згадані вище записи рава Еліягу-Хаїма Альтгойза.
  6. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, том 1, стор. 499.
  7. ^ 1 2 3 «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, том 1, стор. 628.
  8. ^ Єгошуа Мондшайн, «Рабинське зібрання в Коростені — 5687»
  9. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, том 1, стор. 596.
  10. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, том 1, стор. 636.
  11. ^ «Шмуот ве-сіпурім», частина 1, стор. 209а).
  12. ^ Уривки зі слідчої справи найсвятішого Адмора Раяца (хай перебуває душа його в раю) — з архіву КДБ («Сефер га-сіхот 5687», стор. 282).
  13. ^ «Лікутей дібурім» (у перекладі), частина 5, стор. 1443 (перекладено з брошури «Ді єсурім фун Лібавічн рабін ін Совет Руслант» (Рига, 5690)).
  14. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, том 1, стор. 609.
  15. ^ Див. список його листів тих днів.
  16. ^ Лист від 25 хешвана 5688 (20 листопада 1927).
  17. ^ Лист Ребе Раяца, 6 нісана 5689 (16 квітня 1929).

Повідомити про помилку на цій сторінці