Заповіт Ребе
Цю статтю необхідно доповнити
| ||
| Цю статтю необхідно доповнити | |

Заповіт Ребе — документ заповіту, складений за вказівкою Ребе в 5748 році (1987/1988).
У місяці шваті 5748 року (1987/1988) Ребе підписав документ заповіту англійською мовою, в якому в законний спосіб заповідає все своє приватне майно «Агудат хасидей Хабад».
Улітку 5748 року (1987/1988) Ребе склав документ заповіту святою мовою в традиційному формулюванні щодо управління установами Хабаду, як «сгулу для довголіття і добрих років, і для того, щоб не виникло сумнівів» (словами Ребе). Після 3 тамуза серед причетних громадських діячів Хабаду, а також серед хабадських рабинів точилася полеміка через те, що не було знайдено підписаного примірника заповіту, і фактично цей заповіт досі не виконано.
Історія
У понеділок, 14 сівана 5748 року (30 травня 1988), невдовзі після молитви мінха, до дому Ребе були викликані його особистий секретар рав Хаїм-Мордехай-Айзик Ходаков і член секретаріату рав Нісан Міндель. Вони почули з уст Ребе, що його святим бажанням стало «зайнятися впорядкуванням справ на після ста двадцяти років» — заповітом. Рав Ходаков і рав Міндель пробули в кімнаті Ребе менше пів години й потім вийшли. Рав Міндель записав сказане і передав заповіт раву Ходакову, щоб той вручив його Ребе. Тривалий час, близько трьох місяців, на написане не було реакції Ребе, і лише на початку місяця елула Ребе через секретаря рава Єгуду-Лейба Гронера повернув аркуші первісного запису, подані йому задовго до того. Запис був сповнений зауважень Ребе.
Низка зауважень і виправлень відкидала дух сказаного та його подробиці. З формулювання самої відповіді було видно, що святій думці Ребе було неприємно те, що з духу запису випливає, ніби Ребе довіряє управління всіма центральними установами в руки двох осіб. Крім того, було помітно невдоволення іншими подробицями. Текст відповіді, переданий від Ребе безпосередньо в руки рава Ходакова, нині недоступний. За однією з думок, угорі аркуша заповіту, на якому з'явилися зауваження Ребе, була ключова фраза, в якій було написано (за змістом): невже ви підозрюєте мене, що я залишу все на двох людей.
Унаслідок зауважень Ребе троє наново склали слова Ребе й подали їх Ребе. Цей варіант запису заповіту також отримав від Ребе кілька зауважень і виправлень. Утретє було подано варіант із чотирьох аркушів під заголовком «Запис слів Любавицького Ребе», з яких два аркуші мають заголовок «Доповнення до вищезгаданого».
У вівторок, 17 елула, одразу після молитви мінха, Ребе попросив свого секретаря рава Гронера, щоб рав Ходаков, рав Міндель і рав Ісраель-Іцхак Пікарський, голова єшиви «Томхей Тмімім» Центральна 770, увійшли до нього. Перед цими трьома Ребе додав вказівки та подробиці до того, що він говорив перед равом Ходаковим і равом Мінделем. Рав Міндель записав сказане і вдруге подав це Ребе на редагування та підпис.
Рав Шнеур-Залман Лабковський свідчив, що чув від рава Пікарського, що Ребе підписав заповіт, проте підписаний примірник поки не знайдено.
Наприкінці місяця елула Ребе було подано англійський переклад «запису» від 17 елула, і Ребе відповів так напередодні Шабату тижневої глави «Ніцавім», 27 елула: «Отримано о 5:15 пополудні, коли матиму змогу — прочитаю, і в усякому разі їхній намір бажаний, і щира дяка, щира дяка»[1].
Після підписання документа заповіту рав Шнеур-Залман Гурарі, якого Ребе призначив у документі одним із членів головного правління «Агудат хасидей Хабад», отримав відповідь у зв'язку з іншими документами, якими він займався: «Нехай попросить рава Пікарського, хай живе він, надіслати йому фотокопію рабинських документів, які той нещодавно склав, і подивиться, чи вказані там час і місце». Можливо, цією відповіддю Ребе принагідно хотів повідомити раву Гурарі про заповіт.
Зміст заповіту
У заповіті Ребе передав повноваження з управління установами та діяльністю Хабаду раву Ходакову і раву Нісану Мінделю. Крім того, Ребе передає своє приватне майно своїй племінниці Далії Ройтман. У «Доповненні до заповіту» Ребе додав, що не слід робити змін в організаціях для тих, хто пропрацював понад три роки, а саме: у «Мерказ ле-іньоней хінух» — рав Хаїм-Мордехай-Айзик Ходаков, рав Нісан Міндель і рав Шалом-Мендл Сімпсон. У «Махане Ісраель» — рав Хаїм-Мордехай-Айзик Ходаков, рав Нісан Міндель і рав Хаїм-Єгуда Кринський, а у Всесвітній «Агудат хасидей Хабад» — рав Хаїм-Мордехай-Айзик Ходаков, рав Шнеур-Залман Гурарі і рав Давид Раскін.
Ребе також вказав, щоб гроші «маамад» розподілялися між «Мерказ ле-іньоней хінух», «Махане Ісраель» і «Палатою таємних пожертв». У разі сумніву слід звертатися до трьох рабинів, які підписали заповіт.
Пізніше рав Ходаков, рав Пікарський і рав Міндель наново виклали заповіт у новому документі під заголовками «Документ заповіту» з певними змінами.
Крім цього, у документі заповіту не з'являються мотиви, характерні для попереднього запису, який включав і первісний варіант, до якого було лише додано новий зміст під назвою «Доповнення до вищезгаданого». Різниця між записом і документом — згадка про приватну спадщину Ребе, домашнє начиння та меблі, призначені доньці брата Ребе, пані Далії Ройтман. Цей пункт повністю випав із нинішнього документа заповіту, як і інші речі.
Після 3 тамуза 5754 року (12 червня 1994) рав Шалом-Ісраель Ходаков свідчив перед пленумом правління Всесвітньої «Агудат хасидей Хабад». Що, наскільки йому відомо, документ заповіту, який лежить перед нами, був сформульований після всіх виправлень і зауважень, які Ребе вказав на попередніх варіантах[потрібне джерело].
Полеміка
Уранці в неділю, 3 тамуза 5754 року (12 червня 1994), у 770 та його околицях було поширено листівку з логотипом «Агудат хасидей Хабад». Листівка, звернена до анаш і тмімім, починалася словами: «Його святість, наш батько, наш пан, наш учитель і наставник, звелів нам письмово впорядкувати справи в цю гірку годину». Крім згаданого заповіту, не було жодного іншого письмового розпорядження, на яке могли б натякати ці слова.
Р. Хаїм-Єгуда Кринський, секретар Ребе, розповів на телефонних зборах «Агудат хасидей Хабад» (що відбулися в дні після 3 тамуза 5754 року (12 червня 1994)): «Одного разу, я не пам'ятаю точної дати, я ввійшов до кімнати Ребе за його вказівкою в певній справі. Ребе простягнув мені пачку зім'ятих і невпорядкованих аркушів і сказав мені: „Іх віл ніт с'зол зіх вальгерн до, галт ес бай дір“ (= я не хочу, щоб це валялося тут, зберігай це в себе). Серед цих аркушів були й аркуші, про які йдеться, я не знаю, чи були вони підписані, чи ні», — пояснив рав Кринський і зазначив, що не знає, де перебуває цей документ сьогодні.
У період після 3 тамуза відбулося кілька телефонних зборів членів «Агудат хасидей Хабад». На цих зборах було чітко вирішено, що за святим заповітом Ребе управління Любавичами та їхніми установами покладено на «Агудат хасидей Хабад», проте самого заповіту нікому не показували. Рав Шнеур-Залман Гурарі, який побажав побачити заповіт, наштовхнувся на відмову. Зрештою один із членів Агудат хасидей Хабад передав йому примірник заповіту, і тоді йому відкрилося, що Ребе призначив його одним із головного правління Всесвітньої «Агудат хасидей Хабад».
На телефонних зборах членів правління «Агудат хасидей Хабад», що відбулися ввечері в четвер, на тижні після 3 тамуза, було вирішено, що наступного дня, у п'ятницю, о першій годині дня, відбудеться особлива трансляція через студію мовлення, під час якої рав Нісан Міндель мав викласти всю історію заповіту й зачитати заповіт — як єдиний із трьох, хто був причетний до справи і залишився живим. Ця домовленість була компромісом у суперечці, що спалахнула навколо заповіту; попри явну домовленість, прийняту всіма, заплановану трансляцію було зірвано.
Коли рав Шнеур-Залман Гурарі побачив, що складається тенденція ігнорувати заповіт, він виявив особисту ініціативу й опублікував заповіт у повному вигляді на першій сторінці «Алгемейнер журнал». Слідом за цим почала проводитися нова лінія заперечення заповіту і твердження, що він був лише чернеткою, а не остаточною редакцією, що стало драматичним поворотом порівняно із загальною згодою, яка існувала доти, що, підписаний він чи ні, у цьому заповіті було розкрито святе бажання Ребе.
Рав Гурарі зв'язався із секретарем Ребе, равом Нісаном Мінделем, який був посвячений у таємницю написання заповіту, і той сказав дослівно: «Якщо ви питаєте мою думку, я на сто відсотків упевнений, що це заповіт Ребе, і в мене немає в цьому жодного сумніву, хоча мені не ясно, підписаний він чи ні». Рав Міндель сказав ці ясні слова також перед рабинами, які обговорювали це питання, і рав Гурарі почав діяти в цій справі заради виконання заповіту в точності.
Хабадські рабини по всьому світу призначили комітет із чотирьох рабинів для розслідування цього питання: рав Іцхак га-Коген Гендель, рав Єгуда-Калман Марлоу, рав Давид Шохет і рав Іцхак-Меїр Герц. Після розслідування, яке включало збір свідчень і ретельне вивчення фактів, рабини оприлюднили декларацію, згідно з якою заповіт є волею Ребе. Серед іншого рішення ґрунтувалося на свідченні голови Центральної єшиви «Томхей Тмімім» рава Шнеур-Залмана Лабковського, який чув від рава Пікарського, що був свідком, який підписав заповіт, що Ребе справді підписав заповіт (але цей примірник до нас не дійшов), і постановили, що заповіт є волею Ребе. Фактично люди «Агудат хасидей Хабад» і «Мерказ ле-іньоней хінух» стверджували, що оскільки він не підписаний, він не має жодної сили, і тому вони не виконуватимуть заповіту Ребе. До цього твердження приєдналася більшість «Ради любавицьких рабинів».
Коли ті, хто контролював «Агудат хасидей Хабад» і «Мерказ ле-іньоней хінух», були викликані на суд Тори для з'ясування їхніх доводів щодо невиконання волі Ребе, вони відмовилися, і тому рабини кварталу Краун-Гайтс постановили, що вони «ло цаеті діна»[2].
Відповідно рабини кварталу вказали раву Шалому-Мендлу Сімпсону і раву Нісану Мінделю, що вони мають право виконати заповіт як члени центральних органів «Мерказ ле-іньоней хінух», друкувати книги «Кегот» і ухвалювати рішення з усіх справ «Мерказ ле-іньоней хінух», наприклад про проведення Всесвітнього з'їзду шлухім.
У місяці менахем-аві 5770 року (2009/2010), за рішенням «Ради любавицьких рабинів», рава Кринського було усунуто з посади голови «Мерказ ле-іньоней хінух», і він мав залишатися лише членом виконавчого комітету[3]. Фактично він проігнорував і ці постанови та значиться головою в офіційних документах.
Приватний заповіт

Після відходу з життя ребецн Хаї-Мушки у місяці шваті 5748 року (1987/1988) Ребе написав також ще один заповіт, що стосується його приватного майна, згідно з яким Ребе заповідає своє приватне майно «Агудат хасидей Хабад», а опікуном, відповідальним за управління майном, є секретар Ребе — рав Хаїм-Єгуда Кринський. Цей заповіт було підписано Ребе[4].
Див. також
Додаткова література
- Повний заповіт (раашей дварім 14 сівана і 17 елула 5748 (30 серпня 1988)) — надруковано в «Діврей Мошіах» 5748, частина 5 (у додатках), с. 590 і далі.
- Біньямін Ліпкін, «Хешбоно шель олам», видавництво «Махон га-сефер», 5760.
- Біньямін Ліпкін і Йосі Елітов, «Бе-холь бейті неєман гу». Інститут «Разаг», 5771. [У книзі розділ 12 присвячено темі заповіту. Його зміст можна прочитати в першій статті серед зовнішніх посилань нижче].
Зовнішні посилання
- Біньямін Ліпкін і Йосі Елітов з повною історією заповіту Ребе

- Що написано у двох заповітах Ребе, у щотижневій відеопрограмі р. Шалома-Дов-Бера Шапіро
(англійською) - Адвокат Левін — «Єдіот ахронот»: «Ребе попросив, щоб я написав його заповіт»

Примітки
- ^ «Лікут маанот кодеш» 5748, відповідь 332
- ^ У період розбіжностей між рабинами кварталу Краун-Гайтс у 5770 році (2009/2010) рав Аздаба скасував постанову з низки причин (про скасування), але у світлі рішення рабинського суду, що розглядав справу рабинів, що жодне рішення, ухвалене без згоди обох рабинів, не матиме сили, стверджувалося, що скасування постанови не має жодної сили (постанова суду).
- ^ Постанова у справі «Мерказ ле-іньоней хінух».
- ^ Біньямін Ліпкін, «Хешбоно шель олам», розділ четвертий, с. 50 — 53.