Шираїм (галаха)
Шираїм — галахічне поняття в законах принесення жертв, що виражає статус, який поширюється на залишки крові, що лишилися в храмовій посудині після того, як було здійснено служіння кроплення. На шираїм поширюється обов'язок вилити їх до основи жертовника.
Галахічне визначення
Згідно з галахою, коген, який приймає кров із шиї зарізаної тварини, повинен прийняти всю кров бика, хоча лише мала її частина буде окроплена на жертовник. У деяких жертвах треба кропити кров на всі чотири кути жертовника, а в деяких — тільки на два або на один із них. Після того як було здійснено служіння кроплення, кров, що залишилася, переходить у новий галахічний статус, за якого вона називається шираїм, і в рамках цього обов'язку її треба вилити до жертовника; є думка, що цей обов'язок становить предмет суперечки між рабі Аківою і рабі Єгудою — чи залежить від нього спокута, що поширюється на того, хто спокутується, чи ні. У Гемарі є сумнів, рабі Йоханан чи рабі Єгошуа бен Леві дотримується такої думки[1].
Цей закон поширюється на кров лише в тому разі, якщо кроплення здійснив коген, який придатний, але якщо кроплення здійснила людина, непридатна до служіння (наприклад, людина, яка не є когеном, або нечистий коген), кров не вважається шираїм[2].
Талмудичне визначення
На перший погляд, неможливо, щоб на кров поширювалися одночасно закон обов'язку кроплення і закон шираїм, оскільки ці два визначення суперечать одне одному. Якщо на крові є обов'язок кроплення, вона не вважається шираїм. Попри це, у «Хідушей рабі Хаїм га-Леві»[3] встановлюється, що є ситуація, за якої на кров поширюватимуться обидва ці суперечливі визначення.
Як доказ цього рабі Хаїм із Бриська наводить слова Рамбама, який встановлює, що є відмінність між залишками крові, що перебуває цілком в одній чаші, і залишками крові, що перебуває у двох окремих чашах. Якщо в першій ситуації вся кров вважається шираїм, то в другій ситуації, коли кров розділена між двома чашами, лише кров у першій чаші — з якої було здійснено кроплення на жертовник — вважається шираїм, а друга кров не вважається «шираїм». Наслідок цього положення проявляється у випадку, коли людина здійснила лише одне з чотирьох кроплень, які треба здійснити при жертві за гріх, — випадок, до якого звертається Мішна і встановлює, що жертва придатна, хоча є заповідь доповнити і здійснити всі чотири кроплення. У такому разі на кров у чаші поширюватиметься частковий закон «кроплення», оскільки ще є заповідь її кропити, але на неї поширюватиметься також закон шираїм, оскільки перше кроплення — це довершене кроплення, що приводить у дію придатність жертви (адже навіть якщо не будуть здійснені додаткові кроплення, жертва буде придатною).
Це визначення засноване на відмінності, що роз'яснюється в його словах, між визначенням «шираїм» і визначенням «дахуй», що поширюється на кров жертви, служіння з якою завершено; і він встановлює, що якщо визначення «дахуй» поширюється на жертву лише після того, як вона повністю відкинута від храмового служіння і до неї вже незастосовне виконання додаткової заповіді, то визначення «шираїм» — це активний хелут, що поширюється на кров у результаті служіння кроплення, і, відповідно, можлива ситуація, за якої на кров поширюватиметься визначення шираїм, навіть якщо на крові є обов'язок кроплення.
У вченні хасидизму
У залишках заповіді є найвища сила, якої немає ні в чому іншому.
Про вихід із Єгипту сказано: «І поніс народ і т. д. діжі свої, зав'язані в одежі своїй, на плечах своїх», і сказано в Мехілті: «Це залишки маци й марору... бо Ізраїль любив заповіді», тобто через любов до заповіді сини Ізраїлю взяли з собою і «залишки маци й марору», виходячи з Єгипту до розділення Червоного моря і до Дарування Тори.
І більше того, у Таргум Єрушалмі сказано, що «діжі свої» означає «залишки їхніх пасхальних жертв», тобто хоча залишки пасхальної жертви заборонено їсти після півночі, проте вони не залишили залишків пасхальної жертви в Єгипті, а взяли їх із собою — через любов, притаманну залишкам заповіді. Виходить, що навіть до Дарування Тори існувала любов до залишків заповіді, і звідси зрозуміло тим більше і з умовиводу від легкого до суворого, наскільки велика любов до залишків заповіді після Дарування Тори.
І вказівка з цього для служіння Всевишньому:
Навіть коли єврей займається справою заповіді і присвячує цьому свої гроші, своє тіло і свою душу, зрештою він бачить, що залишилися речі, сили і т. д., які не були повністю використані для цієї заповіді, і, відповідно, думає, що тепер може використати їх для справ, що належать до категорії дозволеного, — тоді йому кажуть, що треба знати: ці речі належать до категорії «залишків заповіді», які заборонено викидати на смітник... оскільки в них є святість, і тому їх треба використовувати виключно для справ святості[4].
Примітки
- ^ Звахім, 52б
- ^ Звахім, 34б
- ^ Аркуш 60, сторона а, на слова Рамбама, Закони принесення жертв, розділ 19, галаха 18
- ^ «Торат Менахем» 5717, частина 2, сіха Ахарон шель Песах, с. 328