Давид Кук
| Давид Кук | |
|---|---|
Хасид Хабаду, який займався благодійністю в Росії | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 22 адара I 5681 (1921) |
| Дата смерті | 9 нісана 5742 (1982) |
| Країна | Росія, Земля Ізраїлю |
| Місце проживання | Можайськ, Ташкент, Кфар-Хабад |
| Рід діяльності | громадський діяч, м'ясник |
| Сім'я | |
| Батько | Натан Кук |
| Дід (по батькові) | Цві-Мордехай Лаш |
| Дружина | Поля (Перла) |
| Діти | Гершон Кук, Еліягу Кук, Лейзер Кук, Йосеф-Іцхак, Малка, Сара |
| Брати й сестри | Ісраель Кук |
| Родовід | |
Рав Давид Кук (22 адара I 5681, 1921 — 9 нісана 5742, 1982) — хасид Хабаду, який займався благодійністю в Росії, а згодом у Ташкенті та в Землі Ізраїлю, один з активістів таємного вивезення євреїв з Росії, брав участь у таємному вивезенні євреїв під час виїзду з Росії 5706 — 5707, був одним із засновників поселення Кфар-Хабад, і його мешканці називали його «міністром милосердя». Його родина походить від Магіда з Межиріча.
Біографія
Народився 22 адара I 5681 (2 березня 1921) у Мінську, Білорусь, у р. Натана Кука (Лаша), сина родини, що з покоління в покоління походить від Магіда з Межиріча.
Його батько р. Натан народився в містечку Проскурів Одеської області в Україні, а коли р. Давидові було менше пів року — до маленького села Можайськ Московської області[1].
Коли родина Лаш (Кук) перебувала в Польщі з метою втекти й повернутися назад до Росії, у ті дні р. Натан змінив своє первісне прізвище з «Лаш» на «Кук», щоб приховати свою особу від російської влади. З цим прізвищем р. Давид залишився на все життя.
У домі батьків він увібрав хасидську атмосферу; адмори й рабини, які приїжджали в ту місцевість, просили його матір відкошерувати для них м'ясо, оскільки вона уславилася як скрупульозна в дотриманні заповідей і сувора.
Перебуваючи в Можайську Московської області, він разом із членами своєї родини керував м'ясним підприємством, яке відкрив його батько, і працював різником і рознощиком м'яса.
Родина Кук (Лаш) ще в Росії була відома як родина фізично сильних і відважних людей, і відомі розповіді про них, у яких вони використовували свою фізичну силу для справ юдаїзму в Радянській Росії.
Зникнення його батька
У 5698 році (1937/1938) було призначено високопоставленого чина в НКВС, який почав чинити «лиха» хасидам, і тоді було заарештовано багатьох з анаш, хасидів Хабаду, у Петербурзі та в Москві. Не оминули лиха й членів родини Кук, які тоді перебували в Можайську, і їхнього батька рава Натана Кука заарештували співробітники НКВС за «злочин» — проведення молитовного міньяну у своєму домі. Його арешт стався в ніч святого Шабату: коли він підійшов обмити руки перед трапезою, увірвалися таємні агенти НКВС з потужними ліхтарями (щоб він не втік); арешт стався внаслідок доносу одного із сусідів-неєвреїв, і разом із ним було заарештовано ще близько 12 хасидів.
З того арешту батько не повернувся, і р. Натан Неймарк, який був із ним у камері, розповідав згодом, що опівночі його вивели з камери, і відтоді він не повернувся. Його сліди зникли.
У 5720-ті роки члени родини надіслали лист до КДБ з метою з'ясувати, що сталося з їхнім батьком, і російська влада надіслала у відповідь лист, у якому говорилося, що його було відправлено до Сибіру і там він помер. У 5773 році (2012/2013), після того як його донька пані Піра (Естер) Бергштейн поїхала до Москви і там домоглася, щоб відкрили слідчу справу її батька, у справі було записано, що його розстріляли приблизно через місяць після того, як його заарештував НКВС, — 17 адара 5698 (18 лютого або 20 березня 1938), і поховали в братській могилі в тій місцевості.
Р. Давид вирізнявся в навчанні, однак після арешту батька був змушений покинути навчання, і він із братом р. Ісраелем пішли допомагати утримувати дім замість батька.
У Другій світовій війні
Коли вибухнула Друга світова війна, р. Давид разом зі своєю родиною, як і багато хасидів, утік із Можайська Московської області до далекого Ташкента, там працював на підприємстві разом зі своїм шурином р. Залманом Судкевичем і продовжував діяти на благо громади. Одного дня під час свого перебування в Ташкенті, проходячи кварталом, у якому оселилося багато єврейських біженців, він помітив безліч людей, що стояли навколо будинку, з вікна якого виривалися дим і полум'я. Р. Давид запитав, що сталося, і йому розповіли, що самі вони зуміли врятуватися, але забули всередині маленьку дитину. Він одразу вигукнув і запитав: «То чого ж ви стоїте, це ж пікуах нефеш?!» Але ніхто не наважився ввійти. Він, будучи надзвичайно сміливим, вибив вікно будинку, увійшов до кімнати, знайшов дворічного малюка і врятував його буквально в останні миті. З'ясувалося, що домашні, які спали, побачивши полум'я, поспішили рятуватися і від сильного переляку забули його сплячим у ліжечку.
3 елула 5704 (22 серпня 1944) — під час перебування в Ташкенті — р. Давид одружився з Полею (Перлою)[2], сестрою р. Залмана Судкевича, і там у них народився їхній первісток р. Гершон Кук.
У комітеті втечі з Росії
Коли закінчилася війна, він уславився своєю громадською діяльністю на благо громади; коли стало відомо про можливість утекти з Росії до Польщі через Львів у відомих ешелонах, тоді р. Давид допоміг багатьом хасидам у справі втечі, і його було призначено одним із центральних учасників «комітету порятунку» євреїв Росії, щоб утекти з неї під час виїзду з Росії 5706. У ньому була велика харизма і велика сміливість, і багато хасидів мали від нього користь.
Те, що він не носив бороди, дозволяло йому проникати в багато місць, куди інші хасиди не могли потрапити. Р. Давид був головним кур'єром у справі втечі. Одним з його методів роботи було перевдягатися агентом НКВС, форму якого він добував манівцями, і це попри величезний ризик, пов'язаний із цим.
Окрім допомоги кур'єрством і грошима, йому вдалося отримати двісті сімдесят виїзних віз у міністерстві внутрішніх справ і засвідчити їх(!)[3]. Він мав чарівність і здорове чуття, щоб прихиляти до себе людей, і використовував це сповна.
Одного разу він прибув до одного з КПП, маючи в торбі понад шістдесят підроблених польських паспортів! Р. Давид, який був з вусами й у довгому пальті та був одягнений у форму агента НКВС, прибув до одного з КПП, підійшов просто до начальника КПП і почав кричати на нього російською — «!?Твоих навыков недостаточно, чтобы остановить всех беглецов через контрольно пропускной пункт»
Переклад: — «Твоїх навичок недостатньо, щоб зупинити всіх утікачів через твій КПП?» Начальник КПП, подумавши, що перед ним високопоставлений командир таємної поліції, злякався і дав йому пройти, не ставлячи запитань.
Іншого разу, коли він прибув до одного з КПП, його запідозрили, і він почав тікати пішки, кричачи при цьому «Тримай його», і так це виглядало, ніби кілька людей женуться за іншою людиною, і так він урятувався.
У Ташкенті
Попри всі спроби ухилитися, р. Давида двічі заарештовувала влада[4]. Перший раз був у Ташкенті, але подробиці цього майже невідомі, оскільки він волів мовчати.
Удруге його заарештували у Львові; він провів під арештом кілька днів і кілька разів був допитаний. На одному з допитів, коли слідчий погрожував йому, р. Давид не здригнувся і кинув йому в здивоване обличчя: — «!!!Семье Кок не угрожают» («Кукові не погрожують»). І при цьому підняв стіл для допитів, жбурнув його в самого слідчого і поранив його.
І тут його винахідливість і сміливість виручили його. За величезний хабар, який він дав людині з управління НКВС, йому вдалося втекти з-під арешту глибокої ночі, одягненим у форму співробітника НКВС. І як один з небагатьох, хто знав, де розташувався «вулик» діяльності керівників комітету втечі, він вирушив із в'язниці на конспіративну квартиру, щоб запропонувати свою допомогу... Оскільки він «сидів» кілька днів і не знав останніх подій на місці, — він прийшов дізнатися, куди віє вітер і чим він може допомогти... Він прийшов на місце і постукав у двері, не назвавши себе. Не отримавши відповіді, підійшов до вікна і постукав у нього в надії, що звідти хтось почує й відповість йому. Коли присутні побачили, що людина, яка стоїть біля дверей, одягнена у форму НКВС, на них напав смертельний жах. Через кілька хвилин р. Давид знову постукав, сказавши «Це Давид!» (їдиш), — лише тоді заспокоїлися. Р. Мендл підійшов відчинити двері, при цьому нагородивши його доброю ляпасою за страх і жах, якого він нагнав на всіх.
9 кислева 5707 (2 грудня 1946)
Перед нами опис дружини шурина р. Давида Сіми Судкевич, дружини р. Залмана Судкевича, про події, що відбувалися довкола виїзду з Росії:
«Після кількох років, які ми провели в роки війни в Ташкенті, де мій чоловік р. Залман (мир праху його) відкрив підприємство, на якому працювало багато з анаш, які завдяки йому змогли заробляти на життя і дотримуватися Шабату, і навіть домігся звільнення від призову, переконавши військову владу в необхідності своєї продукції для військових зусиль, ми переїхали жити на околицю Москви.
Коли ми почали облаштовуватися на місці, це було влітку 5705, ми, на наш подив, знайшли в поштовій скриньці поштові листівки з Праги, адресовані нам, зміст яких приголомшив нас і порушив звичний плин нашого життя (у перекладі з російської): «Судкевичу Залману, дідусь старіє, він просить онуків постаратися побачити його. З благословенням рав Джейкобсон», і на листівці красувався у всій красі штемпель російської цензури.
Ми одразу зрозуміли, що ця листівка — пряма вказівка Ребе Раяца для нас, надіслана через рава Ісраеля Джейкобсона. Ми дуже злякалися. Кожна постать, що наближалася до дому, тривожила нас, — та й хіба легка справа листівка від Ребе, що пройшла через цензуру, і хто скаже, що не зрозуміли її змісту.
Напередодні Рош га-Шана у нас у добрий час народився наш син Гершон, і одразу після пологів ми почали приготування до виїзду. Дім ми продали р. Перецу Хену, а перед виїздом у бік Львова розповіли сусідам, які дивувалися нашому переїзду, що переїжджаємо до міста Одеси. Під час цих розмов до нас підійшов один із тихих сусідів, відомий як добра людина, і прошепотів нам: «Не розповідайте мені казок, я працюю в цензурі й сам пропустив листівку, яку ви отримали, я точно знаю, куди ви їдете».
Після місяців напруги й тривоги в місті Львові настав день виїзду. Уся наша родина приєдналася до ешелону, що вийшов 9 кислева (5707), але згідно з умовами й даними документів я сама й діти були підігнані під документи родини мого зятя (чоловіка зовиці) р. Давида Кука, а мій чоловік і його сестра пані Перл, дружина р. Давида Кука, не були підігнані під документи. Вони покладалися на тих діячів, які розповіли їм, що це можна буде влаштувати на кордоні.
Коли ми прибули на кордон, напруга піднялася до нових висот: чоловіків висадили на страшний холод надвір, а жінки залишилися всередині вагона. Кожен чоловік, чиє ім'я викликали за списком пасажирів, підходив до столу чиновників, пред'являв свої документи і йшов далі в бік вагонів. Мій чоловік стояв у черзі й не знав, як йому подолати заслін до потяга.
З волі особливого Провидіння мій син Файтл, який був маленькою дитиною, побачив біля одного з вагонів гарну квітку, яка зацікавила його, — узимку це досить рідкісне явище, — і він підійшов роздивитися цікаву квітку, а мій чоловік стежив за його кроками; крок за кроком вони пройшли пункт контролю, поки мій чоловік був зайнятий наглядом за своєю дитиною. Наблизившись до вагона, він прослизнув із моїм сином усередину.
Після того як чоловіки пройшли, жінки теж пред'являли свої документи всередині вагонів. Попросили документи в моєї зовиці пані Перл, дружини р. Давида (Кука), яка була тоді на пізньому терміні вагітності своїм другим сином і мала народити з хвилини на хвилину. А вона ухилилася, сказавши, що мій чоловік тримає їх у себе. Перевіряльники пообіцяли повернутися.
Тим часом мій чоловік, який прослизнув зі своєю сестрою, зарилися за всіма валізами, а на них усілися юнак Зеліг Альтгойз і р. Мендл Дейч, який був старшим, щоб не запідозрили.
Напруга знову зросла, коли р. Берла Гуревича забрали під арешт через відсутність документів, і пошуки мого чоловіка та його сестри пані Перл, яка за документами була записана як його дружина (як дружина свого брата р. Залмана Судкевича), посилилися. У списку пасажирів значилося ім'я мого чоловіка р. Залмана, а насправді він не пред'явив своїх документів. Розлючені поліцейські ходили з вагона у вагон і погрожували, що не дозволять поїздки, якщо мій чоловік не видасть його їм.
У своїй люті вони майже вирішили, що я його дружина, і хотіли заарештувати мене. Мій зять (чоловік зовиці) р. Давид Кук твердо стояв на тому, що я його дружина і я записана в його документах і не маю жодного стосунку до людини, яку вони шукають, і зрештою вони не знайшли, і ми виїхали.
До Австрії та Франції
Узимку 5707 таємно перейшов кордон до Польщі разом із групою біженців із чотирнадцяти осіб[5]. Вони продовжили пішки в бік Чехії, а звідти до Австрії, де в них народився другий син р. Еліягу Кук, а звідти продовжили до Франції, де їм, як і всім, допомагала організація «Джойнт». Протягом двох років вони жили в апарт-готелі — Пріма.
У ті дні р. Давид працював керівником трикотажної фабрики, яку влаштували для нього люди «Джойнту». Він знав це ремесло ще з Росії, де керував трикотажною фабрикою зі своїм шурином р. Залманом Судкевичем. Він працював на машині, виготовляючи візерунки. Керівники просили, щоб робили нові й різноманітні візерунки. Р. Давид, будучи талановитим, виготовляв своїми руками гарні й барвисті візерунки. Не всі хасиди були здатні до цієї роботи, і р. Давид думав і про них. Замість того щоб додавати собі ще візерунки й тим самим прославити своє ім'я перед керівниками фабрики, він волів допомагати своїм братам-хасидам і виготовляв для них гарні візерунки, щоб вони могли продовжувати свою роботу і гідно заробляти на життя.
До Святої Землі
У ті дні дехто з членів його родини та родини його дружини здійснили алію до Землі Ізраїлю. Р. Давид теж здійснив алію до Святої Землі і 24 іяра 5709 (23 травня 1949) прибув до Святої Землі зі своєю дружиною і двома синами.
Спочатку родина Кук жила в Пардес-Хані, потім переїхала до притулку для репатріантів у Беер-Яакові, а звідти до Кфар-Хабада. У ті дні в селищі жили перші хабадські родини репатріантів. Спочатку вони жили в тимчасових будівлях неподалік від того місця, де сьогодні розташована синагога «Бейт Менахем». Коли прийшла зима і все затопило водою, їх перевели до покинутих будівель у правій частині селища.
У ті дні р. Давид отримав кілька пропозицій залишити Землю Ізраїлю і переїхати до Австралії або до Сполучених Штатів. Одним з його друзів, які підштовхували його приїхати до Австралії, був р. Шмуель Альтгойз, який був із ним під час утечі та у Франції. Він надсилав йому листи й благав його приїхати і приєднатися до нього. Р. Давид запитав Ребе Раяца, але не отримав відповіді. Згодом, коли йому було дуже важко із заробітком і йому запропонували переїхати до Сполучених Штатів, він знову надіслав листа Ребе, але й цього разу не удостоївся отримати відповідь. «Якщо Ребе не відповідає, значить, дозволу немає», — постановив р. Давид і зрозумів, що, попри всі труднощі, його місія в цьому світі — у Святій Землі, і залишився в ній ростити своїх дітей.
У перші роки працював у хлібопекарні при в'їзді до Кфар-Хабада, неподалік від залізничних колій. Пізніше був призначений керівником робіт у компанії з виробництва будівельних матеріалів, яку заснував Рашаг. Згодом він навіть заснував власну крихітну компанію з виробництва будівельних матеріалів. Перед відходом з життя займався вирощуванням квітів у теплицях і з допомогою Небес почав бачити благословення у своїй праці.
Допомога ближньому
Усі роки проживання в Землі Ізраїлю, попри своє важке матеріальне становище, він не переставав допомагати ближньому, іноді навіть понад свої можливості.
Р. Давид кидався допомагати кожному євреєві, навіть якщо йшлося про ризик для його здоров'я. Коли в Кфар-Хабаді виявили самотнього бездітного вдівця, який помер у своїй квартирі, він був єдиним, хто займався тілом, щоб віддати його єврейському похованню. У перші роки Кфар-Хабада, коли зловмисники щоночі приходили на поля селища й крали цінне майно, як-от сільськогосподарське обладнання і навіть худобу, він ходив зі зброєю підстерігати їх, хоча більшість людей боялися виходити з ним.
Р. Давид удостоївся бути на єхідуті у Ребе двічі в житті. Перший раз був у 5727 році (1966/1967), а другий — у 5737 році (1976/1977). Обидва рази Ребе цікавився його справами і діяльністю.
У 5739 році (1978/1979) його донька пані Сара Кляйн поїхала до двору Ребе і ввійшла на єхідут; коли Ребе поцікавився її батьком, Ребе дістав із шухляди «Танію», поставив свій святий підпис і дав їй, щоб передати її батькові. Секретар р. Єгуда-Лейб Гронер сказав, що це один із рідкісних випадків, коли Ребе дав «Танію» комусь, хто не був присутній фізично.
9 адара 5742 (4 березня 1982) р. Давид відчув себе погано і був терміново доставлений до лікарні, і з'ясувалося, що він хворий на рак. Унаслідок цього він переніс складну операцію, але лікарі попередили, що йдеться про найважчий вид цієї хвороби. Багато людей, яким він допомагав у житті, відвідували його і молилися про його одужання, однак через місяць, 9 нісана, він відійшов у вічність, залишивши по собі нащадків-хасидів.
Родина
- Його сини
- Р. Гершон
- Р. Еліягу Кук — машпіа в «Томхей Тмімім» Кфар-Хабада
- Р. Лейзер Кук — Петах-Тіква
- Р. Йосеф-Іцхак — був членом ради Кфар-Хабада
- Його доньки
- Пані Малка, дружина р. Еліягу Єкунта
- Пані Сара, дружина р. Гіршла (Єгуди-Цві) Кляйна
Додаткова література
- Натан Аврагам, Хасид, який утік від НКВС у формі НКВС..., тижневик «Бейт Мошіах», випуск 597, сторінка 36 і далі.
- Листок «Ніцуцот», випуск 6, сторінка 52, про його батька р. Натана Кука та виявлення його могили в Росії.
Зовнішні посилання
- Хасид, який видавав себе за офіцера НКВС: 40 років від дня відходу з життя р. Давида Кука, благословенної пам'яті

Примітки
- ^ Згідно з матеріалами слідства КДБ
- ^ Яка народилася і жила в Києві в Україні, а потім переїхала разом із родиною до Москви, а в роки війни втекла і вона разом із родиною — утекли до Ташкента, і там вони одружилися. Померла 11 адара I 5772.
- ^ Зі слів машпіа рава Мендла Футерфаса, який був одним із головних організаторів утечі та одним із близьких друзів р. Давида.
- ^ Наскільки відомо, був заарештований двічі, але можливо, що більше ніж один раз, і не розповідав
- ^ Серед них р. Шмуель Альтгойз та Іссер Клубгант.
Код особи: № 2600420000