Перейти до вмісту

Війна чотирьох царів проти п'яти

Матеріал з Хабадпедії
Величезний провал у районі Мертвого моря. Дехто ототожнює ці провали зі смоляними ямами, у які впали царі Сдома і Амори під час війни

Війна чотирьох царів проти п'яти була війною, описаною в тижневій главі «Лех леха» в книзі Берешит[1], і це перша війна, яку згадано в Торі.

Війна велася на ґрунті боротьби за владу і панування в Землі Кнаан між двома коаліціями царів: чотирма царями проти п'яти. Зрештою і Аврагам-авіну був утягнутий у цю війну, яка велася в районі Йорданської рівнини, що біля Мертвого моря.

Ця війна вважається одним із десяти випробувань, якими Всевишній випробував Аврагама-авіну[2].

Учасники війни

Перший етап війни був між групою з чотирьох царів, що царювали в районі Бавеля, і п'ятьма царями, що царювали в районі Йорданської рівнини, що біля Мертвого моря.

Група чотирьох царів складалася з Кедорлаомера, царя Елама, який був головною рушійною силою у війні, Амрафеля, царя Шінара, Ар'оха, царя Еласара, і Тідаля, царя Гоїм.

Наводиться, що цар Амрафель, згаданий у цій війні, — це Німрод, якого названо цим ім'ям тому, що він сказав Аврагамові: впади в огненну піч, — після того як Аврагам розбив ідолів свого батька Тераха і сперечався з Німродом про віру у Всевишнього[3].

Група п'яти царів налічувала Беру, царя Сдома, Біршу, царя Амори, Шінава, царя Адми, Шемевера, царя Цвоїма, і царя Бели (яку називають також Цоар), ім'я якого не з'ясовано.

У мідраші[4] наводиться, що ці царі були лиходіями і що їхні імена натякають на їхнє лиходійство. Бера отримав своє ім'я тому, що був «лихим для Небес і лихим для створінь», Бірша — «звеличився у своєму лиходійстві», Шінав був «ненависником Отця свого Небесного», а Шемевер — «приставив крило, щоб злетіти і збунтуватися проти Святого, благословенний Він»[5].

Аврагам-авіну брав участь у другому етапі війни, коли прийшов рятувати свого небожа Лота, що жив у Сдомі, який був одним із міст, захоплених на першому етапі війни.

Перебіг війни

Перша війна

П'ять царів упродовж 12 років служили Кедорлаомерові і платили йому данину, поки не підняли бунт і не проголосили самостійне правління. Бунт тривав 13 років, а на 14-й рік Кедорлаомер покликав собі на допомогу трьох інших царів і вийшов на битву, щоб розгромити бунтівників.

Дорогою до Йорданської рівнини чотири царі вели й інші війни та битви і розбили рефаїмів, зузімів, емімів, хореїв, амалекітян і емореїв. Ці народи перебували під владою групи п'яти бунтівних царів[6].

Битва велася в районі Мертвого моря («долина Сіддім»), і в підсумку чотири царі здобули нищівну перемогу. Царі Сдома і Амори втекли і впали в смоляні ями[7], а решта царів урятувалися втечею в бік Юдейських гір.

Чотири царі ввійшли до міст Сдом і Амора і пограбували все майно; роблячи це, вони помітили Лота, небожа Аврагама, пограбували його майно і взяли його як раба.

Друга війна

Тора розповідає: «І прийшов урятований, і сповістив Аврамові-іврі»[8]. Раші наводить тут два пояснення. За простим сенсом, це Ог, який урятувався з війни на тому етапі, коли чотири царі розбили рефаїмів. За драшем, це Ог, який урятувався від покоління потопу. Намір Ога був у тому, щоб Аврагама було вбито, а він узяв би Сару.

Коли звістка дійшла до слуху Аврагама, він вирішив переслідувати царів, щоб звільнити полоненого небожа. У Писанні зазначено, що він скористався допомогою 318 «вихованців своїх, народжених у домі його», і разом вони переслідували чотирьох царів до місця на ім'я Хова, що було поруч із Дамаском. У Талмуді наводиться думка, що Еліезер, раб Аврагама, був єдиним, хто приєднався до нього у війні, а число 318 — це гематрія його імені «Еліезер»[9]. У тилу залишилися добрі друзі Аврагама, Ешколь і Анер, для охорони.

Сама битва велася опівночі. Про перебіг битви наводиться в мідраші[10], що Аврагам кидав на ворогів порох, і він ставав мечами, солому — і вона ставала стрілами. І так само наводиться, що вороги кидали мечі на Аврагама, і вони ставали порохом, стріли — і вони ставали соломою.

Аврагам переміг царів, звільнив Лота й інших полонених і взяв із собою майно, яке царі награбували в Сдомі й Аморі.

Коли він повернувся до своєї країни, увінчаний перемогою, священник Б-жий Малкі-Цедек[11] виніс йому назустріч хліб і вино, як було заведено чинити з переможцями у війні.

Цар Сдома відчував вдячність до Аврагама і запропонував йому взяти все майно в обмін на звільнення полонених. Але Аврагам поклявся, що для себе він не візьме «від нитки до ремінця від взуття». Однак він погодився взяти частку, яку буде поділено порівну між воїнами і тими, хто залишився охороняти в тилу.

Після перемоги у війні Аврагам побоювався, чи не зменшилися його заслуги через чудо, вчинене для нього, і на це каже йому Святий, благословенний Він: «Не бійся, Авраме, Я — щит тобі; нагорода твоя дуже велика»[12]. Всевишній дає йому обітницю про нащадків, обітницю про Землю і укладає з ним Завіт між розсіченими частинами.

Роз'яснення Ребе

І дав йому десятину від усього

Коли Аврагам повернувся з війни після перемоги, вийшов йому назустріч Малкі-Цедек, цар Шалема, який був священником Б-га Всевишнього, і Аврагам дав йому десятину: «і дав йому десятину від усього»[13].

Ребе ставить запитання[14]: чому Рамбам[15], перелічуючи заповіді, які виконували до дарування Тори Адам га-рішон, Ноах, Аврагам, Іцхак, Яаков і Амрам, каже: «і Іцхак відокремлював десятину»? Адже ми знаходимо відокремлення десятини вже в Аврагама, коли він повертався з війни царів.

І роз'яснює Ребе в думці Рамбама, що визначення десятини, про яку розповідається в Торі щодо Аврагама, не було як звичайна десятина наших днів, а як десятина з військової здобичі, як у війні з Мідьяном, — і ця десятина не діє для поколінь; на відміну від Іцхака, який відокремлював десятину від плодів своєї землі в той спосіб, який прийнятий у наші дні.

А у внутрішньому сенсі: Аврагам відокремив десятину після того, як побачив явні чудеса. Після того як вийшов на війну проти чотирьох могутніх царів і не тільки переміг у війні, а й узагалі не мав утрат. Тому немає нічого дивного в тому, що Аврагам відокремив десятину. Було ясно, що ця перемога належить Всевишньому, а не йому.

Іцхак же, навпаки, відокремив десятину від урожаю, над створенням якого трудився і мучився довгі місяці. З ясного відчуття, що і природа — це чудо. Прибутки, здобуті працею рук, — вони теж із благословення Небес. Тому Рамбам виводить заповідь десятини саме з Іцхака. Бо заповідь десятини в наші дні — це десятина, яка приходить саме після важкої роботи і буденності. Коли єврей відокремлює цдаку щомісяця, він виражає цим свою вдячність Всевишньому.

Від нитки до ремінця від взуття

Наприкінці війни з'являється в Писанні фраза, яку сказав Аврагам-авіну цареві Сдома у зв'язку з тим, що він не візьме з майна нічого: «якщо від нитки і до ремінця від взуття»[16].

Мідраш[17] каже про це: сказав Святий, благословенний Він, Аврагамові: ти сказав «якщо від нитки» — клянуся, що Я дам твоїм синам заповідь ціціт. Сказав «і до ремінця» — клянуся, що Я дам твоїм синам заповідь ібуму.

Ребе в листі[18], зміст якого — зауваження до книги «Натів яшар», пише про те, що написав автор[19]: «„від нитки і до ремінця від взуття“ . . обидва малоцінні, і в чому ж тоді сенс їх як символу і зразка . . пасувало б, якби він узяв . . золото і дорогоцінне каміння . . І видається, що нитку він згадав йому у відповідь на те, що сказав йому цар Сдома: „а майно візьми собі“; на це відповів йому Аврагам, що не візьме з його майна навіть нитки. А ремінець від взуття — у відповідь на те, що той сказав йому: „віддай мені людей“; на це відповів йому, що він, звісно, поверне йому людей і не затримає з них для себе навіть „ремінця від взуття“ когось із них, у дусі „не залишиться й копита“».

На це зауважує Ребе: «і ремінець від взуття — теж майно, а не людина; і просто можна сказати: від нитки — яка з прикрас і одягу голови (Шабат, початок розділу 6[20]), — і до ремінця від взуття, який стосується ноги».

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Берешит, розділ 14.
  2. ^ «Піркей де-рабі Еліезер» 27, 1–5. І там: шосте випробування — прийшли на нього всі царі, щоб убити його, і сказали: почнімо спершу із сина його брата, а потім почнемо з нього, і через Лота забрали все майно Сдома і Амори. У коментарі Рамбама до Мішни (Авот 5, 3): четверте — воювали з чотирма царями. А рабі Овадья з Бартенури (там само) вважає це п'ятим випробуванням.
  3. ^ «Берешит раба». Наведено в Раші.
  4. ^ Наведено в Раші.
  5. ^ У мідраші є ще способи пояснити, як їхні імена вказують на їхнє лиходійство.
  6. ^ Сфорно (Берешит 14, 5). І там: і цим повідомив, що п'ятеро царів були великими, і повідомив про могутність чотирьох царів, які перемогли їх, і з цього відома велич могутності Аврагама, і його воєнні хитрощі, і його милості до братів, бо він віддав себе, щоб здолати їх.
  7. ^ І сталося чудо для царя Сдома, що він вийшов звідти. Бо були серед народів такі, які не вірили, що Аврагам урятувався в Ур-Касдімі з огненної печі, і, оскільки цей вийшов зі смоли, вони заднім числом повірили в Аврагама. «Берешит раба». Наведено в Раші.
  8. ^ Берешит 14, 13.
  9. ^ Недарім, 32а.
  10. ^ «Берешит раба» 43, 3. Наведено в Гемарі, Таанит, 21а, і в Раші там.
  11. ^ У Гемарі (Недарім, 32) наводиться, що це Шем, син Ноаха.
  12. ^ Берешит 15, 1.
  13. ^ Берешит 14, 20.
  14. ^ «Лікутей сіхот», частина 5, с. 68.
  15. ^ «Закони про царів», початок розділу 9.
  16. ^ Берешит 14, 23.
  17. ^ «Берешит раба», розділ 43, 23. «Танхума» та ін.
  18. ^ Від 25 тамуза 5715 (15 липня 1955). Надруковано як додаток до «Гітваадут» тижневої глави Ваєра, 20 хешвана 5713 (8 листопада 1952).
  19. ^ С. 49.
  20. ^ Шабат (57а): «у чому жінка виходить і в чому не виходить — не вийде жінка ні у вовняних нитках, ні в лляних нитках, ні в ремінцях, що на голові її». А в Раші (що починається словами «що на голові її»): стосується всіх.

Повідомити про помилку на цій сторінці