Перейти до вмісту

Сутність не приховує сама себе

Матеріал з Хабадпедії

«Сутність не приховує саму себе» — пояснення, яке наводиться в хасидуті, чому цімцум, здійснений Ім'ям Елокім, не приховує Його Сутність, і більше того — не приховує навіть світла Ейн Соф, а вся його дія полягає лише в тому, щоб приховувати світло щодо створінь. Це твердження наводиться як пояснення змісту вірша[1] «бо Г-сподь — Він Б-г». І роз'яснюється, що оскільки Ім'я Елокім поєднане з Ім'ям Гаває, воно не має сили приховати Його — згідно з твердженням, що «сутність не приховує саму себе».

Джерело

Першоджерело цього твердження в його буквальному формулюванні — маамар, виголошений Алтер Ребе:

«Однак мислячому стане зрозуміло, що щодо Його, благословенного, Сутності аспект щита, що відокремлює за допомогою Імені Елокім, не є справжнім відокремленням і приховуванням, оскільки Він Сам приховує і відокремлює і т. д., а суть відокремлення і приховування — лише для створінь, щоб вони існували як щось і суще, як сказано вище, але не щодо Його Сутності. І це те, що сказано: „перед Ним темрява як світло“ і т. д., і як роз'яснено в іншому місці. І це „бо Гаває — це Елокім“, благословенний Він, — що відокремлення Імені Елокім поєднується з Його, благословенного, Сутністю в досконалій єдності, і тому „немає нічого іншого“ (продовження вірша), бо створіння зовсім не посідають місця, навіть в аспекті „іншого“ і другорядного..»

І подібне до цього наводиться в «Торат хаїм» Мітлер Ребе

«А оскільки Він Сам, благословенний, створив аспект цього щита і футляра Імені Елокім, щоб було обмежене творіння і т. д., то це зовсім не обмеження і цімцум щодо Його Сутності, а лише для тих, хто отримує, щоб вони існували як щось і обмежене і т. д.

Зміст твердження

Твердження полягає в тому, що коли те, що приховує, і його рушійна сила по суті становлять одне ціле з тим, що приховується, у цьому немає справжнього приховування. Адже коли приховування є наслідком самообмеження, у владі прихованого за одну мить скасувати приховування, що виникло з нього самого. У глибшому сенсі твердження проголошує, що приховування немає зовсім, і з погляду прихованої реальності немає взагалі відчуття приховування, а її дія приховує лише щодо іншого, але від самої себе вона приховати не може. І навпаки, коли приховування виходить від зовнішньої сили, тоді воно справді приховує і затаює.

У докладному роз'ясненні цього питання в книгах хасидуту є два загальні шляхи:

  • Єднання двох ліній завдяки їхньому кореню в Сутності — оскільки в Сутності закладені обидві сили, бо необмеженість Сутності вимагає, щоб у неї були обидві сили: «як є в Нього сила в безмежному, так є в Нього сила в обмеженому»[2]. Отже, коли вони закладені в Ній, суть і сутність обох сил — не їхній образ, що відокремлює їх одну від одної, а в них відчувається їхня сутність — те, що вони сили Сутності, тому вони не протистоять одна одній. Адже сутність обох одна — сили Сутності: це відчувається в силі розкриття, суть якої — сила Сутності, і так само відчувається в силі приховування, що вона — сила Сутності.[3]
  • Єднання двох ліній завдяки меті цімцуму — оскільки цімцум є частиною процесу розкриття, він не приховує розкриття, і в ньому, з боку того, хто розкривається, той перебуває в розкритті, навіть коли прихований від того, хто отримує. (Вочевидь, такий хід міркування в московському «Веядата», і такий самий сенс маамару «Легавін» у «Лікутей Тора», пункт 5, хоча і не цілком явно.)

Є перевага в кожному з двох шляхів: за першого шляху єднання сил розкриття і цімцуму — у самій їхній суті. Усе саме поняття цімцуму існує лише з боку Сутності, і вся його суть і зміст — вираження сили Сутності, яка є також джерелом сили розкриття і поширення. На відміну від другого шляху, за якого самі сили справді різні і протилежні одна одній, і лише мета цімцуму збігається з метою розкриття, але за самою своєю суттю й образом цімцум цілком протилежний рухові розкриття.

Однак є перевага і в другому шляху: єднання сил відбувається в їхній явній дії. Тобто навіть коли в кожній із них розкривається її окремий образ, у якому вона цілком відмінна від іншої, вони проте поєднуються і діють разом. На відміну від першого шляху, за якого єднання сил у Сутності не зобов'язує, щоб і тоді, коли рухи прийдуть у розкриття, вони були єдині, бо хоча з боку Сутності суть обох одна, коли вони приходять у розкриття і розкривається їхній окремий образ, вони цілком суперечать і протистоять одна одній: один — рух розкриття (хесед), а інший — рух приховування і затаювання (гвура).[4] Однак за другого шляху єднання двох рухів — також і в їхньому розкритті, бо протилежність двох ліній зумовлена тим, що вони є двома різними й окремими лініями, що не мають стосунку одна до одної[5]. Але коли весь рух цімцуму приходить заради мети розкриття, єднання ліній відбувається і в їхньому розкритті, оскільки весь зміст і суть руху цімцуму — заради мети розкриття і як частина руху розкриття.
Однак у хасидуті роз'яснюється[6], що якби не єднання двох ліній з боку їхнього кореня, вони не прийшли б до єднання і в своєму розкритті, і єднання рухів у їхньому розкритті та їхнє взаємне переплетення — лише завдяки тому, що в їхньому корені суть їхня одна[7]

Притчі

Передача знання вчителем за допомогою притчі

Як притча і наочний приклад цього твердження в ученні хасидуту наводиться притча про передачу розуміння від учителя учневі. Ця притча вперше наводиться в маамарім Мітлер Ребе (книга «Маамарей Мітлер Ребе», Шмот, частина 2, сторінка 473) — притча, яку розширили і роз'яснили наші Ребе, провідники поколінь у своїх маамарім протягом поколінь.

Притча описує великого мудрого вчителя, який бажає передати «інтелектуальну ідею» учневі, чиї розумові здібності низькі й малі порівняно з розумом учителя. Для успіху цього завдання той, хто передає, повинен скоротити і пристосувати свій розум і мудрість так, щоб під час передачі розкрити лише той рівень розуміння, який відповідає рівню учня. Це осягнення буде лише скороченням і вижимкою з розуміння вчителя і зовнішнім відсвітом, пристосованим до рівня посудини того, хто отримує. Крім того, іноді, коли світ учня чужий і цілком відірваний від світу вчителя, учитель повинен приховати розуміння у відповідній притчі зі світу учня. Суть притчі та її деталі чужі глибині розуму вчителя і його розумовому осягненню, і притча подібна до шати, яка, з одного боку, приховує того, хто її носить, а з іншого — підігнана за його міркою. Так само і з притчею та її сенсом (машалем і німшалем): притча — щось чуже розумінню й осягненню вчителя і приховує його, але вона пристосована до деталей сенсу і тому розкриває розуміння у світі учня.

З цього випливає, що коли вчитель і учень займаються скороченим розумінням або деталями притчі, саме розуміння вчителя і його доводи приховані й затаєні, і абстрактні доводи вчителя не розкриті. Однак це приховування не є справжнім щодо вчителя, адже не можна сказати, що доводи стерлися з його знання; навпаки, у кожній деталі скороченого розуміння, яке передає вчитель, а також у кожній деталі притчі вчитель бачить у розкритті всю глибину розуміння, що зберігається в його пам'яті.

І більше того, увесь зміст приховування розуміння вчителя і його викладу в скороченому вигляді в притчі — для того, щоб зрештою те, що передає вчитель, дійшло і вилилося в нижчі місця — у розум низького й малого учня.

Так само і з Б-жественним впливом у світах: попри приховування і цімцум у впливі заради пристосування і вбирання у створіння, це приховування існує лише з боку створінь, але з боку Творця (у притчі — учителя) у кожній деталі творіння світить його Б-жественний корінь і його життєва сила такими, якими вони є з Його боку до Його цімцуму.[8][9]

По правді кажучи, коли йдеться про вчителя і учня в притчі, зрештою все ж є цімцум під час підготовки вчителя до передачі, так що завдяки скороченню розуміння вчителем з'являється розуміння, що стосується того, хто отримує, і лише потім, оскільки в пам'яті вчителя розуміння світить у всій своїй глибині, тому і в коротких деталях немає цімцуму, і в них світить з боку вчителя все розуміння. Чого немає в сенсі притчі (німшалі): навіть під час самого цімцуму в цьому немає жодного приховування Творця з боку Творця, бо вся мета цімцуму — лише щодо світла, яке стосується створінь, щоб воно не відчувало безмежного світла, а з боку Творця Він завжди був відокремлений від безмежного світла, і тому навіть під час самого цімцуму це не цімцум щодо Творця.[9][10]

Вивчення літер трактату

Прецедент і подібність цієї притчі наводить Алтер Ребе в «Лікутей Тора» у маамарі «Легавін ма ше-катув бе-Оцрот хаїм», пункт 5: притча про мудреця, обізнаного в якомусь трактаті в усіх його деталях, і всі питання та відповіді в усій їхній глибині він повністю осягнув розумом, і деталі його доводів цілком охоплені його розумом і осягненням. Коли цей мудрець вникає, розмірковує і говорить про нього, світло розуміння і мудрості трактату розкривається і вбирається в літери в його розумі. Однак коли він перестає вникати і лише повторює вивчене без заглиблення, наприклад, повторює текст Мішни, — у цьому разі, хоча літери є, з них іде вся глибина і широта розуміння, і воно зовсім не розкривається в цих літерах. І літери — лише аспект решимо щодо світла розуміння, яке зовсім не розкривається іншому, хто чує від нього ці літери. Однак це приховування — лише щодо іншого (або навіть щодо його власного мовлення, бо в літерах його мовлення світло розуміння не розкрите), але щодо самої людини, що говорить, оскільки розуміння цілком розкрите і відоме їй без жодного зусилля (і вона охоплює однією думкою те, що треба довго роз'яснювати мовленням, як відомо), — отже, і тоді, коли вона повторює самі лише літери, у її розумі і думці розкрита, відома й охоплена вся глибина розуміння цього трактату, і вони зовсім не перебувають у стані приховування і віддалення від її розуму і думки.[11]

Покриття голови

У «Шулхан арусі» про покриття голови[12] наводиться: «..покладання руки на голову не вважається покриттям..», і джерело цього — респонси «Трумат га-дешен» (розділ 10), де обґрунтовано це правило: «бо голова... і рука — одне тіло, а тіло не може покрити саме себе..»[13] Тобто, оскільки суть покриття голови — приховування її існування, вона не має сили приховати своє існування за допомогою свого ж власного тіла[14]. Ця притча роз'яснює єднання сил такими, якими вони є з боку Сутності: вони не мають сили приховувати одна одну, оскільки суть обох — одна й та сама Сутність.[15]

Див. також

Примітки

  1. ^ Дварім 4, 39.
  2. ^ «Аводат га-кодеш», частина «Їхуд», початок розділу 8
  3. ^ Ще про їхнє єднання в Сутності див. у книзі «Маамарей Мітлер Ребе» — Дварім, том 1, сторінка 205 і далі.
  4. ^ Див. статтю «Гашем гу га-Елокім», що можливе розкриття єдності сил такої, якою вона є в Сутності (перший шлях), і тоді єдність між ними розкривається глибшим чином (з маамару, що починається словами «Гадоль їг'є», 5722, пункти 8–9.)
  5. ^ Тобто можливо, що Сутність із причин, відомих лише Їй, вирішить приховати Себе повністю, без жодного розкриття (і тоді в приховуванні не буде розкриття).
  6. ^ Див. маамар «Веядата» московський, «Сефер га-маамарим 5657», сторінка 48.
  7. ^ Див. «Шаар га-їхуд ве-га-емуна», розділ 6: «Бо оскільки вони в повній єдності з Ним, тому вони поєднуються одна з одною і включені одна в одну...».
  8. ^ Ребе Рашаб, «Сефер га-маамарим 5657», сторінка 48 і далі.
  9. ^ 1 2 «Сефер га-маамарим 5665», сторінка 182 і далі.
  10. ^ Ребе, маамар «Гадоль їг'є» 5722 («Сефер га-маамарим — Мелукат» (нове видання — частина 4, сторінка 118).
  11. ^ «Лікутей Тора», Вайікра, 53, в.
  12. ^ Розділ 91, параграф 4.
  13. ^ Наводиться в «Бейт Йосеф» і «Бах» там само, і так само пише Алтер Ребе у своєму «Шулхан арусі» («Орах хаїм», розділ 91, параграф 4.): «Покладання руки на голову не вважається покриттям, оскільки рука і голова — одне тіло, а тіло не може покрити саме себе»
  14. ^ Див. «Сефер га-маамарим 5665», сторінка 182, на початку сторінки.
  15. ^ Маамарім Ребе Рашаба: «Тану рабанан нер Ханука», 5643. «Веядата га-йом», 5657. «Рее карати ве-шем Бецалель», 5665.

Повідомити про помилку на цій сторінці