Учитель і учень (притча)
Одна з найпоширеніших притч у вченні хасидуту стосується внутрішнього зв'язку між учителем і учнем. Багато різноманітних понять і осягнень засвоюються з цієї притчі, але, як видається, основна точка, на яку зроблено наголос, — не обов'язково велич учителя самого по собі, а його здатність убратися, опустити і стиснути свою мудрість, щоб точно пристосувати її до посудини учня.
Притча
Його робота здійснюється у два етапи і у двох характеристиках: а) учитель має відібрати, що він зможе розкрити з безмежності своєї мудрості, що учень зрозуміє (а решту він приховує для себе. б) учитель має впорядкувати, як викласти сказане учневі ясною, стислою і зрозумілою мовою, слово, сказане до місця.
Але цього недостатньо. Основніша характеристика вчителя — у здатності вкласти і приховати в цих відміряних і обмежених словах усі основні поняття в глибині, глибшій за глибину, так що з плином часу учень зможе «відновити» і розкрити в тих самих словах «глибину розуміння, мудрість і вчення» свого вчителя, аж до «осягає людина думку свого вчителя». У дусі «Дай мудрому, і він порозумнішає — свого часу, з тих самих слів — ще»[1].
Німшаль
Сенс притчі — це світло Ейн Соф, яке до цімцуму наповнювало все. І для того щоб могли постати обмежені світи, було необхідно, щоб Всевишній стиснув Своє світло і розкрив лише Своє зовнішнє. Це — у два етапи: а) щоб внутрішнє світла (те, що не стосується того, хто отримує) приховалося в сутності — світилі. б) розкрити йому все світло, але в маленькій точці, і щоб згодом він зміг досягти всієї широти і глибини, які в розумі вчителя[2]