Заворушення в Краун-Гайтс
Цю статтю потрібно відредагувати. Можливо, у статті є проблеми з формулюваннями, стиль потребує поліпшення чи коректури, її треба оформити або в ній є технічні недоліки, наприклад мало внутрішніх посилань.
| ||
| Цю статтю потрібно відредагувати. Можливо, у статті є проблеми з формулюваннями, стиль потребує поліпшення чи коректури, її треба оформити або в ній є технічні недоліки, наприклад мало внутрішніх посилань. | |




Заворушення в Краун-Гайтс — серія заворушень, що відбувалися в районі Краун-Гайтс у боро Бруклін у Нью-Йорку протягом трьох днів, з понеділка, 9 елула, до середи, 11 елула 5751 року (21 серпня 1991). Заворушення почалися після того, як темношкіра дитина загинула в дорожній аварії, у якій брав участь автомобіль із кортежу Ребе. Під час заворушень було вбито хасида Хабаду і завдано великої шкоди єврейському майну.
Заворушення стали символом не лише політичної та культурної боротьби між євреями і темношкірими в Краун-Гайтс, а й оголили систему відносин: темношкірі радикали проти темношкірого політичного істеблішменту Брукліна; темношкірі мер і комісар поліції проти білих поліцейських; Міністерство юстиції Сполучених Штатів проти політиків Нью-Йорка; впливові єврейські організації Мангеттена проти євреїв зовнішніх боро; викликали побоювання щодо рівня антисемітизму серед темношкірих; призвели до того, що Сполучені Штати включили юдаїзм до федерального закону про громадянські права, і вплинули на усунення мера Нью-Йорка пана Девіда Дінкінса.
Дехто стверджує, що це найтяжчий антисемітський інцидент в історії Сполучених Штатів[1].
Передісторія
Приблизно за місяць до початку заворушень Леонард Джеффріс, відомий громадський діяч у Сполучених Штатах, виступив у Сіті-коледжі з промовою, насиченою антисемітськими висловлюваннями, що містили грубі описи євреїв Сполучених Штатів. Попри осуд у пресі, Джеффріс почав отримувати підтримку від темношкірих расистів, таких як священник Ел Шарптон, та інших. Розпалювання антисемітської атмосфери підготувало ґрунт для заворушень.
Опівдні 9 елула Ребе поїхав до святої могили Ребе Раяца на кладовищі Монтефіоре в районі Квінс. Як завжди, автомобіль Ребе супроводжувала поліцейська машина з мигалками. На зворотному шляху з Огелю до кортежу приєдналася ще одна машина з молодими хасидами, за кермом якої був Й. Л. Коли кортеж доїхав до перехрестя Ютіка-авеню і Президент-стріт, поліцейська машина і автомобіль Ребе, що їхав за нею, перетнули перехрестя на червоне або жовте світло. Третя машина, намагаючись наздогнати кортеж, перетнула перехрестя на червоне світло. Інша машина зіткнулася з машиною, у якій їхали хасиди, і машину хасидів відкинуло праворуч, вона виїхала на тротуар і збила темношкірого хлопчика років семи, Гевіна Като. Хлопчика відкинуло на стіну житлового будинку, біля якого він грався зі своєю двоюрідною сестрою, семирічною Анджелою Като. Дівчинка Анджела була тяжко поранена, а хлопчик Гевін помер від ран.
Приблизно через десять хвилин після аварії на місце прибули машина швидкої допомоги єврейської організації «Гацала», а також міська швидка допомога. Водій швидкої «Гацала» надавав допомогу водієві машини, Й. Л.
На місці події зібралася група темношкірих, які напали на Ліфша і групу хасидів, що там перебували; за кілька хвилин прибула поліція і звеліла водієві швидкої «Гацала» залишити місце разом із групою хасидів, побоюючись насильства з боку темношкірих. Поліцейські сказали, що до місця прямують інші машини швидкої допомоги і саме вони займуться дітьми.
Претензії сторін
Після смерті Гевіна Като члени темношкірої громади стверджували, що рішення першим евакуювати з місця Ліфша було продиктоване расистськими мотивами. Вони стверджували також, що це лише приклад привілейованого ставлення до євреїв у Краун-Гайтс, поряд з упередженим застосуванням закону і розподілом державних ресурсів, серед іншого. Багатьох у темношкірій громаді непокоїло також розширення єврейської громади в районі.
У єврейській громаді стверджували, що претензії темношкірих щодо упередженості не підкріплювалися фактами: низка досліджень спростувала ці претензії, зокрема дослідження, проведене спеціально у відповідь на це твердження. У єврейській громаді була поширена думка, що ці претензії були спробою замаскувати відвертий антисемітизм під час заворушень. Як приклади вказують на антисемітські висловлювання демонстрантів упродовж заворушень і на слова, що пролунали на похороні Гевіна Като.
Священник Ел Шарптон використав грубі антисемітські вирази в надгробній промові, назвавши євреїв «торговцями діамантами», проголосив протест проти «швидкої допомоги апартеїду» і стверджував, що єврейські рятувальники кинули дітей помирати і що «не слід затримувати молодь, яка виливає свій гнів на тих, хто з неї знущається»; також він стверджував, що водій був у стані алкогольного сп'яніння і їхав без прав. Згідно зі свідченнями, того ж вечора Шарптон висловився, що слід «убивати євреїв».
Заворушення
Протягом чотирьох днів після аварії євреї району Краун-Гайтс зазнавали жорстоких нападів і хуліганських витівок з боку місцевої молоді, до якої приєдналося багато людей, що прийшли з-поза меж району.
Через три години після аварії Чарльз Прайс звернувся до темношкірих молодих людей з агресивною і гнівною промовою, яку потім показав канал NBC. Прайс стверджував, що якби винуватцем аварії був темношкірий, поліція заарештувала б його, а не посадила б у швидку заради його особистої безпеки: «Ми більше не можемо це терпіти. Вони вбивають наших дітей. Євреї отримують усе, що хочуть. Поліція їх захищає. Що ми з цим робитимемо? І далі терпітимемо? Око за око. Якщо немає справедливості, немає миру... Ідіть на Кінгстон-авеню, і ми знайдемо там євреїв».
Під час заворушень євреї отримували поранення, магазини грабували, машинам і будинкам завдавали шкоди. Бешкетники визначали єврейські будинки за мезузами на одвірках вхідних дверей. Грабіжники марширували Краун-Гайтс, несучи плакати з антисемітськими написами, і спалювали прапори Ізраїлю. Під час похорону Гевіна було піднято плакат: «Гітлер не закінчив роботу». Бешкетники кидали цеглу і пляшки також у поліцейських, у поліцейських стріляли, а поліцейські машини закидали камінням і псували.
В одному з випадків банда приблизно з двадцяти темношкірих оточила Янкеля Розенбаума, 29-річного австралійського студента, який навчався тоді в Центральній єшиві «Томхей Тмімім» у «770», жорстоко побила його і проломила йому череп. Один із них знову і знову бив Розенбаума ножем у спину, і той помер тієї ж ночі в лікарні Кінгс-Каунті.
Потім у розлючений натовп потрапив 67-річний мотоцикліст-нееврей на ім'я Ентоні Граціозі, який заблукав і опинився на вулицях району. Граціозі побили і завдали йому ножових поранень по всьому тілу, і він помер на місці. Найімовірніше, нападників увели в оману його борода і чорний одяг, і вони вирішили, що він єврей-хасид.
Мешканка Краун-Гайтс, літня уродженка Європи, почула крики із закликами нападати на євреїв і вирішила, що погромники з Європи перетнули океан, щоб влаштовувати погроми євреїв Нью-Йорка. Від сильного переляку вона вистрибнула з вікна свого будинку і розбилася на смерть, щоб не потрапити до рук погромників.
У перші два дні поліція Нью-Йорка реагувала на заворушення вельми пасивно.
Мешканець району, музикант Іцхак Бітон, благав поліцейських провести його додому, але вони відмовилися. Він опинився під градом каміння і пляшок і був поранений. Згодом Бітон виграв судовий позов на суму 200 000 доларів проти мерії, оскільки поліція, оснащена засобами розгону демонстрацій, стояла осторонь, коли на нього напав розлючений натовп.
Після другої ночі байдужості поліції всі шлухім Хабаду по всіх Сполучених Штатах отримали відчайдушний факс від керівників громади Краун-Гайтс: «Наш мер нічого не робить, поліція нас не захищає, будь ласка, зателефонуйте своїм обранцям і попросіть їх натиснути, щоб припинити насильство». Протягом кількох годин шлухім руху звернулися до більшості членів Конгресу і Сенату, і здійнятий галас спонукав Білий дім вимагати від губернатора Нью-Йорка розмістити в районі великі сили охорони.
Заворушення потрапили в заголовки по всіх Сполучених Штатах, і місцеві та загальнонаціональні ЗМІ заполонили Краун-Гайтс. Більшість ЗМІ воліли пояснювати заворушення утисками темношкірих на расовому ґрунті.
Під час заворушень були також випадки, коли громадяни вирішували спробувати зупинити заворушення. Кертіс Слива, засновник і лідер громадського патрульного руху «Ангели-охоронці», прибув разом із членами організації до Краун-Гайтс, щоб захистити мешканців району. У відповідь на здивування преси Слива відповів, що одного разу в дитинстві, коли він навчався в католицькій школі в Краун-Гайтс, «на шкільному подвір'ї мене побив хуліган, намагаючись відібрати в мене гроші, призначені на обід. Саме тоді повз проходив чоловік у хасидському одязі. Наші погляди зустрілися, він втрутився, прогнав нападника і купив мені газовану воду і морозиво. Я ніколи не забував цієї людини, і ось я тут, у Краун-Гайтс, щоб повернути борг».
Підсумки заворушень
У четвер, після того як загін із 200 поліцейських зазнав нападу і був змушений відступити, а групи темношкірих марширували Краун-Гайтс з вигуками «Смерть євреям!», мер Девід Дінкінс виступив на радіостанції Нью-Йорка і благав «бурхливу молодь» не спричиняти нового «неспокою», оскільки влада не терпітиме порушень закону і за потреби проводитимуться арешти.
Лише після втручання Білого дому і після того, як представники району звернулися до губернатора Нью-Йорка з проханням мобілізувати Національну гвардію, яка займається надзвичайними ситуаціями і лихами, мер дозволив поліції розгорнути на вулицях району тисячі поліцейських і мотоциклетні підрозділи, щоб придушити заворушення.
Підсумки заворушень: один убитий і ще одна жінка, що вистрибнула назустріч смерті, 188 нападів на євреїв, 152 поранені поліцейські та 38 поранених цивільних осіб, 27 пошкоджених автомобілів, 225 випадків крадіжок, підпалів і пограбування єврейських магазинів, і шкода майну на суму мільйон доларів.
З огляду на суспільне обурення губернатор Нью-Йорка 21 хешвана 5753 року (17 листопада 1992) створив слідчу комісію для перевірки дій влади під час подій на чолі з Річардом Джирдженті. Доповідь Джирдженті, опублікована 2 менахем-ава 5753 року (20 липня 1993), була підготовлена понад 40 адвокатами і слідчими і містила два томи та 600 сторінок документів. Доповідь поклала основну відповідальність на комісара поліції Лі Брауна і на мера Девіда Дінкінса, першого темношкірого мера Нью-Йорка, обраного від Демократичної партії.
Згідно з доповіддю, Дінкінс вагався, чи розгортати велику кількість поліцейських сил, щоб зупинити заворушення, оскільки був обраний як «людина миру». За його словами, він не дозволив поліції заарештовувати бешкетників, бо «треба дати громаді випустити пару». Він зазначив, що не хотів, щоб поліція втрутилася надто швидко, аби запобігти ескалації з боку погромників. Разом з тим Дінкінс згодом заперечував, що заважав поліції захищати громадян у Краун-Гайтс: «Я буду тим, кого дехто завжди звинувачуватиме в тому, що я завадив поліції діяти і дозволив темношкірим нападати на євреїв. Це неточно, і це не те, що сталося».
Заворушення в Краун-Гайтс були важливою темою передвиборчої кампанії 5753 року (1992/1993). Рудольф Джуліані, згодом наступний мер Нью-Йорка, назвав заворушення в Краун-Гайтс «погромом», тому що «протягом трьох днів люди отримували поранення і потрапляли до лікарні через те, що вони були євреями. Немає сумнівів, що керівництво міста Нью-Йорка не зробило всього необхідного». Мешканці не забули, і на виборах того ж року Джуліані переміг Дінкінса з нищівною перевагою в 53 367 голосів. Після обрання Джуліані офіційно вибачився від імені міста Нью-Йорка: «Я приношу вибачення за загибель людей, за людську трагедію, за шкоду і за дії міста Нью-Йорка в цій історії».
Священника Ела Шарптона, який розпалював заворушення, було усунуто з посади і видалено з району.
Суди над Нельсоном
В одному з випадків банда приблизно з двадцяти темношкірих оточила Янкеля Розенбаума, 29-річного австралійського студента, який навчався тоді в Центральній єшиві «Томхей Тмімім» у «770», жорстоко побила його і проломила йому череп. Лемрік Нельсон, 16 років, знову і знову бив Розенбаума ножем у спину. Розенбаум упізнав Нельсона, коли лежав при смерті. Пізніше тієї ж ночі він помер від ран у лікарні Кінгс-Каунті.
Нельсон, якому на момент арешту було 16 років, заперечував звинувачення у вбивстві і був виправданий присяжними в 5752 році (1991/1992). Виправдання викликало бурю, і в 5757 році (1996/1997) було розпочато ще один процес. Оскільки за американським законом не можна повторно судити виправданого підозрюваного у вбивстві, обвинувачення скористалося шпариною в законі і подало проти Нельсона новий позов за звинуваченням у порушенні прав людини вбитого. У місяці сіван 5757 року (червень–липень 1997) Нельсона було визнано винним у порушенні прав Розенбаума. Але вища інстанція скасувала обвинувачення на тій підставі, що суддя явно діяв так, щоб урівноважити склад присяжних рівною кількістю євреїв і неєвреїв.
Обвинувачення подало апеляцію, і було вирішено провести третій процес, на якому Нельсон змінив позицію і визнав, що скоїв убивство, але не тому, що Розенбаум був євреєм, а «жахливе поєднання алкоголю, юності та трагедії спричинило спалах насильства і штовхнуло Лемріка Нельсона на вбивство». Аргумент, що вбивство було скоєно під впливом алкоголю, а не через релігійну належність убитого, мав спростувати звинувачення в тому, що громадянські права Розенбаума було порушено. На процесі, що відбувався перед присяжними, більшість яких були темношкірими, обвинувачення знову представило заяви адвокатів Нельсона з двох попередніх процесів, які рішуче відкидали підозру, що Нельсон убив Розенбаума. Присяжні постановили, що «в ніч убивства Лемрік Нельсон був частиною розлюченого натовпу. Він хотів помститися і шукав єврея — цапа-відбувайла». Його було обвинувачено і засуджено до 10 років ув'язнення, але оскільки він уже відбув більшу частину призначеного терміну, його було звільнено в 5764 році (2003/2004), і він не відбув покарання до кінця.
Доповідь штату 5754 року (1993/1994) дійшла висновку, що, ймовірно, Розенбаум не помер би, якби отримав належну допомогу в лікарні. Медичний персонал не помітив ножового поранення. Родина Розенбаум подала до суду на лікарню за недбалість, і суд зобов'язав мерію Нью-Йорка, у віданні якої перебуває лікарня, виплатити їй 1,25 мільйона доларів після того, як та визнала помилку.
Ставлення Ребе
Наступного дня після аварії та початку заворушень, у вівторок, 10 елула, Ребе знову поїхав до Огелю Ребе Раяца (всупереч звичному порядку в цьому). У ці години «Ваад га-месадер» встановив дерев'яну перегородку, що закривала вікно кімнати Ребе, щоб унеможливити заподіяння шкоди, не доведи Б-г, з боку погромників, а Істерн-Парквей хасиди перекрили для руху на знак протесту проти пасивної поведінки поліції під час насильницьких подій.
Повернувшись з Огелю, Ребе увійшов на молитву Маарів до «залу», а після закінчення молитви почав виголошувати святу сіху. Серед іншого Ребе сказав: «Для єврея немає жодного стосунку до воєн, оскільки він — єдиний син Царя над царями царів, Святого, благословенний Він». Сіха, насичена піднесеними висловами[2], вселила в хасидів велику впевненість і заспокоїла розпалені уми.
Під час роздавання доларів, що відбувалося в дні заворушень[3] і після них[4], повз Ребе пройшли різні люди, причетні до приборкання заворушень: командири поліції, керівники зовнішніх охоронних організацій і політики, які допомогли натиснути на поліцію Нью-Йорка.
Ребе, з одного боку, подякував усім, хто допомагав, а з іншого — передав усю відповідальність за захист району і за дії, які необхідно вжити, до рук тих, кого було обрано представниками громади.
Нижче наводиться вибрана добірка висловлювань Ребе[потрібні джерела]:
Панові Глікеру, командирові поліції Нью-Йорка в районі Південного Брукліна, Ребе сказав: «Щиро дякую за ваш захист, і я сподіваюся, що не буде жодної потреби в захисті особливому, оскільки ви принесете весь необхідний спокій усім людям міста Нью-Йорка, і в Брукліні особливо».
Кореспондентові «Нью-Йорк таймс» Ребе сказав: «Всевишній, благословенний Він, хай благословить вас завжди писати добрі вісті про все населення Нью-Йорка, і я серед них...».
Пан Урі Савір, консул Ізраїлю в Нью-Йорку, пройшов повз Ребе зі словами: «Увесь народ Ізраїлю молиться про благополуччя громади», і Ребе відповів йому: «Добрих вістей з усієї Ерец-Ісраель, і не лише заради того, що вони роблять для закордону, а головним чином у тому, що вони роблять заради Ерец-Ісраель».
Редактор газети «Нью-Йорк пост» пан Джеррі Нахман пройшов повз Ребе зі словами: «Я сподіваюся, що незабаром у нас буде мир», і Ребе відповів йому: «Всевишній, благословенний Він, хай благословить вас, щоб усі ваші бажання здійснилися найближчим часом, а якщо це пришвидшиться на один день — це виграш одного дня для всього населення Нью-Йорка, не лише для євреїв».
Адвокатові Беррі Слотнику Ребе сказав: «Всевишній, благословенний Він, хай благословить вас іти від сили до сили, включно з усією необхідною допомогою району Краун-Гайтс».
Під час роздавання доларів у неділю повз пройшов ще один кореспондент «Нью-Йорк таймс» і спитав Ребе, чи має він що сказати людям, стурбованим становищем у районі. Ребе відповів йому: «Усі ці питання ви обговорюватимете з громадською радою, з комітетом, що представляє тутешніх людей. Я їх не представляю».
Після заворушень мер пан Девід Дінкінс пройшов повз Ребе на роздаванні доларів, і Ребе побажав йому, «щоб плавильний котел був настільки дієвим, що не треба буде підкреслювати: це чорний, це білий, це латиноамериканець, — оскільки вони не відрізняються, усі вони створені Святим, благословенний Він, з метою додавати добра у своєму оточенні».
Попри різні оцінки, і після заворушень Ребе звелів хасидам залишатися в районі, і євреї не покинули Краун-Гайтс, відповідно до однозначної позиції, яку Ребе зайняв у минулому проти залишення району.
Нині
Відносини між темношкірими і євреями в Краун-Гайтс почали поліпшуватися майже одразу після заворушень. Через кілька днів після закінчення заворушень президент боро Бруклін скликав лідерів усіх громад для створення органу, відомого як «Коаліція Краун-Гайтс» (англійською: The Crown Heights Coalition).
Невдовзі темношкірий водій вантажівки з'їхав зі смуги і збив єврейську дитину. Дитина загинула на місці. Водій, який зовсім не мав наміру нікому заподіяти шкоди, був у цілковитому шоці. Хасиди Хабаду, що були на місці, не накинулися на нього і не напали — вони допомогли йому, запропонували чашку кави і намагалися допомогти йому вийти із шоку.
Через чотири тижні після аварії Йосефа Ліфша, водія машини, що стала причиною аварії, з якої почалися заворушення, було викликано давати свідчення перед великим журі — досудовою процедурою, у якій 27 присяжних вирішують, чи буде висунуто обвинувальний висновок. Ліфш давав свідчення протягом шести годин, після закінчення яких велике журі вирішило не висувати йому обвинувачення. Одразу після цього Ліфш залишив Сполучені Штати; заворушення, що спалахнули з великим галасом, швидко вщухли, і протягом кількох років кількість хасидів у районі подвоїлася.
Зовнішні посилання
- Заворушення в Краун-Гайтс: перший і приголомшливий огляд • дивіться
«Ве-абіта ніфлаот», програма номер 33 - Охоронці «Гардіан Енджелс» на роздаванні доларів у Ребе

Примітки
- ^ http://books.google.com/books?id=StQXz-ClGuUC&hl=en
- ^ Дехто бачив у сіхі натяк на країну Австралію — місце проживання святого тамім Яакова Розенбаума, у якій Ребе висловився, що «послали шлухім до країни Австралії, у нижній півкулі, де вони поширюватимуть відкриту частину і внутрішню частину Тори... «як сам той, хто посилає, у повному сенсі»...»
- ^ Ребе роздавав долари для благословення і успіху протягом цілого місяця, починаючи з переддня святого Шабату, 28 менахем-ава, і до Рош га-Шана 5752 (9 вересня 1991)!.
- ^ У неділю, 15 елула.