Віра Борошанська
| Віра Борошанська | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Відомий як | Одна з найстаріших жінок Хабаду в Нахалат-Гар-Хабаді |
| Відомий як | Віра |
| Дата народження | 5698 (1938) |
| Місце народження | Рогачов |
| Країна | Росія, Ізраїль |
| Місце проживання | Нахалат-Гар-Хабад |
| Рід діяльності | лікар-невролог, машпіа |
| Освіта | університет у Чернівцях |
| Посада | лікар неврологічного відділення лікарні Белінсон у Петах-Тікві, член «Ваад га-мосіфін» Нахалат-Гар-Хабада |
| Сім'я | |
| Батько | Хаїм-Шнеур-Залман Козлінер |
| Мати | Ціпа |
| Чоловік | Шмуель-Моше Борошанський |
| Діти | Барух Борошанський та інші |
| Брати й сестри | Мордехай Козлінер |
| Родовід | |
Пані Фейга-Двора (Віра) Борошанська (уродженка 5698 року (1937/1938)) — одна з найстаріших жінок Хабаду в Нахалат-Гар-Хабаді, у минулому лікарка-невролог, у межах своєї роботи в Росії врятувала багатьох хасидів Хабаду від призову до російської армії, сьогодні вона машпіа серед жінок Хабаду в Нахалат-Гар-Хабаді.
Біографія[1]
Народилася в 5698 році (1938) у батька рава Хаїма-Шнеура-Залмана Козлінера, який був хасидом Хабаду з керівників хасидського підпілля в Росії, і матері пані Ціпи[2] в Рогачові в Росії.
Коли їй було 5 років, її сім'я, як багато хасидів Хабаду, переїхала через жах війни до Самарканда.
Після закінчення війни, як і багато інших хасидів, сім'я поїхала до міста Львів з метою спробувати таємно перетнути кордон в «ешелонах» за допомогою підроблених польських паспортів. Її батько, мати й кілька родичів трудилися ночами як днями, щоб допомогти якомога більшій кількості хасидів виїхати з Росії в масовій втечі, яку згодом назвали «Виїзд із Росії 5706».
Опівдні в п'ятницю 28 хешвана 5707 (22 листопада 1946) було заарештовано її матір пані Ціпу, яка тримала в руках маленьку сумку, у якій були десятки паспортів. Через деякий час її засудили до десяти років ув'язнення. Її батько встиг утекти до Чернівців, і троє дітей залишилися самі.
Потім її старша сестра Драйшке переїхала жити поруч із місцем ув'язнення матері, її брат Мотл, який устиг поборотися і звільнитися в той період, перевіз її також до Чернівців, і вона поневірялася між єврейськими сім'ями.
Коли повідомили Ребе Раяцу, що її матір схоплено, він зробив своєю святою рукою зневажливий жест і сказав, що вона не сидітиме довго й вийде чистою. І справді, вона звільнилася через 3 роки достроково в 5709 році (1948/1949). Коли вона вийшла, у її посвідченні особи не було записано, що вона була політв'язнем, як було заведено в ті дні. Цей факт дав їй змогу надалі влаштуватися легше.
Радість тривала недовго, бо через кілька тижнів владі вдалося схопити її батька р. Хаїма-Залмана, і його було відправлено до Сибіру, де його змушували виконувати каторжні роботи. Попри становище, він ретельно дотримувався заповідей із найвищою самопожертвою.
Тим часом Віру забрали із сімей, у яких вона жила, і вона переїхала жити до матері. «Коли я була в сім'ях, мене навчали й готували до 4-го класу, коли я від них пішла, я могла піти до школи, і в мене не було відставання в навчанні. Мама відвела мене до школи і сказала їм, що ми біженки війни, мені сказали, що мене приймають на випробувальний термін на кілька місяців, і зрештою я залишилася вчитися 5–6 років у школі», розповіла вона.
У 5713 році (1952/1953) помер тиран Сталін, і влада дещо послабила жорстокі утиски. Багатьох політичних і релігійних в'язнів було достроково відпущено додому, і серед них був і р. Хаїм-Залман Козлінер.
Після звільнення він жив із членами своєї сім'ї в Чернівцях і заробляв на життя кошерною шхітою, яку таємно здійснював у себе вдома. У їхньому домі деякий час жив машпіа р. Мендл Футерфас.
Її заміжжя
Віра просувалася в навчанні й продовжила в університеті в Чернівцях. На четвертому чи п'ятому році її навчання в університеті Марейша Віленкін – сестра її матері (Ціпи) жила із сім'єю Борошанських в одному дворі, і вона звела її з її чоловіком Шмуелем-Моше Борошанським, сином рава Яакова Борошанського.
Весілля було призначено на час після закінчення її навчання в університеті. На весілля приїхали Драйшке, її сестра, яка вже жила в Москві, і Мотл, її брат, приїхав із Ташкента. Весілля було в Самарканді, воно було особливим – до шостої ранку.
Молоде подружжя жило в Самарканді поруч із батьками нареченого. Р. Мендл Футерфас переконав її батька р. «Хазака» переїхати жити поруч з одним із його дітей. Р. Хаїм-Залман прислухався до його вмовлянь і переїхав жити до дому дочки в Самарканді. Незабаром до Самарканда прибув і р. Мендл, і р. Хаїм-Залман, його дочка й зять тривалий час приймали його у себе вдома.
Алія до Країни
Сім'я здійснила алію до Країни в 5731 році (1971). Її батько й мати прибули до Нахалат-Гар-Хабада, а молоде подружжя поїхало до притулку для репатріантів у Кфар-Хабаді, а потім вони теж переїхали жити до Нахалат-Гар-Хабада.
У той період Віру було прийнято на роботу лікаркою в неврологічне відділення лікарні Белінсон у Петах-Тікві. Вона жила протягом тижня в родичів у центрі й бачила дітей у Кір'ят-Малахі двічі на тиждень – посеред тижня і в Шабат.
Її чоловік р. Моше був учителем математики в середній єшиві в Яд-Біньяміні, він здобув учительський диплом в Єрусалимі й був одним із засновників ремісничої школи в Кір'ят-Малахі.
На єхідуті в Ребе
На першому єхідуті в Ребе вона виклала перед Ребе свої сумніви. З одного боку, бажання працювати в Белінсоні лікаркою, у чому вона бачила шліхут, а з другого боку бажання ростити дім із хасидськими цінностями. «Ребе поставився з великою увагою до того, що я сказала. І сказав мені продовжувати жити в хабадському оточенні й ростити з чоловіком моїх дітей у тому дусі, у якому я виросла» розповіла вона. Ребе натякнув їй залишитися жити в Нахлі, дав їй долар і благословив її.
І справді, вийшовши з єхідуту, вона вирішила скоротити роботу в Белінсоні, продовжити жити в Нахлі й ростити своїх дітей у громаді Хабаду.
«Після того як я вийшла з єхідуту, я отримала лист. Лист не дійшов до мене свого часу з невідомих мені причин, окрім приватного провидіння. Кілька років тому мій онук побачив в «Ігрот кодеш» лист, адресований жінці й написаний російською. Після короткого з'ясування з бібліотекарем р. Шалом-Бером Левіним виявилося, що, найімовірніше, лист адресований мені. (Оскільки він написаний російською, його дата близька до дати мого перебування там тощо.) Лист, написаний 11 нісана, говорить із жінкою, яка бачила дуже багато труднощів у своєму житті. І все ж силою віри й позитивного погляду вона зуміє просуватися в майбутньому, як вона робила це в минулому в Радянській Росії. У листі Ребе написав, що він відчув бурю моєї душі, і роз'яснив мені, що мій шлях правильний. І він пропонує мені передати моєму оточенню філософію мого життя, і справді, філософія мого життя – єдність і агават Ісраель! Цим я йшла і з цим я досягла успіху, усе життя й сьогодні також. Це сила, яка перемагає, це найсильніша зброя!».
Машпіа в громаді
Коли Ребе попросив, щоб у кожній громаді було створено «Ваад га-мосіфін», до неї звернулася ребецн Ярославська і попросила, щоб вона була в комітеті мосіфін і в комітеті машпіот Нахалат-Гар-Хабада. Відтоді вона несе цю посаду. У її межах багато років проводиться жіночий урок щотижня в Шабат про тижневий розділ або про теми дня. Крім того, має звичай телефонувати жінкам, у яких сімейне торжество, і спонукати їх до прийняття нового доброго рішення як сгули для успіху сім'ї та дитини в такій значущій події.
На фарбрейнгенах і зібраннях для жінок вона спонукає до душевного прохання Ребе «Зроби собі рава» і наголошує на великій важливості машпіа – що це одна з небагатьох речей, про які Ребе висловився «душевне прохання».
Її родина
- Її зять, рав Йоске Фрідман — машпіа в єшиві «Томхей Тмімім» Нахалат-Гар-Хабад
- Її син, рав Барух Борошанський — Нахалат-Гар-Хабад
Див. також
- Її брат рав Мордехай Козлінер
- Її батько рав Хаїм-Залман Козлінер
Примітки
- ^ Наступні абзаци засновані почасти на інтерв'ю, яке вона дала «Зв'язку поколінь»
- ^ Дочка рава Хаїма-Елазара Гореліка
Код особи: № 3740215800