Біла жовч
Біла жовч — це певна природна властивість у людині, що походить від органу, який є в людині. З чотирьох видів жовчі: біла жовч, чорна жовч, зелена жовч і червона жовч. Ці чотири види жовчі відповідають чотирьом стихіям у людині — це вогонь, вітер, вода, земля.
Біла жовч спричиняє протилежне тому, що спричиняє чорна жовч. Тоді як чорна жовч спричиняє зосередженість, стиснення думки й схильність до усамітнення, лінощі й смуток, ненависть, гнів, риси жорстокості й недобрі думки, біла жовч спричиняє протилежне. Біла жовч діє на людину в бік розсіяності душі, піднесення духу, любові й жвавості. Схильність до насолод, до лихих чи добрих пристрастей, «мілта де-бдихута» і блазнювання.
Іноді, коли людина пробуджує силу білої жовчі через одну з її сил, наприклад любов — навіть любов до Всевишнього, — від білої жовчі й від розкриття серця може потягтися також схильність до розгульності й блазнювання, бо це речі, що випливають із розкриття серця силою любові.[1]
Ребе Рашаб пояснює вірш «у-мі-моладтеха» як продовження відомого тлумачення на «лех леха»: вийди з землі своєї — зі своїх бажань і т. д.; «мі-моладтеха» — від природних властивостей, закладених у ньому від народження, як-от чорна жовч, біла жовч, — говорити гладенькі слівця (ідиш), — «Йемолт весту зайн ві ес дарф зайн» [=і тоді ти будеш таким, яким належить бути.][2]
Підкорення білої жовчі та чорної жовчі через служіння
Велику основу каже Ребе Рашаб: є в служінні людини під час молитви — у впливі на чорну й білу жовч:
Істинне служіння
Коли людина звершує своє служіння істинним служінням — розумом і серцем, в окремому спогляданні, за повного осягнення й доброї ганахи, і предмет відчувається в неї, і в її серці пробуджується любов в аспекті наближення та двейкут або в аспекті полум'яного вогню і т. д., — у такий спосіб потроху очищається й просвітлюється ця властивість: в аспекті «ослаблення», в аспекті «наближення» і в аспекті «винищення самості».
І зрозуміло, що у своєму служінні треба завжди знати, яке те окреме служіння, яке випадає на її долю виправити, яка властивість у ній сильніша, і вкласти всі свої сили в служіння над цією окремою властивістю.
Служіння в загальному аспекті
Але коли служіння лише в аспекті загальності, то властивість залишається у своїй силі буквально як до служіння, і не видно в ній жодної зміни на добре, наприклад:
Є той, хто за природою — біла жовч, а це пристрасті й насолоди, розгульність і блазнювання тощо; а є той, хто за природою — чорна жовч, як-от: гнів і риси жорстокості, а також лінощі та смуток і т. д. За вищезгаданого служіння, в якому споглядання лише в аспекті загальності, — хоча душа його хвилюється й запалюється від цього, а також в аспекті гіркоти й стривоженого серця, як сказано вище, — немає жодної зміни в умертвінні природних властивостей, і вони видні у своїй силі, як раніше; і тому після молитви він буде в розгульності та блазнюванні так само, як до молитви, або в пристрастях і насолодах, як раніше...
Ба більше, його вади можуть іноді посилитися ще більше — через радість його душі (ді цуфріденкайт) від його хвилювання й запалу, а саме:
— відчуття самості, яке зазвичай є в служінні, що ґрунтується на розумі й розумінні, тільки в істинному служінні є при цьому бітуль, і як пояснено в книгах хасидуту, що має бути бітуль у служінні в радості, щоб воно не було в аспекті самості і т. д., — на відміну від цього, у такому служінні немає бітулю, а лише відчуття себе),
— або що він цим відволікає свою свідомість від гіркоти і стривоженого серця. (І зрозуміло, що цим він втрачає і той малий добрий смак, який є в цьому служінні, бо все ж таки було в ньому певне добре відчуття, а за вищезгаданого відволікання це відчуття втрачається цілковито.)
І так само той, хто у властивості гніву та рисах жорстокості, — буде таким після служіння, як і до служіння: гніватися, не жаліти ближнього й поводитися з ним жорстко; і може бути навіть ще посилення в цьому — з боку його самості або через те, що гіркота, яка в природі, призводить до гніву тощо.
(Тільки той, хто за своєю природою не такий поширений, — можливо, що макіф від служіння вищезгаданим шляхом протримається в нього певний час, за відсутності поширення природної властивості, і особливо це так, коли в нього є посилення гіркоти (— що насправді є смутком), яка тримається в нього довгий час).[3]
Ребе свідчить про себе
Ребе пише про себе: узагалі я не володар білої жовчі.[4]