Нета Рубінов із Погара
Стаття без джерел
| ||
| Стаття без джерел | |
Р. Натан-Нета Рубінов прибув із містечка Погар в Україні, був одним із тмімім у Любавичах і дивовижним знавцем нігунів. Належав до відданих хасидів Ребе Рашаба.
Його прийняття в Любавичах
5662 року (1901/1902) приїхав складати іспит до «Томхей Тмімім Любавич», але було вирішено його не приймати.
Почувши рішення керівництва, він сповнився смутку, сів у кімнаті поруч із залою, де навчалися тмімім, і почав грати свій «валах».
Тмімім, що сиділи в залі, почули приємний нігун р. Нети й скупчилися біля стіни, яка відділяла сусідню кімнату, щоб слухати нігун. Коли увійшов машгіах і з'ясував, у чому річ, він розповів про це виконавчому директорові Ребе Раяцу, який вирішив прийняти його до єшиви.
Голова групи музикантів
5662 року (1901/1902), після того як його прийняли до єшиви, став головою групи музикантів, заснованої (5660 року (1899/1900)) за вказівкою Ребе Рашаба, які мали звичай грати різні нігуни кожного Шабату перед маамаром. Ребе Рашаб дуже тішився цією групою, адже її суть — запровадити порядок у нігунах, а такий шлях пнімі — бути впорядкованим.
19 кислева 5663 року (19 грудня 1902) в Любавичах поставили «арку пошани» на честь Ребе Рашаба, запалили 613 свічок і поставили їх на всі вікна. Коли Ребе вийшов із дому дорогою до бейт-мідрашу, Великої зали, на фарбрейнген, потягнули особливий ґніт, і відразу запалали всі свічки. Р. Нета сидів нагорі на арці, а посеред двору стояв рав Шауль-Дов-Бер Зіслін як диригент, а з іншого боку стояв тамім Шмуель Кацман і керував групою музикантів, і тоді р. Натан-Нета з Погара заспівав свій знаменитий «валах».
Подія принесла велике задоволення Ребе Рашабу, який потім довго розмовляв із р. Нетою про щабель гри в хасидуті[1].
Ребе Раяц свідчив про нього, що він мав приємний голос і тонке чуття у співі, і своїми наспівами він підкоряв серця.
Склав особливий «валах», нігун 134 у «Сефер га-нігуним», а інший варіант наведено в нігуні 303. Його він грав на святкуванні 19 кислева 5663 року (19 грудня 1902). Через роки Ребе Раяц попросив його на фарбрейнгені: «Нета, зінг мір дер самех-гімлдікн» (заграй мені нігун 63).
Відхід з життя
Під час великого голоду, що спіткав Росію після комуністичної революції, мандрував до Самарканда, де невдовзі помер від голоду[2].
Примітки
- ^ «Сефер га-сіхот» 5705, с. 42, див. там докладно.
- ^ «Любавич ве-хаялея». Від тифу — див. книжку «Самаркандське підпілля» Зальцмана
Код особи: № 6380610500