Розумні та природні любов і трепет
| Любов і трепет |
|---|
| Види любові |
| Види трепету |
| Трепет • Страх покарання • Вищий трепет • Нижній трепет |
Раціональна любов і природна любов — це два види любові до Всевишнього[1], і обидва вони — у Б-жественній душі. Джерело першого виду — у розумі, а другого — у серці, і кожен із них проявляється кількома різними способами (різними щаблями).
Раціональна любов
Раціональна любов — це любов, яка народжується внаслідок споглядання[2] слово «народжується» підкреслює, що без споглядання цієї любові взагалі не існує[3] (як немовля, яке, доки не народилося, зовсім не є самостійною реальністю). Ця любов розкривається у три етапи, і якщо споглядання недостатньо[4], людина залишиться на першому або другому етапі, як описано нижче.
- 1. Любов, прихована в його розумі.
Під цим поняттям мається на увазі не любов у звичайному значенні, а раціональний висновок, що треба любити. І тому ця любов називається «прихованою»[5], щоб навчити, що тут ще немає відкритої любові в серці, а лише її початок у розумі (і лише якщо він продовжить і зосередить свій розум і думку з силою та наполегливістю, тоді народиться любов і в його серці)[6].
- 2. Любов, прихована в таємницях його серця.
Коли споглядання достатньо сильне, то, оскільки «розум панує над серцем за своєю природою і творінням», – це споглядання пробудить його серце. Однак це «пробудження» ще не означає відчутної любові: можливо, серце лише «погодиться» з висновком, що в розумі, але не пробудиться відчутною любов'ю. Алтер Ребе наводить цьому притчу[7]: «Як людина, ледача за вдачею, якій треба заробити гроші, — тоді вона йде на ринок і виконує всілякі роботи — тільки не із запалом, а з прохолодою, бо вона ледача за вдачею. Тільки в її розумі була тверда згода, що гроші потрібні, настільки, що серце розуміє[8], і через це вона виконує всілякі роботи — і це «серце розуміє», згадане в «Танії»»[6].
- 3. Любов у розкритті його серця.
А якщо людина удостоюється, і Святий, благословенний Він, дає їй час і здатність споглядати належним чином (і вона використовує цей дар як слід), то споглядання в її розумі породить любов до Всевишнього в її серці – палку любов. Притча для цієї любові — голодна людина[7]. Бо як сильний голод відчувається в усьому тілі й усі прагнення людини в цей час спрямовані лише на те, щоб угамувати свій голод, так це споглядання здатне породити в серці людини величезне прагнення до Б-жественності, так що вся її сутність поглинається цією любов'ю, немов полум'яними іскрами[9].
Природна любов
אהבה זו היא "התכונה הטבעית" של הנפש האלוקית. ומאחר והנפש האלוקית נמצאת תמיד בכל אדם כל חייו ללא שום שינוי, לכן גם אהבה זו אינה צריכה "להוולד" אלא נמצאת בו כל הזמן[10] בכל תוקפה[11]- ומאומה לא יכול לשנותה ולהחלישה. אך למרות ששום דבר בעולם לא יכול לבטלה ואפילו לא להחלישה, היא לא מתגלה מצד עצמה[12] , וצריך לגלותה. והדרך לגלותה היא באחד משני האופנים: א. כשמעמידים את האדם במצב בו נרגש אצלו שהוא עומד להתנתק (להפרד) מהקב"ה[13]. ב. על ידי התבוננות[14].
1. Оскільки душа добре відчуває, що вся її життєва сила — від Б-жественності, то коли людину піддадуть випробуванню в питанні віри, її Б-жественна душа не зможе цього витримати й пробудиться (навіть якщо все життя вона зовсім не дотримувалася Тори та заповідей[15]).
2. Інший шлях її пробудження — через споглядання, але не споглядання величі Всевишнього, а споглядання самої любові. Тобто, оскільки вона весь час перебуває в кожному (і в усій своїй силі, тільки не відкрита), людині достатньо нагадати собі, що в неї є така любов, щоб сам цей спогад утримав її від вчинення гріхів[16].
Відмінність між ними
Природна любов — це (як сказано) любов Б-жественної душі. Тваринна душа не має до неї жодного стосунку, і навіть коли вона цілком розкрита в його серці, то, оскільки в нього лише одне серце, у цю мить тільки вона наповнює його серце – але це зовсім не стосується тваринної душі: вона «сидить осторонь» і терпляче чекає, доки місце звільниться, – і повертається на своє місце, ніби нічого не сталося[17].
Щоб змінити звичку тваринної душі (наприклад, якщо він ледачий і хоче змінити свою звичку, щоб йому було легко вчитися кілька годин щодня) – для цього потрібна раціональна любов. Оскільки велич Всевишнього людина розуміє своїм природним розумом (розумом тваринної душі), саме це споглядання (коли воно настільки сильне, що породжує якості в серці) здатне «перетекти» із правого боку його серця в лівий і не тільки «владарювати» над тваринною душею (тимчасово відсторонити її), а й «панувати» над нею (змінити його звичку, а в праведників навіть перетворити її зі зла на добро)[18].
Примітки
- ^ «Махшевет га-хасидут» (р. Йоель Каган), с. 88 і далі. І як пояснюється в «Танії»: спочатку стисло (наприкінці розділу 15), що для зміни природи звички і панування над тваринною душею треба пробудити любов до Всевишнього через те, що споглядає, але для того, щоб лише владарювати над нею, достатньо пробудити приховану любов. А потім дуже докладно: у розділах 16-17 про народження раціональної любові, а в розділах 18-25 — як пробудити приховану любов.
- ^ «Танія», розділ 3.
- ^ У «Танії» там: «Якщо не зв'яже свій розум і не зосередить свою думку з силою та наполегливістю, не породить у своїй душі істинного трепету й любові, а лише порожні фантазії».
- ^ З будь-якої причини: чи то через лінь, чи то із зовнішньої побічної причини, чи то тому, що в розуму цієї людини немає сил споглядати й зосередити свій розум так сильно.
- ^ Тобто, попри подібність назви, тут ідеться не про приховану любов (яка є природною любов'ю, і див. у розділі «Природна любов», що саме вона зазвичай називається «прихованою».
- ^ 1 2 «Хасидут мевоерет» на «Танію», частина 2, розділ 16, с. 285.
- ^ 1 2 «Маамарей Алтер Ребе — Га-Кцарім», с. 578.
- ^ Висновок і завершення розуміння, що в розумі.
- ^ «Танія», початок розділу 16, і див. у «Хасидут мевоерет» на «Танію».
- ^ תניא תחילת פרק יח, דמכיון שהיא "ירושה לנו מאבותינו" אינה נוצרת על ידי עבודת ויגיעת האדם אלא קיימת בו מטבעו ותולדתו.
- ^ Бо оскільки корінь цієї любові — святі сфірот, у яких перебуває світло Ейн Соф, благословенний Він («Танія», розділ 18), тому вона «вище розуму й осягнення», і тому (у розділі 19) «навіть легковажні з легковажних і грішники Ізраїлю віддають життя за святість Всевишнього у більшості випадків, навіть якщо вони неуки й прості люди та не знають величі Всевишнього». І далі там: «Усі кліпот скасовані й упразднені та наче зовсім не існували, усі народи як ніщо перед Ним тощо, як тане віск від вогню, зникнуть тощо, гори, як віск, розтанули... велика й могутня Його сила настільки... що не зможуть торкнутися навіть Його шат...».
- ^ «Тора ор», «Тіса», 15б. Бо через низькість матеріального тіла аспект душі, облачений у нього, — це лише «нога» душі, тоді як основне «тіло» душі залишається в аспекті макіфа й не може облачитися в тіло. А в наступному маамарі (що починається словами «Зе їтну коль га-овер аль га-пкудім», 86в) це пов'язується з двома аспектами любові, бо це стосується величезної любові основної частини душі, для вміщення якої тіло не є посудиною.
- ^ «Танія», розділ 18.
- ^ «Танія», розділ 25.
- ^ А причина того, що часом є такі, хто не витримує випробування, у тому, що 1. Існує можливість, що через безліч провин, за які карають карет, хай врятує нас Милосердний, втрачається сила самопожертви («Сефер га-сіхот» 5699, с. 303, прим. 5). 2. Формулювання в «Танії», розділ 18, таке: «віддають життя . . у більшості випадків», а щодо меншості, яка не віддає життя, то й тоді він не вірить у своєму серці, а лише зазнає невдачі в ділі («Лікутей амарим — Танія га-шалем», с. 123). 3. Природа Б-жественної душі така, що вона не може відокремитися від Святого, благословенний Він, але в людини є свобода вибору, і як природа людини в тому, що вона хоче жити, але вона може й піти проти цієї природи ([потрібне джерело]. І див. «Сефер га-маамарім — Мелукат», том 5, с. 195, прим. 69). 4. Те, що ми бачимо, що й людина, яка все життя не думала про любов до Всевишнього, а була занурена в пристрасті, коли доходить до випробування, у ній раптом пробуджується любов і вона віддає життя, — це доказ цієї любові. І це одна з відмінностей самопожертви в єврея та самопожертви в неєвреїв, бо ті неєвреї, які віддають життя, — це ті, хто завжди фанатично відданий цьому («Лікутей біурім бе-Сефер га-Танія», с. 139).
- ^ «Танія», розділ 25.
- ^ «Танія», розділ 15, і в «Хасидут мевоерет», частина 2, с. 267-269.
- ^ «Танія», розділ 15, і див. у «Хасидут мевоерет», с. 264 (і особливо в примітках там).