Перейти до вмісту

Психологія

Матеріал з Хабадпедії
Ілюстрація

Психологія — галузь знання в суспільних науках, яка досліджує душевні мотиви, що стоять за людською поведінкою, особистий досвід людей і взаємні впливи між людьми.

Сьогодні психологія охоплює, крім філософського дослідження, багато галузей, частина з яких також пропонує вжиття заходів для поліпшення функціонування і для поліпшення людського досвіду[1].

Історія

У мудреців народів світу першими, хто докладно займався вченням про душу, були грецькі мудреці в давнину, як-от Сократ, Платон і Аристотель. У цей період і в наступні століття психологія вважалася галуззю всередині філософії, з абстрактними і принциповими визначеннями: чи визначати душу як єдину сутність, чи в людині діють три душі (розумна, природна і життєва), і тому подібне.

Лише в останні століття психологія стала самостійною медичною дисципліною і поєднує філософське дослідження з практичними висновками з усією сукупністю підходів, що стосуються ліків, вправ і особистого коучингу, заснованого на основах психології.

Серед різних шкіл у психології є: структуралізм (експериментальна фізіологічна психологія, дослідження поведінки), психоаналіз (лікування несвідомої частини душі), біхевіоризм (поведінкова психологія), когнітивізм (вплив сприйняття реальності індивідом), біологічна психологія та інші.

Серед галузей дослідження, якими займаються психологи: відчуття і сприйняття, свідомість, процеси навчання, пам'ять, мова і мислення, інтелект, психологія розвитку, емоції та мотивація, соціальна психологія, особистість, психопатологія (психічні розлади) і психіатричне лікування.

Психологи, які використовують результати досліджень, щоб розв'язувати проблеми і поліпшувати людське життя, поділяються на різні категорії, серед них: клінічна психологія, педагогічна психологія, психологія розвитку, організаційна психологія, нейропсихологія (функції мозку), реабілітаційна психологія, медична психологія і дослідницька психологія.

Хоча психологія посідає сьогодні важливе місце в університетських і наукових заняттях, упродовж років з'являлися різні противники, які заперечували її включення до числа наук, оскільки, на відміну від інших наукових галузей, багато основоположних принципів у психології не можуть бути виміряні емпірично, і через це багато теорій не піддаються спростуванню, і це «туманна» наука.

Єврейська психологія

Хоча в словах Хазаль можна знайти безліч цитат, які стосуються душі людини, і навіть у пізніших поколіннях є висловлювання великих мудреців Ізраїлю про різні принципи, паралельні принципам, якими займається сучасна психологія, заняття цими темами було частиною ширшого комплексу, а не зосередженим заняттям вченням про душу.

Лише в останні десятиліття, з поширенням сучасної західної психології та її впливу, різні мислителі почали займатися пошуком різних паралелей зі скарбниці єврейських книжок і засновувати цілісні системи вивчення та застосування психології, заснованої на основоположних принципах із висловів Хазаль та єврейської думки впродовж поколінь.

Багато хто бачить у вченні хасидуту противагу сучасній психології, адже воно стосується не лише практично-технічного рівня виконання заповідей, а й надає велику вагу також царині душі, зв'язку та радості у виконанні заповідей і в служінні Всевишньому. Водночас багато хто заперечує проти такого ставлення до хасидуту, оскільки сам підхід до хасидуту в такий спосіб затьмарює піднесену Б-жественну святість, що закладена в цьому вченні, і веде до буденного ставлення.

Серед інститутів, які були створені впродовж років для заняття єврейською психологією: Центр Ротенберга з єврейської психології (Єрусалим), «Сданат Енош» — торанічний інститут духовного наставництва (Єрусалим), «Психологія в юдаїзмі» (Тель-Авів), «Торат га-хаїм» — школа особистісного зростання і підготовки терапевтів (Яд-Біньямін), Школа вчення про душу, «Мешіват нефеш» — підготовка духовних наставниць, і «Цамаа» — школа особистісного розвитку та вивчення єврейського NLP.

Серед помітних постатей, які займаються цією галуззю, можна назвати професора Мордехая Ротенберга, д-ра Аврагама Тверського, рава Єхіеля Якобсона, рава Зеева-Хаїма Ліпшица і Гареля Хацроні.

Серед хасидів Хабаду, які займаються галуззю вчення про душу, можна відзначити рава Іцхака-Файвіша Гінзбурга, рава Іцхака Арада, д-ра Єхіеля Гарарі, рава Альтер-Бен-Ціона Мецгера, р. Мордехая Грінбойма, р. Дубі Брода, р. Аврагама Біткіна та інших.

Ставлення Ребе до психології

Ребе неодноразово висловлював стриманість щодо методу Зигмунда Фройда і навіть заохочував психологів, які належали до школи, що виступала проти його методу[2], що виявилося, серед іншого, у відповіді Ребе групі науковців, які запитали його про суть ролі Ребе: «Фройд намагався „копати“ в душі людини і знайшов бруд. Адлер теж намагався „копати“ і знайшов каміння і скелі (=жагу влади і сили). Але коли знають, як „копати“ в душі людини, знаходять скарби, які в ній. У цьому роль Ребе. Він розкриває скарби, приховані в єврейові, душу, яка в ньому»[3].

Після Голокосту Ребе надав вирішальну підтримку віденському єврейському психіатрові Віктору Франклу. Винахідникові методу «логотерапії», підтримку, завдяки якій він продовжив розвиток свого методу, доки не удостоївся визнання академічного істеблішменту[4].

Сам Ребе згадав метод д-ра Франкла в особливому листі, що, на його жаль, метод д-ра Франкла не отримав належного йому місця[5], і це поряд з іншими висловлюваннями, з яких випливає, що Ребе загалом підтримував метод Франкла, на відміну від методу Фройда.

У пізніші роки Ребе скеровував багатьох пацієнтів до професора Реувена Фейєрштейна, який удостоївся близького зв'язку з Ребе і свідчив про себе, що різні вказівки, які він отримав від Ребе, «дуже допомогли мені сформувати напрям, яким я йшов у майбутньому».

Сам Ребе заохочував певних людей займатися вивченням психології[6], і загалом час від часу посилав людей радитися з психологами, але наголошував на обов'язку радитися саме з богобоязливим психологом[7].

У приватному порядку Ребе вказував на точки дотику між методом психоаналізу і розкриттям учення хасидуту: коли людина знає духовну причину, яка привела її до цього стану, то «знання хвороби» саме по собі вже є частиною ліків[8], але поряд із цим висловився, що «будь-яке копання всередині душі людини не приносить благословення»[9].

Ребе явно заперечував проти будь-якого методу, «який позбавляє людину вільного використання свого вибору і ставить її під контроль іншої людини, хай навіть на короткий час», за винятком випадків пікуах нефеш, і тому з порога відкинув використання гіпнозу[10].

У суміжних галузях, як-от парапсихологія, саєнтологія, телепатія і містичне зцілення, Ребе висловлювався, що хоча Тора визнає, що існують такі сили і можна діяти з їхньою допомогою (не з боку святості), євреї мають отримувати свою життєву силу безпосередньо від Святого, благословенний Він, а не використовувати обхідні шляхи[11], і навіть публічно говорив про утримання від використання трансцендентальної медитації[12].

Додаткова література

Див. також

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Найбазовішим рівнем дослідження є молекулярний, на якому досліджують, серед іншого, генетичні відмінності, пов'язані з поведінкою. Другий рівень — нейрохімічний, який досліджує вплив різних нервових і тому подібне; третій рівень — неврологічний, або фізіологічний, рівень, на цьому рівні можна досліджувати відмінності між людьми в будові та функціонуванні ділянок мозку. Четвертий рівень — ментальний, на якому можна досліджувати, наприклад, думки й емоції. П'ятий рівень — поведінковий, а шостий рівень — соціальний.
  2. ^ Див., наприклад, нижче щодо д-ра Віктора Франкла.
  3. ^ Наблизити близьких, Ставлення Ребе до різних терапевтичних підходів, Центральна вісь у хасидуті, і див.: «Адморей Хабад ве-Ягадут Острія», с. 80; там само, с. 259–258.
  4. ^ Послання від Ребе за мить до того, як д-р Віктор Франкл зневірився, сайт Бейт Хабаду.
  5. ^ Написано неврологині д-рові Штерн-Мірз: «Користуюся цією нагодою, щоб додати ще один момент, хоча це стосується її фаху, а саме: перебіг справ у стані здоров'я . . . доводить (якщо в цьому потрібен доказ) велич сили віри, особливо пов'язаної з практичною дією і такої, що виявляється в ній, — громадською діяльністю, виконанням заповідей тощо, — для утвердження душевного спокою людини, для зменшення, а іноді й для усунення внутрішніх конфліктів, а також „претензій“, які бувають до оточення тощо, усупереч думці, що віра і релігія вимагають від людини прийняття ярма, приборкання і придушення інстинктів і потягів, а тому вона небажана взагалі й особливо у випадку особистості, яка потребує лікування нервів і подібного. Я особливо цікавився статтями д-ра Франкла (Відень) на цю тему, але, на мій подив, очевидно, його метод не поширився і не був прийнятий належною мірою. І хоча можна знайти кілька причин цього явища, що його метод не так уже приймається, зокрема й те, що це ж пов'язано з живим прикладом лікаря, який лікує, проте труднощі все ще залишаються в силі....» («Ігрот кодеш», частина 26, с. 158).
  6. ^ Див., наприклад, свідчення р. Мордехая Грінбойма, «Га-сіпур шелі» JEM, випуск 154.
  7. ^ Тшура Сімпсон-Гурарі 5783. «Ецот бе-нафші», сторінка 291 і далі.
  8. ^ «Торат Менахем» 5718, частина 2, сторінка 148.
  9. ^ «Ігрот кодеш», частина 21, сторінка 273.
  10. ^ Лист його святості, адар II 5738 (березень–квітень 1978).
  11. ^ «Ма рабу маасеха Гашем», сторінка 343.
  12. ^ Фарбрейнген 13 тамуза 5738 (18 липня 1978).
  13. ^ Про книжку  •  Відбиток із книжки קובץ PDF

Повідомити про помилку на цій сторінці