Святість життя
Святість життя — один із найосновоположніших принципів єврейської думки, який підкреслює, що життя людини — це застава, дана їй Святим, благословенним Він, для виконання її місії у світі. З цього розуміння випливає сувора заборона посягати на життя — як на життя ближнього, так і на життя самої людини.
У вченні хасидуту підкреслюється, що саме матеріальне життя має Б-жественну цінність, бо саме в цьому світі здійснюється мета творіння — створення оселі в нижніх світах. Відповідно, кожна мить життя має Б-жественний сенс і несе в собі особливу місію, від якої людина не має права відмовитися.
Основа святості життя
Тора підкреслює цінність життя та обов'язок його берегти. Серед головних віршів, у яких можна побачити вираження цієї основоположної цінності: «Тільки стережися і пильно бережи свою душу»[1], «І дуже стережіться заради душ ваших»[2], «і буде живий ними»[3].
Мудреці встановили, що цінність життя настільки велика, що пікуах нефеш скасовує майже всі заповіді Тори.
У галахі встановлено, що життя людини — не її приватна власність, а застава від Святого, благословенний Він. Тому людині заборонено шкодити собі або наражати себе на небезпеку.
Рамбам пише, що людина зобов'язана віддалятися від небезпек і берегти своє тіло і що той, хто наражає себе на небезпеку, порушує заповіді Тори[4].
Мудреці Ізраїлю прагнули засудити вчинок свідомого самогубця і тому встановили, що за свідомим самогубцем не дотримуються законів жалоби — не виголошують над ним надгробних промов і не тужать за ним, і навіть ховають його за огорожею, і не сидять за ним шиву. Однак у «Шулхан арухі»[5] щодо галахічного статусу того, хто заподіяв собі шкоду, оскільки в більшості випадків не припускають, що він зробив це при ясному розумі, а через лихо чи затьмарення розуму, — і на основі цієї галахи в наші дні, як правило, зовсім не застосовують законів про свідомого самогубцю, і прийнято давати поняттю свідомого самогубці звужене тлумачення і знаходити виправдання самогубці[6], де це можливо, і припускати, що він був душевнохворим або що встиг відмовитися від наміру померти за час, що минув від здійснення самогубства до смерті[7].
У мудреців закон про свідомого самогубцю виводять зі слів віршів ”Але кров вашу за душі ваші стягну”[8] і надають їм значення заборони людині проливати власну кров[9], а також із вислову в Десяти заповідях «Не вбивай»[10].
В єврейській історії
У єврейських джерелах згадується кілька виняткових випадків, коли люди скорочували своє життя, і часом їх обговорювали в контексті особливих обставин:
- Цар Шауль – згідно з розповіддю в книзі Шмуеля, Шауль упав на свій меч під час війни з пліштім.
- Шимшон-богатир – обрушив дім Дагона на себе і на своїх ворогів.
- У кількох громадах за часів жорстоких переслідувань, наприклад у період хрестових походів, згадуються виняткові випадки освячення Імені Всевишнього за тяжких обставин.
Законовчителі обговорювали ці випадки й підкреслювали, що з них не можна виводити дозвіл для звичайного вчинку, адже йдеться про вкрай виняткові ситуації, пов'язані з війною або самопожертвою.
Явище суїцидальності у світі
У сучасних соціальних дослідженнях суїцидальність описується як явище, що існує в багатьох суспільствах і виникає, як правило, з поєднання психологічних, соціальних і середовищних чинників.
Дослідження вказують на те, що більшість випадків пов'язана зі станами душевного лиха, самотності або особистих криз. Тому фахівці підкреслюють важливість соціальної підтримки, психологічної допомоги й допомоги громади.
Оцінки повідомляють про приблизно 800 000 випадків самогубства по всьому світу[11], і це число вище, ніж число смертей від воєн і вбивств.
Серед головних чинників ризику — психічні розлади, насильство в родині, втрата близької людини, самотність, фізичні розлади, фінансові труднощі та кримінальні ускладнення.
З другого боку, захисні чинники, які вважаються такими, що позитивно впливають на зниження ризику самогубства, — це релігійна віра, належність до близької і підтримувальної громади, оптимізм і позитивна самооцінка.
Серед ознак, які можуть свідчити про схильність до суїциду, — різка зміна звичок, що включає хронічний смуток, пригнічений або дратівливий вигляд, повільність у ходьбі й мовленні, слабке й тихе мовлення; зниження функціонування, що включає надмірний сон, зниження апетиту, недбалість у зовнішньому вигляді, зменшення кількості мовлення, занедбання захоплень, усамітнення, відсутність інтересу до того, що відбувається довкола і в житті, зміну на гірше в ставленні до близької родини, схильність до плачу, гніву й частих криків, багато розмов про смерть, зростання кількості розмов, що містять відчуття власної нікчемності та почуття провини, роздавання особистого майна в надмірній мірі як подарунків іншим, а також фізичне самоушкодження тіла.
В ізраїльському законодавстві
Той, хто доводить людину до самогубства підбурюванням або порадою, або допомагає людині покінчити з собою, підлягає позбавленню волі на строк до двадцяти років.
Коли людина страждає від тяжких мук і невиліковної хвороби, прийнято не нав'язувати їй лікування, яке продовжить її життя, але діє заборона активно допомагати їй померти. Країни, що дозволяють «евтаназію», зазнають різкої критики, виходячи з розуміння, що такі дії ведуть слизьким схилом, кінець якого — повне знецінення цінності життя і свавільне вбивство.
У вченні хасидизму Хабад
У вченні хасидизму Хабад підкреслюється, що спуск душі у світ — це унікальна Б-жественна місія.
Згідно зі словами наших Ребе, провідників поколінь, навіть коли людина стикається з великими труднощами, це не ознака відсутності сенсу, а навпаки – часом труднощі є частиною особливої місії, даної їй.
Наші Ребе, провідники поколінь, багато разів підкреслювали, що єврей повинен пам'ятати: кожна мить життя — це можливість для служіння Всевишньому.
У багатьох листах і сіхот він підкреслював, що коли єврей перебуває у стані труднощів або відчаю, він повинен пам'ятати, що саме його існування у світі — частина точного Б-жественного задуму і що кожен єврей несе місію, яку не може виконати інша людина, і загострював розуміння того, що тіло — не особиста власність людини, а належить Святому, благословенний Він[12]; і цим Ребе пояснює також той факт, що людину, яка зізналася у вбивстві, коли немає свідків, які це бачили, — не страчують, оскільки людина не має дозволу завдавати собі шкоди навіть через зізнання в суді[13].
Ребе багато разів заохочував звертатися по допомогу й підтримку, а також зміцнюватися у вивченні Тори і в добрих справах як спосіб упоратися з кризовими станами.
Див. також
Зовнішні посилання
- Адін Евен-Ісраель Що змушує людей накладати на себе руки і як можна це зупинити
- Шрага Крумбі, Суїцидальність не є вироком долі

- Менахем Брод, Ясне послання про святість життя, у газеті «Сіхат га-шавуа»
- Мораль і цінності: евтаназія, на сайті «Цеірей Хабад»
- Шнеур Ашкеназі, Думка галахи щодо питання евтаназії

Додаткова література
- Листи Ребе юнакові, який хотів позбавити себе життя: «Ігрот кодеш», том 14, лист 4960, 4964, 5038
- Шалом Магідман, Дубі Брод, Ліки від відчаю, тижневик «Кфар-Хабад», випуск 2150, с. 26 і далі
- Дубі Брод, Про трагедію, святість життя і душу, якій болить десь там, сайт «Кікар га-Шабат», 11 хешвана 5785 (12 листопада 2024)
- Дубі Брод, Суїцидальність — поза дискурсом
- Закони пікуах нефеш у галузі психічного здоров'я — основи, визначення і рішення, «Гейхал Любавич», випуск 9, 11 нісана 5786 (29 березня 2026), єшива гдола Любавич Бейт-Шемеш, с. 60
Примітки
- ^ Дварім 4:9.
- ^ Дварім 4:15.
- ^ Ваїкра 18:5.
- ^ Рамбам, Закони про вбивцю і збереження життя, розділ 11.
- ^ «Йоре деа», розділ 345.
- ^ Ребе роз'яснив це у сіхі 19 кислева 5728 (21 грудня 1967).
- ^ «Мішне Тора» Рамбама, книга «Шофтім», Закони жалоби, розділ 1, закон 11; «Шулхан арух», «Йоре деа», розділ 345, пункт 1.
- ^ Берешит 9:5.
- ^ «Берешит раба», розділ 34, 5.
- ^ «Псікта рабаті» 24: «Шосте речення: не вбивай, не дай убити себе».
- ^ Це число — лише близько 5% від числа людей, які намагаються покінчити з собою.
- ^ «Коли ти лікуєш хворих із суїцидальними нахилами, ти маєш привести їх до розуміння, що самогубство подібне до вбивства. Це тому, що наше тіло не належить нам. Воно не наше. Нам заборонено шкодити нашому тілу в будь-який спосіб, і тим більше заборонено позбавляти його життя» (5 порад Ребе, які змінили людям життя
).
- ^ «Це моє тіло», чи ні, вільне опрацювання за «Лікутей сіхот», том 34, с. 106 і далі.