Перейти до вмісту

Зигмунд Фройд

Матеріал з Хабадпедії
Зигмунд Фрейд
Єврейський фахівець з учення про душу
Основна інформація
Відомий якСигізмунд Шломо
Дата народження1 іяра 5616 (6 травня 1856)
Місце похованняГолдерс-Грін[В]
КраїнаАвстрійська імперія, Цислейтанія, Австрія, Нацистська Німеччина[В]
Місце проживанняЛейпциг, Відень, Лондон
Рід діяльностіпсихоаналітик, невролог, есеїст, філософ, психолог, психіатр[В]
ОсвітаВіденський університет (доктор медицини)
Посадапрофесор Віденського університету, член першої ради директорів Єврейського університету
УчителіЖан-Мартен Шарко
Учніпрофесор Штекель, Юнг, Адлер, Віктор Франкл та інші
Сім'я
БатькоЯкоб Фройд
МатиАмалія Фройд
ДружинаМарта Бернайс
Нагороди
премія Ґете[В]
іноземний член Лондонського королівського товариства[В]
Медіафайли у Вікісховищі

Професор Зигмунд (Сигізмунд Шломо) Фройд (1 іяра 5616 (6 травня 1856)-10 тішрея 5700 (23 вересня 1939)) — єврейський фахівець із науки про душу, психолог і терапевт, один із найвидатніших і найвпливовіших мислителів у сучасній психології в галузі теорії особистості.

Біографія

Народився у Фрайберзі, у Моравії, у володіннях Австрії[1], 1 іяра 5616 року (6 травня 1856) у батьків Якоба й Амалії Фройд.

Коли йому був рік, унаслідок регіональної економічної кризи його батько розорився, і в 5619 році (1858/1859) родина переселилася до Лейпцига, а через рік вони емігрували до Відня, де його віддали навчатися до шанованих навчальних закладів, попри хиткий матеріальний стан батьків, і він вирізнявся своїми здібностями та успіхами в навчанні.

У віці 17 років почав вивчати медицину у Віденському університеті. У 5639 році (1878/1879) зробив перерву на один рік і служив в австрійській армії, займаючись лікуванням хворих солдатів, а в 5641 році (1880/1881) отримав ступінь доктора медицини.

У 5642 році (1881/1882) одружився з пані Мартою Бернайс, онукою рава Іцхака Бернайса.

Після весілля почав практичну роботу в різних відділеннях Віденської загальної лікарні й поступово просувався по посаді, аж поки через три роки не був призначений «першим фахівцем» — старшим лікарем відділення. Паралельно працював в Інституті анатомії і проводив там дослідження в галузі довгастого мозку, що міститься в стовбурі мозку, і нервових хвороб.

У 5645 році (1884/1885) поїхав до Парижа і стажувався в галузі нервових хвороб у невролога Жана-Мартена Шарко і зазнав його глибокого впливу, унаслідок чого змінив рід занять на клінічне лікування в психологічній галузі, а на зворотному шляху додому до Відня проїхав і затримався там на кілька тижнів, протягом яких займався дослідженням дитячих хвороб.

Після повернення до Відня відкрив у 5646 році (1885/1886) приватну клініку, що спеціалізувалася на розладах мозку і нервової системи, і поряд із клінічним лікуванням проводив у ній експерименти з гіпнозом на своїх пацієнтах, а пізніше того ж року також фактично одружився зі своєю дружиною після чотирьох років, протягом яких зв'язок між ними підтримувався переважно за допомогою листування.

Протягом цих років він виклав на письмі десятки новаторських досліджень та ідей, які згодом стали наріжним каменем сучасної психології і принесли йому велике визнання та міжнародну славу.

У 5662 році (1901/1902) отримав посаду професора у Віденському університеті і мав звичай збирати своїх колег на щотижневе обговорення свого методу і досліджень.

Попри широку підтримку, якою він спочатку користувався, починаючи з 5670 року (1909/1910) його колеги стали публічно оскаржувати частини його методу.

У 5683 році (1922/1923) захворів на рак порожнини рота і внаслідок цього переніс понад 30 процедур, під час яких йому навіть видалили верхню щелепу.

Був членом першої ради директорів Єврейського університету і висловлював солідарність з євреями Землі Ізраїлю різними діями, зокрема тим, що відмовився від авторських відрахувань за одну зі своїх книг, перекладену івритом.

Коли напередодні Голокосту нацистська Німеччина анексувала Австрію, нацистський офіцер, якому було доручено конфіскацію майна євреїв у країні і який зазнав глибокого впливу його праць, допоміг йому — зловживаючи своєю посадою — урятувати свої гроші та розширену родину, приховав існування швейцарських банківських рахунків, що належали родині Фройда, і допоміг отримати 16 виїзних віз для членів родини, за допомогою яких вони втекли до Англії, коли 5 сівана 5698 (4 червня 1938) вони перетнули кордон із Францією, звідти продовжили шлях до Лондона й оселилися в районі Гемпстед, на вулиці Мансфілд-Гарденс.

Твори самого Фройда були публічно знищені нацистами.

Унаслідок великих страждань, яких завдав йому рак порожнини рота, у віці 83 років, у самий Йом Кіпур 10 тішрея 5700 (23 вересня 1939), він попросив свого особистого лікаря покласти край його мукам і помер від передозування морфію, введеного лікарем. Через три дні після його смерті тіло Фройда кремували в похоронному домі Голдерс-Грін на півночі Лондона.

Його метод і діяльність

Після того як Фройд звернув увагу на те, що прийняті тоді методи лікування недостатньо ефективні, він розробив метод лікування, за якого заохочував пацієнтів зручно лягти на кушетку і розповідати все, що спадає їм на думку, що приводило до душевного звільнення в пацієнтів.

Фройд продовжував досліджувати і розвивати психологічні ідеї на різні душевні теми, і протягом 5655 року (1894/1895) у нього почало складатися вчення «психоаналізу», яке й принесло йому основну славу. Згідно з його методом, усі душевні тягарі та душевні прояви людини в зрілому віці, такі як сни тощо, походять від пригод і подій, пережитих нею в ранньому дитинстві.

Відповідно до цього свого методу він аналізував сни своїх пацієнтів і описав явища, відомі сьогодні під назвою «фройдівська обмовка», — неусвідомлене вираження людини через обмовку або описку, що розкриває витіснені частини її особистості.

Фройд стверджував, що багато якостей душі походять від витісненого потягу до різних стосунків і від потягу до влади та агресії, які є найдомінантнішими складниками, що впливають на особистість, і він визначив різні тиски та потяги, що, на його думку, впливають на душу, такі як цінності й норми оточення і «супер-его» — ідеали та цінності, а в нижчій частині: подразники та інші частини, що становлять «принцип задоволення».

Крім того, він стверджував, що душа поділяється на «Воно», «Я» людини і несвідому частину — «Над-Я».

Згідно з цими принципами він аналізував різні види тривожних розладів та інші душевні явища.

Хоча він вважав себе науковцем, його дослідження і публікації в багатьох місцях торкалися також етичних питань, таких як що є добро і зло, що таке мораль і яке її джерело тощо, причому його дослідження і метод зачіпають широкий спектр філософії, антропології, соціології, етимології, мистецтва тощо.

Хоча Фройд не вважав себе віруючим євреєм і відчужувався від спадщини своїх батьків, він написав в одному зі своїх записів, що ніколи не заперечував своєї належності до свого народу, відчував свою сутність як єврейську і не бажав, щоб вона була іншою, і за різних нагод навіть пишався тим, що він єврей.

З Ребе Рашабом

У 5663 році (1902/1903) Ребе Рашаб поїхав до Відня, в Австрії, для лікування втрати чутливості лівої руки.

Під час цієї поїздки 14 швата він відвідав професора Фройда разом зі своїм сином Ребе Раяцем (і, найімовірніше, на місці перебував також його учень, професор Штекель[2]).

Згідно з діагнозом професора Фройда, втрата чутливості почалася ще в юності, і він запропонував лікувати його електрикою; лікування електрикою Ребе Рашаб почав 18 швата 5663 (15 лютого 1903).

Ребе Рашаб продовжував ці процедури і після повернення додому, однак обладнання в Росії не було ефективним.

У працях Адморів Хабаду наводяться додаткові подробиці про візит до Фройда. Під час цього візиту, коли Ребе Рашаб відвідав Фройда для лікування руки, Ребе Рашаб побесідував з ним також про «занепад духу», від якого страждав того року, оскільки, за його відчуттям, не досяг духовного рівня, який би його задовольнив. Фройд сказав, що причина занепаду духу в тому, що ""мозок осягає те, чого серце не може вмістити, а серце не вміщує того, що осягає мозок"", і порадив (мабуть, Ребе Раяцу), щоб оточення і наближені Ребе Рашаба займалися його вченням і працями і подбали, щоб це стало йому відомо, і тим самим завдадуть йому душевної втіхи[3]. Також Ребе Раяц розповів, що, перебуваючи у Відні взимку 5663 року (1902/1903), Ребе Рашаб відвідав одного з великих професорів [можливо, це був Фройд]. Професор поцікавився розпорядком дня і заняттями Ребе Рашаба і, почувши, що той займається хасидутом, запитав його про його суть. У бесіді, що зав'язалася між ними, Ребе Рашаб пояснив професорові, як створити зв'язок між мозком і серцем так, щоб мозок міг збагачувати серце в духовному відношенні [4].

У 5770 році (2009/2010) було виявлено лист Ребе Рашаба, у якому є опис зустрічі з професором Фройдом [5].

Ставлення Ребе до методу Фройда

Ребе висловлював стриманість щодо методу Зигмунда Фройда і бачив у ньому зосередженість на нижчих і негативних сторонах душі людини. На противагу цьому Ребе наголошував, що, коли підходять до душі правильно, у ній можна розкрити духовний і позитивний зміст. Так, відповідаючи групі науковців, які цікавилися роллю Ребе, Ребе пояснив різницю між психоаналітичними підходами і діяльністю Ребе:

Фройд намагався «копати» в душі людини і знайшов бруд. Адлер теж намагався «копати» і знайшов каміння і скелі (=жагу влади і сили). Але коли знають, як «копати» в душі людини, знаходять скарби, які в ній. У цьому роль Ребе. Він розкриває скарби, приховані в єврейській людині, — душу, яка в ній.

— [6]

В іншому листі Ребе написав, що, хоча серед лікарів душі є такі, що дотримувалися позитивного підходу і приносили користь своїм пацієнтам прямими шляхами, усе ж слід остерігатися підходів, заснованих на психоаналізі, які не бачать цінності в страху Небес, вірі чи базових моральних цінностях. Ребе зі схваленням відзначив підхід проф. Віктора Франкла, який, на відміну від методу Фройда, поставив віру, надію і мету як життєво важливі основи душевного здоров'я[7].

У ще одному листі від 5720 року (1959/1960), який Ребе написав англійською, він констатує, що теорія Фройда страждає на численні вади і що багато хто з його головних учнів залишили його метод і розробили самостійні підходи, які заперечують його основи, — і серед них Юнг, Адлер і Франкл. Ребе бачив у цьому свідчення того, що й усередині самого терапевтичного світу підхід Фройда не є загальноприйнятим чи абсолютним[8].

Див. також

Додаткова література

  • «Адмурей Хабад ве-Ягадут Остріа», [редактор: рав Зуша Вольф], 5774, сторінка 77–81 (і див. там с. 46–47).

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Сьогодні в Чехії.
  2. ^ Сучасні дослідники намагалися стверджувати й ототожнювати Ребе Рашаба з анонімним пацієнтом, що фігурує в записах Штекеля, і робити з цього безпідставні висновки про роки дитинства і юності Ребе Рашаба. Хабадські історики спростували це як через те, що сам Штекель страждав на різні розлади, які зрештою призвели навіть до віддалення між ним і його вчителем професором Фройдом, так і через відмінності в основних подробицях помилкового і безпідставного ототожнення: пацієнт Штекеля одружився у 18 років, послав на лікування також свою доньку, лікування допомогло, і він прибув із Польщі, тоді як Ребе Рашаб одружився в 14 років, у нього не було доньки, лікування не допомогло і він продовжував страждати від болю в руці, і він прибув із Росії. Це на додачу до помилкового розуміння дослідниками праць Ребе Рашаба і спогадів Ребе Раяца та інших невідповідностей.
  3. ^ Сіха Шабату тижневої глави «Бехукотай» 5722, «Торат Менахем», частина 33, с. 431. І докладніше в записах Ребе з Лаг ба-Омера 5692 [те, що він чув від свого тестя, його святості Ребе Раяца], «Торат Менахем — Решимат га-йоман», с. 229. І див.: «Адмурей Хабад ве-Ягадут Остріа», с. 79-78.
  4. ^ Докладніше див.: «Лікутей дібурім», видання святою мовою, бесіда 4, с. 110. «Адмурей Хабад ве-Ягадут Острія», с. 57.
  5. ^ Див. у зовнішніх посиланнях наприкінці статті, і див. статтю: Поїздка до Відня (5663).
  6. ^ Наблизити близьких, Ставлення Ребе до різних терапевтичних підходів, Центральна вісь у хасидуті; див. також: «Адмурей Хабад ве-Ягадут Остріа», с. 80; там само, с. 259–258.
  7. ^ «Ігрот кодеш», частина 22, с. 227. Текст листа: «І ще слід зауважити у зв'язку з тим, що він пише, що згаданий перебуває на лікуванні в лікаря, який займається душевним здоров'ям: хоча не так уже ясно, якого лікаря він має на увазі, але загалом, через численні наші гріхи, є особливий вид згаданих, які починають лікування з розмови про Б-га, про славу Небес, про шанування батька й матері тощо, і потребує вивчення і з'ясування величина вигоди, і навіть якщо вона значна, чи не обертається вона збитком із плином днів. Зрозуміло, що кілька згаданих лікарів принесли користь і вилікували прямими шляхами, і особливо відтоді, як один професор [=Ребе має на увазі Віктора Франкла] набрався сміливості проголосити й оголосити, що (всупереч методу засновника цього лікування — відомого [=Ребе має на увазі Фройда]) віра в Б-га, релігійна схильність узагалі, що вносить зміст у життя тощо тощо, — це один із найдієвіших шляхів до зцілення тощо; усе ж із низки причин цей метод ще не проник у широкі кола згаданих лікарів, і, отже, є місце для з'ясування».
  8. ^ «Море ле-дор навох», частина 3, с. 241. С. 378. Текст листа (у перекладі): «Щодо твого ставлення до мети в житті, ти висловлюєш незгоду з Фройдом, хоча з тексту твого листа видно, що ти вважаєш теорію Фройда правильною і зручною. Дозволь мені сказати, що за ретельнішої і пильнішої перевірки справді знаходять багато прогалин у його теорії, і фактично слід зазначити, що багато хто з найвидатніших його учнів — розійшлися і віддалилися від його теорій і створили власні теорії, і хоча вони можуть відрізнятися одна від одної, у всіх у них є одна спільна риса, а саме — заперечення базового підходу Фройда. Досить згадати лише Юнга, Адлера, а останнім часом і Франкла. Особливо цікаво, що д-р Віктор Франкл, професор Віденського університету, робить мету в житті наріжним каменем свого психоаналітичного методу»
Зигмунд Фройд згадується ще в 5 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 3872734400

Повідомити про помилку на цій сторінці