Віктор Франкл
| Віктор Франкл | |
|---|---|
![]() Відомий єврейський віденський лікар-невролог і психіатр | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 19 адара II 5665 (26 березня 1905) |
| Дата смерті | 30 менахем-ава 5757 (2 вересня 1997) |
| Місце поховання | Старе єврейське кладовище у Відні[В] |
| Країна | Австрія[В] |
| Місце проживання | Відень |
| Рід діяльності | психотерапевт, психіатр, невролог, екзистенційний терапевт, письменник, хірург, льотчик, викладач університету[В] |
| Освіта | доктор медицини, доктор філософії |
| Посада | керівник неврологічного відділення лікарні Ротшильда у Відні |
| Сім'я | |
| Батько | Гавріель Франкл |
| Мати | Ельза Франкл |
| Дружина | Тіллі (з родини Гроссер) |
| Нагороди | |
| почесний перстень міста Відня[В] Великий офіцерський хрест ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»[В] премія Оскара Пфістера[В] почесний доктор Віденського університету[В] почесний доктор Зальцбурзького університету[В] Наукова премія міста Відня[В] почесний громадянин Відня[В] Австрійський почесний знак «За науку і мистецтво»[В] Золота медаль Масарикового університету[В] почесний доктор Люблінського католицького університету[В] почесний доктор Карлового університету[В] почесний доктор Університету Бразиліа[В] Почесна нагорода австрійських книговидавців за толерантність у думках і діях[В] премія кардинала Іннітцера[В] | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Д-р Віктор Еміль Франкл (19 адара II 5665 (26 березня 1905) — 30 менахем-ава 5757 (2 вересня 1997)) — відомий єврейський віденський лікар-невролог і психіатр, творець методу «логотерапії», який пережив Голокост.
Біографія
Народився у Відні в батьків Ельзи та Габріеля Франкл у 5665 році (1904/1905).
Уже з юних років цікавився медициною та філософією, а ще в старшій школі прагнув стати лікарем і почав цікавитися психіатрією. У 5690 році (1929/1930), коли йому було близько двадцяти п'яти років, завершив медичну освіту, отримав ступінь доктора медицини і входив до кола наближених відомого психолога й невролога Зигмунда Фрейда.
У 5700-5702 роках (1939–1942) був керівником неврологічного відділення в лікарні Ротшильда у Відні, і в цей період також одружився з Тіллі з родини Гроссер.
З початком Другої світової війни отримав в'їзну візу до Сполучених Штатів, але залишився у Відні, попри небезпеку, щоб захистити своїх батьків[1]. Коли Австрію було захоплено нацистами, у 5702 році (1941/1942) його було відправлено разом із членами родини до концтабору Терезін. Приблизно через два роки його було переведено з дружиною до табору знищення Освенцим, а звідти відправлено до концтабору Кауферінг, де близько п'яти місяців працював на примусових роботах. Потім його було переведено до табору, що належав до концтабору Дахау, де працював лікарем до звільнення табору силами союзників.
Більша частина його родини загинула під час Голокосту. Після війни повернувся до Відня, отримав ступінь доктора філософії і почав виступати запрошеним лектором в університетах Гарварда, Піттсбурга, С. Дієго і Далласа.
Метод логотерапії
У роки вивчення психіатрії був молодшим колегою Зигмунда Фрейда та Альфреда Адлера, але обрав інший підхід, протилежний їхнім поглядам. Тоді як вони вважали, що головне, що рухає людиною, — це потреба задовольнити свої фізичні потреби, «прагнення до задоволення», Франкл не погоджувався з їхнім ученням і стверджував, що людський рід рухається насамперед «прагненням до осмислення» і прагненням до сенсу, а унікальність людини в тому, що вона має свободу вибору і здатність піднестися над самою собою, коли домінантна частина душі — її вища частина, а не нижча.
Ці ідеї розвивалися у Франкла поступово ще до війни, і він почав публікувати різні статті, а утвердив ці ідеї в період перебування в нацистських таборах смерті, бачачи, як навіть посеред пекла й жаху деяким в'язням вдавалося перемагати зло завдяки тому, що вони зберігали позитивне ставлення до життя і присвячували себе меті та відчуттю місії, яке билося в них. Так він писав згодом про концтабори у своїй книжці «Людина в пошуках сенсу» («Га-адам мехапес машмаут»): «Той, хто жив у концтаборах, може згадати людей, які ходили бараками й утішали інших, віддаючи їм свій останній шматок хліба... Вони є достатнім доказом того, що в людини можна відібрати все, крім одного — здатності обирати свою позицію в даних обставинах».
Після війни д-р Франкл опинився на самоті зі своїми унікальними ідеями, коли з усіх боків його оточували вірні учні Фрейда, які засуджували його і перестали відвідувати його лекції. З роками тиск дедалі посилювався, доки він не дійшов до емоційного відчаю, бачачи, як справа його життя йде прахом, і вирішив відмовитися від своїх ідей і поїхати до Австралії, щоб приєднатися до сестри, яка пережила Голокост і жила там.
Спосіб життя та останні роки
Попри те що жив у шлюбі з жінкою-християнкою, католичкою, особисто він мав звичай щодня молитися повною молитвою зі своїми тфілін.
За свідченнями членів родини, він суворо дотримувався молитви, і навіть у своїх поїздках по всьому світу Віктор брав із собою тфілін, і в будь-якому місці, щоранку, молився. Він промовляв напам'ять слова єврейських молитов і псалми Тегілім.
В останні роки життя регулярно жертвував Бейт Хабаду у Відні (під керівництвом шаліаха рава Яакова-Іцхака Бідермана).
У 5735 році (1974/1975) отримав почесне громадянство свого рідного міста Відня, де помер у 5757 році (1996/1997).
Підтримка Ребе

У той період до Ребе на єхідут увійшла уродженка Відня на ім'я Маргарет Гейс (Хаєс), і наприкінці зустрічі Ребе попросив її про послугу: коли вона повернеться до Відня, виконати для нього доручення:" "Будь ласка, передайте від мене вітання д-ру Франклу і передайте йому таке: він має бути сильним і продовжувати свою роботу з повною рішучістю. Йому не можна здаватися, хоч би що сталося. Якщо він продовжуватиме діяти із силою та відданістю, його успіх забезпечений"."
Коли вона прибула до Відня і навела довідки в лікарні, їй сказали, що професор відсутній уже два тижні, а коли їй після довгих зусиль вдалося дізнатися домашню адресу д-ра Франкла і дістатися до нього, вона помітила хрест, що висів на видному місці на стіні[2], і коли вона наполягла на зустрічі з д-ром Франклом, він був посеред написання чернетки своїх імміграційних документів, перебував у роздратованому настрої і не виявив великого інтересу. Вона виконала доручення і звернулася до д-ра Франкла: ""Мене попросили передати вам вітання від рава Шнеєрсона з Брукліна, Нью-Йорк. Рав Шнеєрсон, відомий як Любавицький Ребе, передав вам таке: будьте сильним! Продовжуйте свою роботу з повною рішучістю. Не здавайтеся. Зрештою ви досягнете успіху"."
Д-р Франкл заплакав і через кілька миттєвостей подякував жінці й розповів їй, що справді думав облишити свої зусилля боротися за своє вчення і свою філософію і фактично збирався покинути Відень, — але тепер він перегляне це питання. І справді, він повернувся до своєї роботи психіатра.
Через кілька років, у 5719 році (1958/1959), книжку Франкла «Людина в пошуках сенсу» («Га-адам мехапес ахар машмаут») було перекладено англійською, і вона стала бестселером, що розійшовся десятками мільйонів примірників, і утвердила становище д-ра Франкла як батька методу логотерапії, а цей метод — як законний і центральний напрям у психіатрії. Успіх книжки вивів його на авансцену міжнародної арени, і він став запрошеним лектором в університетах на п'яти континентах. За своє життя написав 32 книжки, опубліковані 32 мовами (на іврит перекладено 5 його книжок), і встиг прочитати лекції в 209 університетах на всіх п'яти континентах. Франкл отримав 29 почесних докторських ступенів від університетів по всьому світу, а також національні та міжнародні премії й медалі за новаторську роботу в галузі психотерапії. Американський міжнародний університет у Каліфорнії заснував спеціальну кафедру вивчення логотерапії — психотерапевтичного методу, створеного Франклом. Перед його смертю в 5757 році (1996/1997) його головну книжку було перекладено десятками мов і продано мільйонами примірників.
Сам Ребе згадав метод д-ра Франкла в особливому листі, написаному неврологині д-ру Штерн-Мірз:
"Користуюся цією нагодою, щоб додати ще один момент, хоча це стосується її фаху, а саме: перебіг справ у стані здоров'я . . . доводить (якщо в цьому потрібен доказ) велич сили віри, особливо пов'язаної з практичною дією і такої, що виражається в ній, громадською діяльністю, виконанням заповідей тощо, для утвердження душевного спокою людини, для зменшення, а іноді й для усунення внутрішніх конфліктів, а також «претензій», які бувають до оточення тощо, — всупереч думці, що віра і релігія вимагають від людини прийняття ярма, приборкання і придушення інстинктів і потягів, а тому вона небажана взагалі й особливо у випадку особи, яка потребує лікування нервів і подібного до цього. Я особливо цікавився статтями д-ра Франкла (Відень) на цю тему, але, на мій подив, вочевидь, його метод не поширився і не був прийнятий належною мірою. І хоча можна знайти кілька причин цього явища, що його метод не так уже й приймається, зокрема і те, що це ж пов'язано з живим прикладом лікаря, який лікує, проте труднощі все ще залишаються в силі....".
— «Ігрот кодеш», том 26, лист 9707
Явно видно, що Ребе має на увазі д-ра Франкла і в наступному листі від іяра 5722 року (травень–червень 1962), у якому він називає його «одним професором, [який] знайшов у собі сміливість»: "І ще слід зауважити у зв'язку з тим, що він пише, що вищезгаданий перебуває на лікуванні в лікаря, який займається душевним здоров'ям: хоча не так ясно, якого лікаря він має на увазі, але взагалі, через наші численні гріхи, є особливий тип серед вищезгаданих, які починають лікування з розмови про Б-га, шанування Небес і шанування батька й матері тощо, і треба розглянути і з'ясувати величину користі, і навіть якщо вона значна, чи не опиниться він у збитку з плином часу; просто, що кілька лікарів із вищезгаданих допомогли і зцілили прямими шляхами, і особливо відтоді, як один профес[о]р знайшов у собі сміливість проголосити й оголосити, що (всупереч методу засновника цього лікування — відомого [=Ребе має на увазі Фрейда]) віра в Б-га, релігійна схильність загалом, що надає змісту життю тощо, тощо, — це один із найдієвіших шляхів до зцілення тощо, — усе ж із низки причин цей метод ще не проник у широкі кола вищезгаданих лікарів, а тому є місце для з'ясування". [3]
У листі від тевета 5720 року (січень 1960) [4] Ребе пише (переклад з англійської): "Що стосується твого ставлення до мети в житті, ти висловлюєш незгоду з Фрейдом, хоча з тексту твого листа видно, що ти вважаєш теорію Фрейда правильною і зручною. Дозволь мені сказати, що за ретельнішої та пильнішої перевірки справді знаходять багато прогалин у його теорії, і фактично варто зазначити, що багато з найвидатніших його учнів — розійшлися й віддалилися від його теорій і створили власні теорії, і хоча вони можуть відрізнятися одна від одної, усі вони мають одну спільну рису, а саме — заперечення базового підходу Фрейда. Досить згадати лише Юнга, Адлера, а останнім часом і Франкла. Особливо цікаво, що д-р Віктор Франкл, професор Віденського університету, робить мету в житті наріжним каменем свого психоаналітичного методу"...
Додаткова література
- Бнія Зейт, у «Каров елейха», випуск 297
- «Адморей Хабад ве-Ягадут Остріа», с. 259-256.
Зовнішні посилання
- Шалом-Бер Крумбі, Про людину в пошуках сенсу і покоління в пошуках Визволення, зі статті в журналі «Оламот»
- Яаков Бідерман, Послання від Ребе за мить до того, як д-р Віктор Франкл упав у відчай на сайті «Бейт Хабад»
Примітки
- ^ Згодом розповідав, що його рішення залишитися у Відні було спричинене уламком мармуру, який його батько знайшов того ранку, коли він отримав в'їзну візу до Сполучених Штатів, — уламок упав із руїн спаленої синагоги, і на ньому були слова із заповіді про шанування батьків із «Десяти заповідей».
- ^ У 5707 році (1946/1947) д-р Франкл одружився зі своєю другою дружиною, Елеонорою Катаріною Швіндт, яка була побожною католичкою.
- ^ «Ігрот кодеш», том 22, лист 8420.
- ^ «Море ле-дор навох», частина 3, с. 241.
Код особи: № 3569735300
