Каша

Каше (=каша) або шварце каше (=чорна каша) — це каша, що походить зі східноєвропейської кухні. Їдишем ідеться, як правило, про гречану кашу, однак у слов'янських мовах каша є загальною назвою каші будь-якого виду, і її можуть готувати з гречки, пшениці, вівса, жита та іншого. Як загальна назва каші, каша є однією з найдавніших відомих страв східноєвропейської кухні, і їй понад тисячу років. Лише хліб переважає кашу за історичним значенням.
У Хабаді заведено їсти шварце каше у два дні на рік: у свято Геули 19 кислева і в Шабат шира. В устах хасидів[1] поширений метафоричний вислів, що той, хто їв «каше» «Томхей Тмімім», не помре без тшуви.
19 кислева
У день 19 кислева — свята Геули Алтер Ребе в кількох хабадських громадах заведено їсти «шварце каше». Цей звичай згадується в «Сефер га-сіхот» Ребе Раяца[2]. Ребе згадав цей звичай у сіхі: «за звичаєм із давніх років, що 19 кислева їли „грікене каше“ (гречану кашу)»[3].
В єшиві в Любавичах було заведено подавати на фарбрейнгені 19 кислева «шварце каше»[4].
Дехто каже, що Алтер Ребе їв цю страву, перебуваючи в ув'язненні, і на пам'ять про це їдять каше 19 кислева[5].
У Шабат шира

Звичай їсти в Шабат шира «шварце каше»[6].
Джерело звичаю «шварце каше» згадано в Шабат шира 5702 в розповіді Ребе Раяца[7]:
«Магараль з Праги [який був засновником, утверджувачем і поширювачем звичаїв Ізраїлю] установив звичай[8]: у тиждень глави «Бешалах» він вказував усім учителям дітей і всім батькам маленьких дітей[9] збирати дітей у Шабат шира на подвір'ї синагоги і розповідати дітям історію розділення Червоного моря — як співали і щебетали птахи в той час, коли Моше і всі сини Ізраїлю, чоловіки і жінки, співали пісню «Аз яшір», а маленькі діти зривали плоди з дерев моря[10] і годували птахів, які співали й танцювали.
Магараль звелів давати дітям «каше» [кашу], щоб вони ставили її перед курми і птахами, на пам'ять про плоди моря, якими маленькі діти годували птахів[11]. Після цього Магараль благословляв усіх дітей і батьків, щоб вони удостоїлися виховати дітей і виростити їх для Тори, для хупи і для добрих справ».
Додаткова література
- Рав Шнеур-Залман Герцль, Каше, яку ми їмо 19 кислева, — з якої причини?, тижневик «Бейт Мошіах», випуск 1338, сторінка 36 (5783)

| 19 кислева | ||
|---|---|---|
| Свято Геули | Арешт і звільнення Алтер Ребе · 19 кислева — свято Геули · Рош га-Шана хасидуту | |
| Звичаї свята Геули | Хасидський фарбрейнген · «Шварце каше» · Розподіл Шасу | |
| Різне | «Двар малхут» 19 кислева · Сувій 19 кислева | |
Примітки
- ^ Див., наприклад, у Добірці висловів р. Зуші Партизана.
- ^ «Сефер га-сіхот» 5698, с. 250.
- ^ У «Торат Менахем — Гітваадуйот» 5718, частина 21, с. 240.
- ^ Спогади рава Єгуди Хітрика. «Решимот дварім» (нове видання), с. 362.
- ^ У сіхі 19 кислева 5698 (23 листопада 1937) його святість Ребе Раяц сказав: «Ві дер мінгаг із 19 кислев махт мен грікене каше [за звичаєм, готують грікене каше 19 кислева]», і продовжує пояснювати: «Едер медіне гот ір махл вос ін дер медіне гот мен гольт мер ві а андер зах, ін Літе із дер махл грікене каше» [у кожній країні є особлива страва, яку там люблять більше за інші страви. У Литві цією стравою є грікене каше]. («Сефер га-сіхот» 5698, нове видання, с. 277). І див. у книзі «Зіхронотай» рава Сасонкіна, с. 276, розповідь про Алтер Ребе і страву каше в домі його тестя, і, можливо, це теж причина того, що їдять каше 19 кислева. Шість причин того, що їдять каше 19 кислева, наводяться в статті рава Шнеура-Залмана Герцля, «Бейт Мошіах», випуск 1338, с. 36 і далі. І див. у книзі «Ялкут галахот ве-таамей га-мінгагім — Хабад», частина 3, рава Реувена Шмели, с. 31 і далі, низку причин.
- ^ «Сефер га-мінгагім», с. 72. Календар Колель-Хабаду. Джерело — «Гайом йом», 17 швата. А в «Гаарот ве-ціюнім» там, частина 2, зазначив, що звичай згадується вже в «Бах», розд. 208, у словах, що починаються «Ве-га-тосафот містапкім». І, мабуть, це пов'язано з усім сказаним у наступному фрагменті (оскільки ця страва улюблена птахами).
- ^ «Сефер га-сіхот» 5702, с. 73.
- ^ Свого часу Ребе зауважив: «І добре було б, якби відновили зараз цей звичай в усіх громадах Ізраїлю», «Гітваадуйот» 5747, частина 2, с. 448 (і див. там у різкій формі на с. 454 — невідредаговане). А в «Лікутей сіхот», частина 2, с. 522 роз'яснює урок із цієї історії, див. там. Однак на практиці, коли запропонували опублікувати про це, отримали вказівку: «Не передруковувати все це зараз — бо, мабуть, звичай зовсім забувся, і як заповідь і т. д. так і т. д.» (=як заповідь сказати те, що буде почуте, так заповідь не казати те, що не буде почуте — «Гейхал Менахем», частина 2, с. 36, від дати 6 швата 5748 (25 січня 1988), але в книзі «Лекет галіхот у-мінгагей Шабат кодеш», с. 75 виправив, що відповідь була в 5750 році (1989/1990), тим, хто хотів учити цього дітей у «хедері»). І див. нижче примітку 10.
- ^ І маються на увазі також дівчатка — як видно з розділення Червоного моря («Гітваадуйот» 5747 там, примітка 115).
- ^ Див. Шмот раба, 21, 10.
- ^ І Ребе зауважив: «Однак ми не бачили, щоб Адмор, мій тесть, чинив так. [І можна сказати, що з причин цього — те, що написав Алтер Ребе в „Шулхан арусі“ („Орах хаїм“, розділ 324, пункт 8): „Деякі мають звичай давати пшеницю птахам у Шабат шира, але це неправильно, адже їхнє прохарчування не на тобі“ (бо він постановив як „Маген Аврагам“, який забороняє, а не як підсумовує книга „Тосефет Шабат“, наведена в „Орхот хаїм“ там, що оскільки так повелося заради заповіді, не слід на цьому наполягати), а в наші дні не трапляється, щоб були кури тощо, чиє прохарчування на тобі (як було звично в попередніх поколіннях у маленьких містечках)]. «Тим не менш, це лише щодо годування птахів, але, безумовно, слід розповісти дітям усе вищесказане, і особливо — прищепити їм добру якість милосердя до тварин (що виявляється також в історії про годування птахів), „і милосердя Його — на всіх створіннях Його“» — «Сефер га-сіхот» 5749, частина 1, с. 222.