Давид Поташ
Рав Давид Поташ[1] (5630 — 3 швата 5706 (5 січня 1946)) був хабадським багатієм, одним із членів громади Хабаду в Петербурзі, який після своєї репатріації до Землі Ізраїлю став одним із шанованих людей гаредимної громади в Тель-Авіві і удостоївся підтримувати зв'язок із великими рабинами, які гостювали в його домі, радилися з ним і діяли разом із ним у громадській діяльності.
Біографія
Народився в Двінську у 5629 році (1868/1869) у свого батька, рава Шмуеля Поташа.
12 тамуза 5654 року (16 липня 1894) одружився у Вільні з пані Хаєю-Алте, дочкою р. Моше га-Сехеля з Вілкавішкіса, і після весілля почав допомагати своєму батькові в торгівлі, а з роками почав вести торгівлю самостійно, удостоївся великого успіху і дуже розбагатів.
Під час Першої світової війни вплинув на Рогачовського гаона, щоб той утік із обстрілюваного міста й переїхав жити до Петербурга, причому рав Поташ супроводжував його разом зі своєю родиною і підтримував його матеріально також у період його проживання в Петербурзі.
Під час свого проживання в Петербурзі був одним із шанованих членів місцевої громади й займався громадською діяльністю, а також був серед кандидатів до єврейської автономної палати представників, яка мала виникнути за Тимчасового уряду Олександра Керенського, але внаслідок приходу більшовиків до влади ідею було знято з порядку денного й поховано[2].
Узимку 5683 року (1922/1923) репатріювався до Святої Землі й оселився в Тель-Авіві на вулиці Рав-Кук, 20[3].
І під час свого проживання в Країні продовжував підтримувати Рогачовського гаона, який відповідав йому теплими листами з великими виявами приязні й дружби.
Як і в Петербурзі, і в Тель-Авіві його дім був відкритий для гостей, і зупинялися в ньому великі в Торі, рабини й громадські діячі; так, він приймав у себе вдома «Хазон Іша» та інших помітних особистостей.
Широко підтримував заклади Тори й хеседу, і серед іншого — створення талмуд-тори «Торат емет» Тель-Авів — Яффо, яка була заснована впритул до його дому. Ребе Раяц висловився про нього, що він «людина шляхетного духу. Він великий громадський діяч і любить тих, хто вивчає Тору, і тих, хто любить заповіді»[4].
Після відходу з життя його дружини від першого шлюбу 16 адара 5685 року (12 березня 1925), коли вона була бездітною, одружився вдруге у віці 59 років, але й від другої своєї дружини не удостоївся життєздатних нащадків.
Серед рабинів, що перебували з ним у листуванні, були «Хафец Хаїм», рав Хаїм-Озер Гродзенський, «Мінхат Елазар» з Мукачева, «Ор самеах», рав Давид Бегаран, адмор «Імрей емет» із Гура, рав Ельханан Вассерман та інші.
Був відомий як великий ревнитель, і з його поведінкою пов'язано кілька великих скандалів, коли він забажав заснувати самостійний рабинський суд у Тель-Авіві, здійснювати кідушин і розлучення і вести самостійну шхіту.
Пішов із життя в ніч Шабату тижневої глави «Ваера» у віці 76 років 3 швата 5706 року (5 січня 1946) і похований на Оливковій горі. У його похороні брали участь «Хазон Іш», Понєвезький рав, рав Блой та інші рабини. Після його відходу з життя його спадкоємицею стала його сестра, пані Дова Берман, уроджена Поташ.
Додаткова література
- Яїр Борохов, Хасид, мільйонер, ревнитель, тижневик «Кфар-Хабад» 1928, сторінка 44
Зовнішні посилання
- Коли голова єшиви з Гура поділився з публікою хабадською історією, що викликала розмови

- Відкриття: історія «хабадської фортеці» на вул. Рав-Кук, 16 у Тель-Авіві

Примітки
- ^ Іноді пишеться також «Паташ».
- ^ Можливо, це була одна з головних причин його репатріації до Святої Землі, після того як він побоювався, що йому шкодитимуть через його близькість до Керенського.
- ^ Тоді вулиця називалася «Рехов га-Ям», оскільки розташовувалася на береговій лінії. Сам Поташ продовжував називати вулицю «Рехов га-Ям» через свою ревність і не погоджувався користуватися новою назвою, даною на честь особистості, якій він протистояв.
- ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, частина 1, лист 163.