עז


Коза — кошерна тварина з розряду «дрібна худоба», яку впізнають головним чином завдяки її шерсті, схожій на бороду.
У хасидуті
У Пісні пісень кози згадуються як приклад тих, хто має волосся. Вірш «Волосся твоє — як стадо кіз, що спускаються з гори Гілад» тлумачать у хасидуті як притчу про розкриття самої сутності, яке відбувається через Тору, — розкриття не через волосся, подібно до кіз, а подібно до гори Гілад після того, як кози з неї спустилися й оголилася сама суть гори; і це — «орха» між волоссям Атіка, у якій розкривається сама сутність насолоди без цимцуму в аспекті волосся[1].
Коза як жертва
Коза слугує жертвою, оскільки, будучи свійською твариною, вона покірна владі людини, і природа цієї покірності є в ній від світу Тогу, який дуже високий, і корінь його — вищий за світ Тікун.
Жертва за гріх приносилася з козла, а всеспалення — саме з овець. Пояснення цього — як сказали мудреці: «Чому кози йдуть першими, а слідом — вівці? Як під час створення світу: спершу темрява, а потім світло», — і Раші пояснив: звичайні кози чорні; тобто як під час створення світу темрява передувала світлу, так і кози, що натякають на темряву — своїм кольором, — передують вівцям і йдуть перед ними.
Пояснення цього в тому, що вівці, які називаються «імра», уподібнені служінню праведників, як сказано: «І побачив Б-г світло, що воно добре» — це діла праведників; і написано: «Г-спода звеличив ти нині» — ви зробили Мене єдиним цілим у світі: «Г-сподь, Б-г наш, Г-сподь один», немає подібного до Нього; і Я теж зроблю вас єдиним цілим у світі — «хто як народ Твій, Ізраїль, народ єдиний на землі»; і це «Г-спода звеличив ти» — «Г-сподь звеличив тебе», що вказує на єднання між Кнесет Ісраель і Святим, благословенний Він.
І написано: «І в темряві діла їхні» — це діла лиходіїв; але перевага світла — саме з темряви: «закаїн марей де-тьювта де-машхін ле-Кудша бріх Гу бе-хейла ятір» (— щасливі баалей тшува, яких тягне до Святого, благословенний Він, з великою силою), як лікувальну суміш готують саме з гіркого, бо ліки від хвороби створюються саме за допомогою того, що гірке й гостре з великою силою.
І це те, що написано: «Візьми двох козенят добрих» — це два козли Йом Кіпуру; «добрих» витлумачили в мідраші: «добре» — це добрий потяг, «дуже добре» — це лихий потяг. І це лихий потяг після відбору, бо перевага світла — з темряви.
І це те, що наведено: «А шкури козенят поклала на руки його й на гладку шию його, і відчув він запах одягу його», і сказали в мідраші: немає запаху гіршого, ніж від промивання козенят, але ввійшли з ним і пахощі; і як можуть бути в козенят пахощі Ган Едену? Але це коли їх обертають і відбирають, і тоді — перевага світла з темряви. І це «запах одягу його» — а в мідраші витлумачили «запах зрадників його»: «запах одягу його» — це вбрання, створені виконанням заповідей, а «запах зрадників його» — це баалей тшува, у яких перевага світла саме з темряви. Тобто після тшуви є Б-жественна насолода від темряви, що обернулася на добро, — більша, ніж від самого добра[2].
У Любавичах
Розповідають, що хасид р. Ісраель Невелер, який навчався в «Томхей Тмімім» у Любавичах, захотів показати учням, що відбувається, коли міснагед напивається. Він узяв козу й напоїв її горілкою. Коза сп'яніла, стала на ноги й почала качатися по єшиві. Через цю витівку р. Ісраеля виключили з єшиви, але він усе ж продовжував у ній їсти. Коли Ребе Раяц (який був тоді директором єшиви) покликав його й спробував зрозуміти, чому він усе ще залишається в єшиві, хоча звідти виключений, р. Ісраель пояснив йому жартома: Любавичі він у будь-якому разі не покине, і тому, якщо він не їстиме, то помре, а він підрахував, що якщо він помре, то витрати на його поховання й саван обійдуться дорожче, ніж якщо він продовжить їсти в єшиві, і тому він заощаджує єшиві тим, що їсть у неї. Ребе Раяц усміхнувся й повернув його до єшиви[потрібне джерело].