Перейти до вмісту

«Усе, що робить Милосердний, на добро робить»

Матеріал з Хабадпедії

Коль де-авід Рахмана — ле-тав авід — вислів мудреців, який означає: «Усе, що робить Святий, благословенний Він, — на добро Він це робить». Цей вислів описує віру в те, що все, що Святий, благословенний Він, робить — навіть якщо здається поганим — це добре.

Джерело вислову

Джерело вислову — у Гемарі, де наводиться розповідь про рабі Аківу: коли він ішов дорогою і прийшов до одного міста, а його жителі відмовилися прийняти його, він сказав собі: «Усе, що робить Святий, благословенний Він, людині, — це їй на добро»; рабі Аківа пішов і ліг спати в полях. З ним були курка (щоб будити його зі сну), осел (щоб нести поклажу) і світильник (щоб учитися вночі). Прийшов вітер і погасив світильник, і кішка, яка з'їла півня, і лев, який роздер осла. Рабі Аківа озвався: «Усе, що робить Святий, благословенний Він, — на добро». Тієї самої ночі до міста прийшов римський загін, здійснив набіг і взяв у полон жителів міста, і цим йому стало ясно, що всі ці прикрі випадки були йому на благо. Раші додає: «Якби світильник горів, загін побачив би мене, а якби осел заревів або півень закричав, загін прийшов би і взяв мене в полон».

Сказав рав Гуна, сказав Рав від імені рабі Меїра, і так учили від імені рабі Аківи: завжди нехай людина звикне говорити: усе, що робить Милосердний, на добро робить. Як той випадок із рабі Аківою, який ішов дорогою, дійшов до одного міста, попросив нічлігу — йому не дали. Сказав: усе, що робить Милосердний, — на добро. Пішов і заночував у полі, а були з ним півень, осел і світильник. Подув вітер — погасив світильник, прийшла кішка — з'їла півня, прийшов лев — з'їв осла. Сказав: усе, що робить Милосердний, — на добро. Тієї самої ночі прийшло військо і взяло в полон місто. Сказав їм: хіба я не говорив вам: усе, що робить Святий, благословенний Він, — усе на добро?![1]

У хасидуті

У Гемарі розповідається, як його послали відвезти дар кесарю, і посеред шляху він зупинився на заїжджому дворі, де вночі його пограбували господарі, що замінили дар піском, назавтра, коли він прибув до кесаря, кесар розгнівався на те, що сини Ізраїлю принесли йому пісок, і хотів убити Нахума, і у відповідь відповів Нахум Іш Гам Зу: «І це на добро», і тоді прийшов пророк Еліягу, перевдягнений одним зі слуг царя, і запропонував кинути пісок, що, можливо, він перетвориться на стріли, і коли цар кинув пісок, він справді перетворився на стріли, цар зрадів цьому й звелів дати Нахуму Іш Гам Зу кошик, повний коштовного каміння.

Коли Нахум повернувся на заїжджий двір, де його пограбували, він розповів господарям, що пісок, який у нього був, перетворився на стріли; господарі, почувши про це, подумали, що в них є пісок, який перетворюється на стріли, і принесли його цареві; коли цар побачив, що пісок не перетворився на стріли, він розгнівався і наказав їх стратити[2].

У хасидуті роз'яснюється відмінність між двома прикладами:

У розповіді про рабі Аківу – події, що сталися, завдали йому збитку й страждання, адже внаслідок них він був змушений ночувати у полі (оскільки його не впустили до міста), і перебував у темряві (бо вітер погасив свічку), і втратив свого півня і свого осла (через те, що їх роздерли кіт і лев). Усі ці події були заради блага (оскільки завдяки їм рабі Аківа врятувався від розбійників), але самі події були справою страждання.

Тоді як у розповіді про Нахума Іш Гам Зу – від самого початку там не було жодної шкоди взагалі, і навпаки, якби Нахум Іш Гам Зу привіз коштовне каміння й перли – хто знає, чи були б вони прийняті в царя, адже в домі царя немає жодної нестачі в коштовному камінні; а саме коли він привіз прах – це було прийнято.

Але від самого початку було становище приховання, і тому здавалося, що тут є шкода і страждання; однак після того як приховання добра, що містилося в тій події, зникло, — з'ясувалося і розкрилося, що від самого початку це було добро.

Тобто: в історії з рабі Аківою рабі Аківа перебував у стані страждання, але за допомогою цього страждання врятувався від більшого страждання; тоді як в історії з Нахумом Іш Гам Зу сама подія (те, що в нього вкрали коштовне каміння, а замість нього поклали землю) була добром.

І в цьому різниця між двома висловами — «Усе, що робить Милосердний, на добро робить» та «І це на добро»:

«Усе, що робить Милосердний, на добро робить» — це не обов'язково тому, що кожна подія у світі («що робить Милосердний») добра сама по собі, а тому, що мета «усього, що робить Милосердний», — добро («на добро робить»); тоді як вислів «і це на добро» означає, що «це — сама ця річ — на добро».

І пояснює, що за часів Нахума Іш Гам Зу — які були раніші, менша була темрява вигнання, тому не було стану страждання, на відміну від часу рабі Аківи, який був після зруйнування Храму[3].

Примітки

  1. ^ Брахот, аркуш 60 сторона б.
  2. ^ Трактат Таанит аркуш 21 сторона а.
  3. ^ Сіха 20 менахем-ава 5711 (22 серпня 1951) та ін.

Повідомити про помилку на цій сторінці