Заборони, що стосуються жертовника
Є заповідь будувати жертовник у Храмі певним чином, і Тора також застерігає про кілька заборон, що стосуються жертовника; існують дві важливі заборони: 1. заборона будувати жертовник із тесаних каменів і 2. заборона широкого кроку на жертовнику.
Джерело в Торі
І якщо жертовник із каменів робитимеш Мені, не будуй його з тесаних, бо ти заніс над ним свій меч і осквернив його. І не сходь сходинками на жертовник Мій, щоб не оголилася над ним нагота твоя.
— Шмот, 20, 21–22
Заборона будувати жертовник із тесаних каменів
Із законів заповіді
Перша заборона полягає в тому, що під час будівництва жертовника треба стежити, щоб каміння не торкалося заліза. Будь-який камінь, якого торкнулося залізо або який було ним оброблено, не годиться бути частиною жертовника. Є галахічні подробиці, що вказують, як уникнути становища, за якого залізо торкнеться каменя, наприклад у процесі будівництва жертовника або під час робіт із його утримання, і будь-яка робота над жертовником має виконуватися за законами Тори. Каміння, згідно з галахою, приносили переважно з незайманої землі або з Великого моря.
Якщо це каміння торкалося заліза під час будівництва жертовника, жертовник буде непридатним, а той, хто порушив цю заповідь, карається бичуванням.
Зі змістів заповіді
Мета — не допустити, щоб когени користувалися знаряддями, які служать для знищення, оскільки залізо вважається матеріалом, що служить для забою, і тому не підходить для використання в контексті жертвоприношень і святості. Крім того, Тора хотіла зберегти святість жертовника й уникнути використання знарядь, що несуть у собі елементи насильства і руйнування[1].
Заборона широкого кроку на жертовнику
Із законів заповіді
Пандус роблять, щоб не порушити заборону сходити на жертовник сходинками, і на пандус до жертовника слід підійматися спокійно, так, щоб це виражало шану й трепет перед цим місцем.
Будь-який широкий чи квапливий крок на жертовнику вважається порушенням шани до місця, і його слід уникати. Коли людина підіймається на жертовник, треба стежити, щоб її підйом був обережним. Крім того, заборона поширюється не лише на когенів, а й на кожну людину.
Той, хто порушив заборону і навмисно ступає широко, так що оголюється його нагота, карається бичуванням. Це вираз зобов'язання перед святістю місця і трепету перед ним.
Зі змістів заповіді
Ця заборона покликана забезпечити, щоб людина, яка підіймається на жертовник або перебуває поруч із ним, робила це так, щоб виразити шану до місця і трепет перед ним. На практиці підіймаються на жертовник м'яко і стримано, підкреслюючи важливість святого місця. Заборона, пов'язана з «наготою», стосується не фізичної наготи, а натяку на те, що йдеться про негідну поведінку або неповагу до місця[2].
Настанови, що випливають із заповіді
У поясненні вірша «щоб не оголилася нагота твоя» Раші зазначає, що, підіймаючись на жертовник, людина має остерігатися широко ставити кроки так, що це майже призведе до оголення її наготи. Хоча тут немає справжнього оголення наготи, адже написано «і зроби їм льняні штани» (Шмот, 20, 26), проте широкий крок, близький до цього, вважається поведінкою, що виражає зневагу. Раші додає висновок каль ва-хомер: якщо щодо каміння, яке не має розуму, щоб образитися на зневагу до нього, нам заповідано не поводитися з ним зневажливо, то тим більше це стосується людини, створеної «за образом твого Творця», і слід остерігатися ставитися до неї зі зневагою.
Раші пояснює висновок каль ва-хомер від жертовника до людини, виходячи з причини «оскільки в них є потреба», тобто навіть коли йдеться про сходинки, які самі по собі не святі, у них усе ж є потреба в священному служінні, і тому будь-яка зневага до них — це зневага до людини, що здійснює служіння. Так і в системі стосунків між людиною та ближнім — будь-яка зневага до людини є зневагою до її Творця. Раші зосереджується на уникненні «поведінки, що виражає зневагу», навіть коли тут немає справжньої зневаги, бо будь-яка така дія призводить до шкоди для шани до місця або для гідності людини.
Так само і в настанові про відмову від зневаги до ближнього: йдеться не про справжню зневагу, а про поведінку, що виражає зневагу, і це виконується не лише як заповідь між людиною та ближнім, а й як заповідь між людиною та Всевишнім.
Тора підкреслює необхідність виконувати і речі, на перший погляд прості, не лише з обов'язку шанувати ближнього, а й тому, що це Б-жественне веління, а шана до ближнього — це відмова від зневаги до його Творця[3].
У хасидуті
Внутрішнє пояснення порядку служіння у служінні людини, як це наводиться в описі її підйому пандусом, а не сходинками, вчить нас про духовний шлях людини, коли вона наближається до святого і прагне з'єднатися зі своїм джерелом і коренем.
Різниця між пандусом і сходинками
Різниця між «сходинками» і «пандусом» у тому, що сходинки — це рівні, на яких кожна сходинка вимагає зупинки, затримки і зміцнення на кожному етапі та часу, перш ніж просунутися до наступного етапу. Кожна сходинка окрема й особлива, і є чіткий порядок підйому з першого етапу до вищого, у кожного — свої труднощі та переваги. Пандус же — це округлий, плавний шлях просування, у якому немає стрибка зі сходинки на сходинку, а є послідовне просування, за якого кожен етап веде людину прямо і плавно до наступного. Служіння на одному рівні, позбавлене потреби в затримці, виражає справжнє самоскасування і самовіддачу людини духовному шляху.
У служінні людини
Правильний порядок служіння людини — починати насамперед зі служіння іткафья, тобто з придушення особистих бажань, процесу, за якого людина звільняється, щоб визнати і скасувати себе. (І так само служіння молитви йде в цьому порядку: спочатку є місце для визнання — «Оду ла-Гашем», визнання того, що все походить від Нього, і з цього стану людина починає підносити свою молитву. Лише після етапу визнання настає етап споглядання — як молитва «Псукей де-зімра» і благословення «Шма», де людина починає займатися осягненням глибини предметів і з'єднанням зі святістю).
Пояснення тут у тому, що початок духовного служіння не повинен полягати у визначеннях і рівнях. Замість того щоб повільно підійматися сходинками із зупинкою на кожній сходинці, треба починати з процесу іткафья, за якого людина не обчислює свого становища чи міри свого успіху на духовних рівнях. Треба починати з повного самоскасування — без обчислень того, наскільки я близький чи далекий, а з повної самовіддачі досягненню духовної мети.
Самоскорення, виражене в слові «кевеш» (пандус), представляє готовність відставити себе вбік і звільнити місце для того, що вище за мої особисті рівні, — місця, де все відбуватиметься під впливом «совев» — духовного місця, що оточує все, не вимагаючи порядку і рівнів.
«Не сходь сходинками»
Настанова вірша така: коли людина наближається до свого кореня, не робити цього за рівнями і зупинками — адже якщо вона користуватиметься сходинками або обчисленнями свого духовного стану, вона може оголити свою «наготу», тобто свою ущербність і відчуття відокремленості. Будь-яке відчуття ущербності чи відокремленості затримає людину, і тому вірш вказав їй не підійматися сходинками — немає місця думати про той чи інший стан, а просто починати із самоскасування та його впливу — прийняття абсолютного ярма[4].
Зовнішні посилання
- Шнеур Ашкеназі: Клавіатурні герої? — Присоромлення тих, хто чинить несправедливість, проти поваги до людей
- Солодощі до Шабату до тижневої глави «Ітро» — Нехемья Вільгельм: Посеред фарбрейнгену Ребе помітив маленьку дитину, що плакала
Примітки
- ^ «Сефер га-хінух», заповідь 40.
- ^ «Сефер га-хінух», заповідь 41.
- ^ «Лікутей сіхот», том 21, с. 119.
- ^ Із маамару, що починається словами «Бе-шаа ше-ікдіму», ніч першого дня свята Шавуот (перед світанком), 5713