Голаха не пішки
Голаха не пішки (або простягання руки мовою Єрусалимського Талмуду[1]) — це назва ситуації, за якої дію голахат га-дам, (третє служіння з однієї з чотирьох частин етапів принесення жертви в Храмі, (якими є шхіта, кабала голаха, зріка), було виконано не звичайним способом «ходіння» — пішки, а через простягання руки або в інший спосіб.
В основі питання лежить сумнів, чи є «голаха» лише технічною дією для виконання дії «ходіння», істинний сенс якої — лише «наблизити» кров до жертовника, але можна виконати її й іншими способами, як, наприклад, поставити ряд людей, які передаватимуть одне одному простяганням руки, чи ж та голаха, якої вимагає Тора, — це ходіння пішки.
Галахічні наслідки цього припущення — яке також встановлюється як висновок — можуть впливати у двох різних напрямках: з одного боку, можна встановити, що якщо голаха не пішки не вважається «голахою», жертва непридатна або, як варіант, треба заново виконати її ходінням пішки. З іншого боку, можна також встановити, що оскільки голаха не пішки не вважається голахою, то це ніби «зроблено саме собою», і якщо так, то навіть якщо її виконав сторонній або її виконав коген із порочним наміром — вона не стає непридатною, і можна заново виконати її як належить.
Основні сумніви
Загалом питання поділяється на дві частини:
1) Чи вважається «голаха не пішки» «голахою». Про це встановив Ула від імені рабі Йоханана — що голаха не вважається голахою.
2) Чи поширюються на «голаху не пішки» закони непридатності, наприклад служіння стороннім, або якщо коген мав намір пігуль під час голахи. І про це існує галахічна суперечка, чи можна виправити шкоду, завдану непридатною голахою, чи то голаху здійснив сторонній, чи то здійснено «не пішки». Це встановлення є предметом суперечки.
У вченні Ребе
Автор книжки «Незер га-кодеш», який надіслав свою книжку Ребе, поставив запитання щодо формулювання Рамбама, який постановив [2] «А голаха не пішки не є голахою, тому первосвященник, який прийняв кров і стояв на своєму місці й кинув її на жертовник, жертва стала непридатною», чому Рамбам використовує приклад первосвященника, адже в цьому законі взагалі немає відмінності між первосвященником і звичайним когеном.
Він отримав на це відповідь в «Ігрот кодеш»[3], що один із моментів, які Рамбам хоче підкреслити у своєму тлумаченні там, — що і в «голаха зутарта», тобто коли ріже біля жертовника й ріже, так що він зазвичай здійснює жертвоприношення без голахи (оскільки в цьому немає жодної технічної та практичної потреби), проте від нього вимагається особлива голаха заради заповіді. І тому Рамбам навів первосвященника як приклад людини, яка зазвичай скорочує ходіння, «який зазвичай скорочує свій шлях під час голахи крові. А органи він приймає і стоїть на своєму місці й кидає їх» і навіть він — «який прийняв кров і стояв на своєму місці й кинув її на жертовник, жертва стала непридатною.».
На доказ того, що первосвященник зазвичай скорочує, Ребе наводить мішну в Йомі[4] «Підходив до свого бика, а його бик стояв між Уламом і жертовником, головою на південь і обличчям на захід, а коген стоїть на сході, обличчям на захід, і кладе на нього обидві руки та сповідується», і пояснення Гемари [5] до цього «через слабкість первосвященника».
Слабкість первосвященника згадується також у мішні в трактаті «Тамід» як людини, що потребує фізичної допомоги під час свого служіння[6]: «Коли первосвященник хотів кадити, він підіймався пандусом, а сган — праворуч від нього. Дійшов до середини пандуса, сган узяв його за праву руку й підняв його», і пояснив рабі Овадья з Бартенури «До середини пандуса — і вже трохи втомився».
Ребе також додає і наводить зовсім іншу можливість того, чому первосвященник зазвичай скорочує ходіння й віддає перевагу киданню рукою, згідно з цією можливістю, саме велика сила первосвященника призводить до того, що він задовольняється киданням рукою без наближення до місця жертовника, і як він каже, «що кидання вдалечінь залежить від сили людини»[7], а первосвященник перевершує своїх братів силою [8].