Сукат Давід
Сукат Давид — найменування царства Давида, і це одна з назв Кнесет Ісраель (джерела душ Ізраїлю).
Походження назви
Джерело поняття «Сукат Давид» — у пророка[1]: «Того дня відновлю суку Давида, що падає, і загороджу їхні проломи, і руїни його відновлю, і відбудую її, як у дні давні».
На основі мови цього вірша протягом свята Сукот до тексту Біркат га-мазон додають: «Милосердний — Він відновить нам суку Давида, що падає».
Простий зміст вірша[2]
Простий зміст вірша такий: за часів Першого Храму царство Давида називалося «домом», за часів Другого Храму (коли царювали Хасмонеї та Ірод, і попри все це ще були насі з нащадків дому Давида, що подібне до тимчасової суки) воно називалося «сукою», а за часів вигнання занепала і ця сука (бо припинилися й насі, і не залишилося ні пам'яті, ні проводу в нащадків дому Давида).
А в прийдешньому Всевишній відновить суку Давида: постане людина з нащадків Давида і керуватиме народом, як керували насі, і змусить їх чинити суд і справедливість, і цим постане сука Давида, тобто провід із його нащадків, аж доки розкриється Царство Небесне через Царя Мошіаха, і тоді буде вже не тимчасова сука, а постійна споруда.
Метод Магараля
Магараль багато разів повертається у своїх книжках до думки, що царство Давида названо сукою (а не домом), бо саме сука натякає на вічність (бо Б-жественність у цьому світі тимчасова і минуща):
Тому він назвав царство дому Давида «сукою», бо царство дому Давида — це царство Б-жественне, не як інші царства, які буденні. І тому його не назвали домом, який є постійною спорудою, як природні речі, які у світі постійні. Але Б-жественні речі не постійні в цьому світі, а тимчасові, як сука, яка тимчасова. І тому в нас прийнято: «для суки потрібне тимчасове житло», бо, оскільки сука — заповідь Б-жественна, належить, щоб житло в ній було тимчасовим, а не постійним[3].
— «Нецах Ісраель», розділ 35
У хасидуті
Причина, через яку сфіра Малхут називається Сукат Давид
Зв'язок між Давидом і сфірою Малхут: Малхут де-Ацилут, яка є джерелом душ Ізраїлю, називається також Кнесет Ісраель, бо вона збирає в себе світла Зеїр Анпіна, що називається Ізраїль[4], і звідси випливає, що вона також і «суть» царя Давида: три праотці — це «Зеїр Анпін»[5], а Давид — четверта опора Колісниці[6] — аспект Малхут.
Причина, через яку сфіра Малхут називається «сукою»: коли вона сходить зі свого місця у світи Брія-Єціра-Асія, вона називається «сукою» (через тимчасовість), а коли сходить у самі кліпот, тоді вона перебуває у вигнанні й називається «сукою Давида, що падає».
Значення сходження Малхут у кліпот
Під час вигнання Б-жественне світло сходить дедалі нижче, розкриваючись лише в дії, і є велика й величезна складність розкрити його в розумі та в серці (тобто головне служіння у вигнанні — у цдаці, а не в Торі й молитві). Це поняття вперше згадується в частині «Ігерет га-кодеш» «Танії»[7], а також наводиться в цілій низці маамарів Алтер Ребе і Мітлер Ребе. Але широке і всебічне роз'яснення цього поняття вперше трапляється в Цемах Цедека[8], і звідти його було перенесено з додатковими поясненнями в друшім наших Ребе кілька разів[9]:
[10]«Під час вигнання Кнесет Ісраель перебуває у стані падіння, і це поняття суки Давида, що падає. Бо ось, під час дарування Тори Святий, благословенний Він, був із Кнесет Ісраель у стані „обличчям до обличчя“, і так було весь час, поки стояв Храм. А аспектом обличчя душі називається те, що є головним у виливі її життєвості, її справжня воля і бажання (як в обличчі — головне розкриття життєвості душі й розкриття всіх чуттів — зору і слуху), — на відміну від того, що не є бажанням і волею душі (а лише через необхідність, або принагідно, або з холодністю), — це аспект зворотного боку душі, де є лише мала життєвість.
Так, за часів Храму всі душі Ізраїлю за своєю природою тягнулися до служіння Всевишньому — любити Його і прилепитися до Нього зі своєї справжньої волі й бажання, що і є головною життєвістю душі. А потреби цього світу були в них лише через необхідність, тимчасово і з холодністю, так що життєвості душі в цьому було зовсім небагато, — і цей аспект називається потилицею. І це зміст вислову мудреців, що перші покоління робили свою Тору постійною, а своє ремесло — тимчасовим, і це те, що сказав Гілель, який ішов їсти, — зробити добро приниженій (як роз'яснено у «Танії», розд. 29).
Не так у вигнанні — цілком навпаки, бо природа душі людини — тягнутися за потребами тіла і справами цього світу. І навіть те, що вона робить добро, і відсторонюється від зла, і пробуджує любов до Всевишнього, щоб прилепитися до Нього і до Його Тори, — це завдяки зусиллю душі, яка трудить себе працею і зусиллям, щоб вникати у велич Всевишнього і схилити своє серце, і цей аспект називається „зробити її любов'ю“, і називається „зворотним боком“ (як написано: „бо обернули вони до Мене потилицю“ тощо). Тобто навіть те, що вони звернулися до Мене, — це в аспекті потилиці, тобто зовнішнього і зворотного боку, де є лише мала життєвість.
І цей аспект називається падінням щодо суті душі. Бо сама по собі (за джерелом, з якого вона висічена) вона мала б за своєю природою бути як полум'я, що піднімається само собою, щоб прилепитися до Нього, але все це тому, що вона впала і спустилася в приховання ступенів під владу тіла і тваринної душі, і вона в них в ув'язненні та у вигнанні».
Примітки
- ^ Амос 9, 11.
- ^ За більшістю коментаторів, а докладно — у Мальбіма.
- ^ Цитата тут — із «Нецах Ісраель», але він повторює це у своїх книжках багато разів.
- ^ Зогар, «Раая меемна», Бо, 43а; Ваякгель, 216а; наводиться і роз'яснюється в хасидуті в багатьох місцях.
- ^ Бо головне в мідот — це хесед-гвура-тіферет, і це охоплює нецах-год-єсод, які є лише «гілками» мідот («Танія», розд. 3).
- ^ Зогар, Ваетханан, 262б.
- ^ Див. листи 9, 21 і 30.
- ^ Маамар, що починається словами «У-ве-гагіа тор Естер», в «Ор га-Тора» на Мегілат Естер (Сувій Естер).
- ^ Як, наприклад, маамар Шабату тижневої глави «Ваїшлах» 5673 у Гемшеху 5672.
- ^ Для полегшення читання ми трохи відредагували мову і додали пунктуацію.