Перейти до вмісту

Зеєв

Матеріал з Хабадпедії

Вовк — хижа тварина з родини псових, тварина, відома своєю здатністю бути жорстокою і хитрою, і в багатьох відношеннях вона була помітним персонажем у світі іносказань і народних переказів. Багато разів його зображували в притчах та історіях як алегорію нечестивців і кліпот, а іноді — як утілення пристрастей і потягів людини.

Притча про вовка і лисицю

Рабі Меїр у Гемарі[1] виголосив притчу і навів історію, у якій лисиця обдурила вовка, запропонувавши йому увійти до двору євреїв у п'ятницю, напередодні Шабату; притча, у якій лисиця обдурила вовка, заманивши його до двору євреїв напередодні Шабату, — глибока притча, що містить моральні й духовні ідеї. У цій притчі лисиця обдурила вовка, запропонувавши розділити з ним трапезу в Шабат, але лисиця вдалася до вивертів і хитрощів, щоб привести вовка в місце, де йому буде важко вибратися зі скрутного становища, у яке він потрапив.

Згідно з притчею, вовк, який був готовий увійти до двору євреїв заради суботньої трапези, зіткнувся з несподіванкою, коли опинився в становищі, з якого в нього не було виходу. Лисиця запропонувала йому піти попити води з колодязя, і там за допомогою двох відер, прив'язаних до мотузки, показала йому «образ місяця» у воді і сказала вовкові, що в колодязі є м'ясо і сир, і лисиця пропонує вовкові сісти «у верхнє відро», щоб насолодитися трапезою, і це обтяжило верхнє відро, а отже, нижнє відро піднялося, і лисиця врятувалася в той час, коли «нижнє відро піднялося», а лисиця спустилася вниз і застрягла в колодязі. І про це сказано: «Праведник позбувається біди, а замість нього приходить нечестивий».

Притча про вовка і лисицю в хасидуті

Притча рабі Меїра про вовка і лисицю — це алегорія способу відбору іскор святості, що перебувають у матеріальному світі, у шість буденних днів, і способу піднесення світів у Шабат.

У сенсі духовного служіння лисиця і вовк служать образом боротьби між святістю і кліпот, причому вовк, що є символом нечестивців і кліпот, ошуканець у своїй справі, намагається увійти до двору святості і просити собі прожитку. З іншого боку, у Шабат, коли весь світ піднімається і з'єднується зі святістю, піднімається і служіння, здійснене протягом шести буденних днів, наприкінці яких шефа піднімається вгору.

Вовк як алегорія кліпи і нечестивців

У цьому сенсі вовк служить алегорією сил зла і нечестивців. Лисиця, яка «представляє» мудреців або вищі сили, що ведуть цей процес, примудряється обдурити вовка, щоб він увійшов у той час, коли в силах фізичного світу, особливо в Шабат, підняти всю шефа вгору. Згідно з внутрішнім сенсом притч, у шість буденних днів відбувається «цимцум». Протягом тижня потрібні зусилля з відбору духовних сил, і завдяки цьому відбувається піднесення в Шабат, коли все, що було зроблено протягом шести буденних днів, підноситься і досягає явного світла в Шабат.

Згідно з історією, коли лисиця каже вовкові: «Ходімо, я покажу тобі інше місце, де можна їсти і пити», вона по суті просить вовка змінити місце, де він перебуває, і піти в те місце, де для нього зберігається вся шефа. Так само і кліпа намагається в Шабат «просити собі прожитку», коли вона піднімається в той час, як святість поглинає шефа Шабату і піднімає все творіння в краще місце.

У хасидському розумінні лисиця і вовк представляють духовне протиборство двох сил: вплив святості проти злих сил. Перший крок, у якому лисиця пропонує вовкові увійти до двору євреїв напередодні Шабату, слід тлумачити як етап, на якому кожна дія з відбору в матеріальному світі піднімається і підноситься в Шабат. Шефа, створена в попередні дні (тиждень), піднімається вгору, і з моменту її піднесення все отримує Б-жественне розкриття з повним успіхом.

У цій притчі є також натяк на внутрішнє служіння людини протягом усіх шести буденних днів, мета якого — відібрати і підняти розсіяні іскри світла. У Шабат відбувається загальне піднесення всього творіння та іскор, відібраних протягом тижня, — так і тут пояснення в цій притчі[2].

Вовк уподібнений до Шабату

У зв'язку з внутрішнім сенсом Шабату і вовка важливо зрозуміти духовне підґрунтя Шабату і поняття «вовк». У «Мехілті» наводиться, що свята субота уподібнена до вовка, оскільки вовк шматує спереду і ззаду, і так само в Шабат слід додавати від буднів до святості перед Шабатом і після Шабату.

У хасидуті пояснюють, що це також внутрішній зміст буденних днів, у які добро і зло перемішані. А Шабат подібний до вовка, який «хапає», оскільки слід діяти так, щоб і в буденні дні була святість, як у Шабат, і в цьому зміст відбору іскор. Є духовні іскри, змішані з добром і злом, і вовк «хапає» їх і піднімає їх до святості.

Духовний сенс вовка в тому, що він здійснює свою дію взяття іскор, навіть коли вони перебувають у суміші добра і зла. І це те, що кажуть в «Ешет хаїль»: «і дає здобич домові своєму», що є натяком на те, що духовні процеси, які проходять через буденне і людську діяльність у цьому світі, подібні до «здобичі». Тобто буденне, що стало чистотою, — це «здобич», але таким чином, що зрештою воно відбирається і освячується.

У молитві та в добрих справах, що здійснюються протягом тижня, кожна дія — це шлях виправити світ і внести духовність у матерію. Коли настає Шабат, усе це служіння, здійснене через заповіді, молитву і цдаку, розкривається багаторазово, а справжній спокій — у самому Шабаті. Шабат — це час, коли немає служіння «шматування» чи додаткового відбору, а є тільки розкриття досконалої і дивовижної святості.

Таким чином, поняття «вовк» стосується лише часу перед Шабатом, коли дія — це взяття, «шматування» іскор заради їхнього відбору. У самому Шабаті «вовка» немає, — бо Шабат сам є часом спокою, духовної досконалості, у якому немає «шматування», а є «мир», у якому всі потяги виражаються в спокої і безтурботності.

Вовк шматує до Шабату і після нього, щоб завершити відбір іскор святості, розсіяних у світі. У самому «Шабаті», як сказано в псалмі «на день суботній», — спокій, умиротворення і повний мир. Це також ідея, виражена в словах «і житиме вовк з ягням», коли зникне зло і зіллється з безмежним добром.

Зрештою Шабат — не час «здобичі», а час вищого виправлення і святості. Саме те, що відбулося в шість буденних днів, підніметься і буде відібране в Шабат, що приводить до кінцевого результату — досконалої святості і духовного миру[3].

Причина створення природи вовка та її сенс у внутрішньому аспекті

Святий, благословенний Він, створив усе творіння точним і досконалим, причому в кожній деталі закладено глибокий духовний намір. Одні з особливих і дивовижних створінь — тварини, які потребують органів для шматування, як вовк. І в книжках дослідження ставиться запитання: чому Святий, благословенний Він, створив вовка з природою хижацтва і кровожерливості? Чому Він створив тварин, які за своєю природою нападають і завдають поранень? І дійшли висновку, що це з речей, які вищі за осягнення людини.

Згідно з внутрішнім ученням Тори, можна пояснити лише малу частку: створення вовка, що втілює властивість хижацтва і кровожерливості, не випадкове. Кожна деталь у природі покликана вказати нам на глибоку духовну реальність. Кожне створіння створене з певною властивістю, що має духовний сенс, і мета в тому, щоб і людина могла вчитися і справлятися з різними властивостями і силами, що ведуть до справжньої духовної діяльності.

Вовк уособлює гвуру у святості — межі й обмеження, у яких перебуває тваринна душа. Біна, з якої походять дінім і гвурот. І вони приводять людину до перемоги над її злим началом.

Сам вовк, що уособлює образ хижацтва і кровожерливості, навіть якщо він сприймається як шкідливий і жорстокий щодо природи, саме в ньому є дуже багато святості. Це образ внутрішньої сили, у якої є мета — боротися з тваринною душею і вилучати з неї зло. Адже в будь-якій внутрішній силі, навіть якщо вона здається негативною, зрештою закладена мета виправлення.

Цей процес подібний до процесу відбору іскор. Коли вовк шматує, він робить це не з особистого апетиту, а з духовної потреби — відібрати і вилучити все здорове, відокремити добро від зла. І у вовкові, за внутрішнього погляду, є розкриття духовного процесу, у якому будь-яка вада чи зло розшматовуються, як написано в «Шулхан арух»: «вовк розшматує». Так слід пов'язати все це з Б-жественним творінням.

Гвура — це також щось позитивне, адже світ створено мірою суду і мірою милосердя, і коли ці дві перебувають у рівновазі — світ може існувати збалансовано і належним чином. Якби була тільки міра милосердя, світ наповнився б нечестям, а якби був тільки суд — світ би обвалився. Вовк, що уособлює суд, необхідний для збереження рівноваги і внутрішніх обмежень у духовному світі.

Біньямін, уподібнений до вовка, був досконалим праведником, який помер лише через підбурювання змія. Він повністю підніс свою тваринну душу, і в цьому внутрішня причина того, чому він уподібнений до вовка: бо він зумів повністю виправити себе шляхом відбору іскор, розшматувавши і повністю схопивши все зло свого тіла і своєї тваринної душі.

Виходить, що причина створення вовка з природою хижацтва призначена пробудити людину поводитися за мірою суду і з гвурою щодо своєї тваринної душі, боротися з тваринною душею і відокремлювати зло від добра — саме так, як вовк шматує[4].

Натяки та гематрії

Вовк у гематрії — десять.

ז - відповідає семи нижнім. Або натякає на зброю, таку як спис, за допомогою якої відбувається відбір іскор.

א - це те, що через відбір іскор їх піднімають до святості, до א' - Володаря світу.

ב - це те, що через піднесення відбувається сходження згори вниз через «ב», яка натякає на Аба й Іма — Хохму і Біну. А інший спосіб — що все це піднесення, і «אב» у слові «זאב» у гематрії — 3, бо через відбір іскор піднімають сім нижніх до трьох вищих (- Хохма, Біна, Даат)[4].

Див. також

Джерела для вивчення

Примітки

  1. ^ Санедрін, аркуш 39, початок сторони «алеф». І в коментарі Раші.
  2. ^ «Тора ор», доповнення, «Кі тіса», 113б.
  3. ^ «Сефер га-лікутім» стаття «Холь, хулін», с. 134.
  4. ^ 1 2 «Сефер га-лікутім» Цемах Цедека стаття «Вовк».

Повідомити про помилку на цій сторінці