Біньямін Гуревич

Рав Біньямін Гуревич (5695 — 5779) був хасидом і одним із найстаріших анаш у Кір'ят-Гаті.
Біографія
Народився 28 швата 5695 року (1 лютого 1935) у місті Ленінграді у рава Гершона-Шалома і Малки-Леї Гуревич, які були хасидами Хабаду.
Його батько, рав Гершон-Шалом, був відомий як людина з широким серцем, наділена чеснотами цдаки і хеседу, і всією душею віддана довколишнім євреям. Коли влада заарештувала рабина міста, хасида рава Аврагама Лубанова, його дружина залишилася сама з їхніми дочками. Усі ці роки рав Гершон-Шалом ніс тягар родини і дбав про прожиток дружини та дочок рава Лубанова
Його початкове прізвище було Левін, але в часи переслідувань КДБ, щоб захистити себе і свою родину, його батько був змушений узяти прізвище своєї дружини — Гуревич.
Однак і зміна прізвища не допомогла йому надовго. Зрештою люди КДБ натрапили на слід його батька, якого схопили й узяли на допит. У кімнаті допитів він зазнав тяжких катувань. З милості Небес його звільнили, але вийшов він звідти слабким і зраненим тілом, так що навіть його сестра, яка побачила його після звільнення, не змогла його впізнати.
Коли раву Біньяміну було близько 5 років, німці вторглися в Росію під час Другої світової війни. Його батька призвали на війну, а він, його брат і мати залишилися у відомій блокаді міста німцями. Родина Гуревич пережила бомбардування міста і дивом урятувалася, перейшовши через замерзле озеро. Після закінчення війни його родина повернулася до Ленінграда.
У той час кожна дитина мусила навчатися в місцевій школі. Однак його батьки не хотіли, щоб він навчався в державній системі освіти, і знайшли тимчасову лазівку: якщо дідусь заявляв, що не згоден, щоб його онук навчався в місцевій школі, і зобов'язувався навчати його сам, можна було отримати звільнення від шкільного навчання до певного віку. Але дідусі вже пішли з життя. Проте літній хасид прийшов їм на допомогу і погодився підписатися від імені дідуся. Так він удостоївся протягом певного часу навчатися далеко від впливу радянського виховання.
У 5728 році (1967/1968) одружився зі своєю дружиною Хаєю-Рівкою-Іланою. У ті дні в місті Ленінграді, під пильним оком представників влади, весілля відбувалося в цілковитій таємниці і зі справжньою самопожертвою. На весільне свято таємно прийшов лише міньян євреїв. Хупу і кідушин провів рабин міста, хасид рав Аврагам Лубанов, а одним зі свідків на ктубі був хасид рав Рафаель Німотін.
У 5734 році (1973/1974), під час Війни Судного дня, репатріювалися до Ізраїлю. У перші роки жили в районі Ямит, після евакуації родина переїхала до Кір'ят-Гата.
Одного разу, коли його дочка, ребецн Маркович, проходила перед Ребе, Ребе запитав її: чому твій батько перестав мені писати? І навіть попросив її передати батькові, щоб він і далі йому писав. Повернувшись до Ізраїлю, вона запитала про це батька, і той підтвердив, що справді перестав писати Ребе, але пояснив просто і скромно: не хотів турбувати Ребе.
Із розпадом Радянського Союзу поїхали діяти в шліхуті Ребе в Сибіру, Москві та Києві й наблизили багатьох євреїв.
Відхід з життя

В останні роки свого життя переїхав до Реховота, де діяв серед російськомовних.
Захворів і помер 20 тамуза 5779 (23 липня 2019) у віці 84 років і був похований у Реховоті[1].
Родина
- Його сини
- Дов-Бер Гуревич — Нахалат-Гар-Хабад
- Моше Гуревич — Іцгар
- Його зяті
- Йонатан-Біньямін Маркович — шаліах і головний рабин Києва
- Єгуда-Лейб Коген — шаліах для іспаномовних, Кфар-Хабад Бет
- Його брати
- Його старший брат Хаїм Гуревич — помер у розквіті літ
- Його брат Зуша Гуревич — був шамашем і габаєм хабадської синагоги Петербурга