Єгипетське рабство
Поневолення синів Ізраїлю в Єгипті — це оповідь, описана в перших розділах книги Шмот[1], що містить план, який було запроваджено єгипетським царством починаючи з 2332 року[2] і який остаточно провалився 2448 року[2]. План мав на меті знизити рівень народжуваності серед народу Ізраїлю через побоювання їхнього бунту проти влади.
Передісторія
Під час Завіту між розсіченими частинами, описаного в книзі Берешит, Всевишній відкрився Аврагаму й уклав із ним завіт, за яким його нащадки успадкують землю Ханаанську. Під час тієї самої події Він додав і сповістив йому, що його нащадки будуть поневолені в чужій землі, де вони будуть рабами й будуть гноблені протягом 400 років, а потім вийдуть із великим майном і удостояться успадкування Землі:
І сказав Він Авраму: знай, що приходьком буде потомство твоє в землі не своїй, і поневолять їх, і гнобитимуть їх чотириста років.
Майже через 200 років після Завіту між розсіченими частинами сини Ізраїлю, нащадки Яакова, що спустилися з ним до Єгипту через голод, який панував у землі Ханаанській, були поселені Йосефом, намісником царя Єгипту, у землі Гошен з благословення фараона. Із сімдесяти душ вони розмножилися до багатьох сотень тисяч і наповнили землю.
Історія поневолення
Коли фараон, цар Єгипту, злякався примноження й зростання народу Ізраїлю («щоб не розмножився він і не поширився»[3]), він вирішив поневолити народ Ізраїлю, і так народ Ізраїлю не зможе дійти до царства й влади (як він побоювався). Він примусив за допомогою своїх єгипетських громадян народ Ізраїлю працювати тяжкою працею, і так викорінити з них віру та знищити їх. Сини Ізраїлю працювали тяжкою працею на будівництві міст-сховищ Пітом і Раамсес. За їхньою роботою наглядали єврейські наглядачі та єгипетські погоничі. Коліно Леві не було зобов'язане працювати тяжкою працею, оскільки продовжувало вивчати Тору. 2361 року було вирішено, що примусові роботи, які покладаються на народ Ізраїлю, будуть тяжкими й виснажливими, наприклад, топтання глини, щоб добре її вимісити й зробити з неї цеглу. 2447 року було вирішено, що народ Ізраїлю не отримуватиме соломи для виготовлення цегли, а збиратиме її сам, і до того ж вони мусять виходити на той самий виробіток, якого досягали до посилення умов праці.
У мідраші та Талмуді
Рабі Сімай вважав, що думка поневолити народ Ізраїлю належала Біламу, який був радником фараона разом із Йовом та Їтро. Після того як план було ухвалено, Їтро залишив свою посаду, а Йов лише промовчав[4]. Мудреці розповідають, що спочатку народ Ізраїлю працював добровільно, а потім праця перетворилася на примусову[5]. Ще розповідають мудреці, що коліно Леві, коліно Менаше та коліно Ефраїма[6] були звільнені від поневолення. Мудреці навіть тлумачать, що Моше переконав фараона дати народу Ізраїлю день Шабату як день відпочинку[7].
У вченні хасидизму
Ребе наводить слова Рамбама до вірша «і поневолили єгиптяни синів Ізраїлю тяжкою працею»[8]. У «Законах про рабів», 1, де сказано, що «тяжка праця» — це робота, яка не має межі й у якій немає користі. І сьогодні багато хто поневолений справами свого заробітку в аспекті «тяжкої праці». За Торою не годиться людині бути зануреною з головою у свої справи, і справа не повинна заважати їй молитися в громаді й установлювати час для Тори. Той, чия робота без межі, — це по суті «тяжка праця»[9].