Клятва
Клятва Клятва — це зобов'язання або заява людини, у якій вона бере на себе щось. У клятві, коли людина клянеться, є заповідь клястися лише правдиво, і лише великим і святим Ім'ям Всевишнього, благословенний Він, і лише в разі потреби.
Значення слова клятва
Клятва — також від слова «ситість», бо людина під час клятви отримує силу для виконання клятви[потрібне джерело]
Клятва Святого, благословенний Він
Праотцям
Синам Ізраїлю
Клятви синів Ізраїлю щодо заповідей
Щодо виконання заповідей ми знаходимо три види клятв, які стосуються виконання Тори і заповідей, і вони розрізняються за своєю природою та умовами їхнього впливу на людину:
1. «Пов'язаний клятвою з гори Синай» – ідеться про клятву, дану під час події біля гори Синай, коли весь Ізраїль зобов'язався прийняти на себе Тору. Ця клятва не залежить від вибору людини, а є частиною загального зобов'язання, взятого з прийняттям Тори. Ця клятва поширюється лише на суворі й окремі заповіді, докладно викладені в Торі, а не на питання прикрашання заповіді чи постанови мудреців. Тобто той, хто поклявся у зв'язку з утриманням від заборон Тори, — клятва зобов'язує, але коли йдеться про заповіді поза виконанням заповідей-повелінь, на людину поширюється лише додаткова окрема клятва.
2. «Його заклинають: будь праведником і не будь нечестивцем» – ця клятва стосується людини ще до її народження, коли під час вагітності заклинають людину, або її душу, бути праведником і зберігати добрі якості. Це загальніша клятва, що поширюється на будь-яке питання дотримання Тори і заповідей, і вона включає також питання прикрашання заповіді. Ця клятва стосується не лише обов'язку за законами Тори, а й виважених вчинків мусару та якостей.
3. «Клянуться виконати заповідь» – ця клятва стосується становища, за якого людина клянеться виконувати заповіді активно й усвідомлено, з особистого бажання. Ця клятва є частиною вільного вибору людини, і вона залежить від вибору індивіда. На відміну від першої клятви («пов'язаний клятвою з гори Синай»), яка є загальною і не стосується вибору індивіда, ця клятва зобов'язує людину дотримуватися своїх заповідей з її вільної волі.
Відмінність між клятвами
Відмінність між клятвами «пов'язаний клятвою з гори Синай» і «його заклинають: будь праведником і не будь нечестивцем»: перша — це загальна клятва, дана внаслідок прийняття Тори, яка не залежить від вибору людини і поширюється лише на суворі питання, написані в Торі. Друга ж стосується також прикрашання заповідей і добрих якостей, і тому в ній більше гнучкості щодо того, що вона охоплює.
Відмінність між «пов'язаний клятвою з гори Синай» і «клянуться виконати заповідь»: перша клятва не залежить від особистого вибору людини, а випливає з прийняття Тори всім Ізраїлем. Друга ж залежить від вибору людини і ґрунтується на особистому рішенні зобов'язатися дотримуватися заповідей.
Тим самим ми бачимо, що заповіді клятв і зобов'язання виконувати Тору стосуються не лише виважених вчинків, а й намірів і внутрішньої свідомості людини, яка змінюється відповідно до виду клятви та умов, за яких її було дано[1].
Заповідь клятви
Заповідь — клястися великим і святим Ім'ям Всевишнього, благословенний Він, правдиво і щиро, у разі потреби. Є заповідь-повеління клястися Ім'ям Всевишнього, коли це потрібно для ствердження чогось або його заперечення, і це з поваги до Його величі та піднесеності. Згідно з віршем[2] «І Його Ім'ям клянися», обов'язок клястися Його Ім'ям виокремлюється як частина системи законів, які Всевишній заповідав Ізраїлю.
Ці речі роз'яснюються в барайті в трактаті Швуот[3], де сказано, що клятва Його Ім'ям потрібна в певних ситуаціях, але, з іншого боку, є заборона зайвої або непотрібної клятви. Клятва без потреби — це заборонна заповідь, оскільки в словах є обов'язок берегти честь Його Імені, утримуватися від уживання святого Імені марно. Тому слід повністю утримуватися від клятви будь-чим, що є частиною творіння або створінь. Як сказано в Санедрін[4], кожен, хто згадує Ім'я Небес разом з іншою річчю, «викорінюється зі світу», тобто слід берегти честь Імені абсолютним чином.
Заповідь говорить також про складність дозволеності клятви. На ділі клятва небесами, сонцем і місяцем не вважається провиною, якщо намір людини в її клятві — клястися Ім'ям їхнього Творця, тобто Ім'ям Всевишнього, Який створив їх, а не як клятва, що стосується лише самих цих сил.
Внутрішній зміст цієї заповіді стосується засвоєння великої віри у Всевишнього і виконання Його слів Його Ім'ям, таким чином, щоб це зміцнило віру в нагляд Всевишнього за всіма нашими діями та Його знання наших справ. Через принесення клятви Ім'ям Всевишнього, благословенний Він, людина не лише зміцнює себе, а й віра в її серці стає зобов'язувальною.
З галахічного погляду заповідь діє в будь-який час і в будь-якому місці, і загалом для чоловіків і жінок. Згідно з думкою Рамбама, той, хто порушує цю заповідь, тобто якщо він не клянеться Ім'ям Всевишнього, коли цього від нього вимагають, порушує заповідь-повеління. На противагу цьому Рамбан, благословенної пам'яті, вважає, що клятва Його Ім'ям вважається не заповіддю-повелінням, а дозволом, і людина може взагалі утримуватися від клятви, і немає в цьому вади в досягненні заповіді. Водночас і Рамбан зазначає, що є заповіді, пов'язані з клятвою, така, що випливає з ретельного виконання всіх заповідей Тори і пов'язана з «Г-спода, Б-га твого, бійся» та «і Йому служи», і лише тоді можна клястися Ім'ям Всевишнього.
Крім того, у Мідраш Танхума наводиться, що людині слід остерігатися клястися Ім'ям Всевишнього, хіба що в ній є всі добрі якості трепету і святості, і тим самим мають на увазі клятву, яка плекає віру і мову згідно з волею Всевишнього[5].