Кара градом
Кара градом була сьомою карою з десяти кар Єгипту, і її наслав Всевишній у відповідь на відмову Фараона звільнити синів Ізраїлю. У граді були скупчення дуже важкого граду разом із вогнем усередині граду, які вражали Єгипет, і людину, і худобу, і знищили врожай землі.
У Торі
І сказав Г-сподь Моше, встань рано вранці й стань перед Фараоном, і скажи йому, так сказав Г-сподь, Б-г євреїв, відпусти народ Мій, і вони служитимуть Мені.
Бо цього разу Я посилаю всі Мої удари в твоє серце, і на твоїх рабів, і на твій народ, щоб ти знав, що немає подібного до Мене на всій землі.
Бо тепер Я простягнув би руку Мою й уразив би тебе і твій народ мором, і ти зник би із землі. 16 Але заради того Я залишив тебе, щоб показати тобі Мою силу і щоб звіщали ім'я Моє по всій землі.
Ти ще величаєшся над народом Моїм, щоб не відпускати їх.
Ось Я проллю дощем цієї пори завтра град дуже важкий, подібного до якого не було в Єгипті від дня його заснування і дотепер.
А тепер пошли, збери свою худобу і все, що в тебе в полі, кожна людина й худоба, яка опиниться в полі й не буде зібрана додому, зійде на них град, і вони помруть.
Той із рабів Фараона, хто боявся слова Г-споднього, загнав своїх рабів і свою худобу в доми. 21 А той, хто не звернув свого серця до слова Г-споднього, залишив своїх рабів і свою худобу в полі.
І сказав Г-сподь Моше, простягни руку твою до неба, і буде град по всій землі Єгипту, на людину і на худобу і на всю траву польову в землі Єгипту.І простягнув Моше свій посох до неба, і Г-сподь дав громи й град, і пішов вогонь на землю, і пролив Г-сподь град на землю Єгипту.
І був град і вогонь, що спалахував усередині граду, дуже важкий, подібного до якого не було в усій землі Єгипту відтоді, як вона стала народом.
І побив град по всій землі Єгипту все, що було в полі, від людини до худоби, і всю траву польову побив град, і всі дерева польові зламав.
Лише в землі Гошен, де були сини Ізраїлю, не було граду.
І послав Фараон, і покликав Моше й Аарона, і сказав їм, згрішив я цього разу, Г-сподь праведний, а я і народ мій нечестиві.
Моліться Г-споду, і досить бути громам Б-жим і граду, і я відпущу вас, і ви більше не затримуватиметеся.
І сказав йому Моше, коли я вийду з міста, простягну долоні мої до Г-спода, громи припиняться, і граду більше не буде, щоб ти знав, що земля Г-сподня.
А ти і твої раби, я знаю, що ви ще не боїтеся Г-спода Б-га. 31 І льон і ячмінь було побито, бо ячмінь був у колосі, а льон у стеблі.
А пшеницю й полбу не було побито, бо вони пізні.
І вийшов Моше від Фараона з міста, і простягнув долоні свої до Г-спода, і припинилися громи й град, і дощ не пролився на землю.
І побачив Фараон, що припинився дощ, і град, і громи, і продовжував грішити, і зробив жорстоким своє серце, він і його раби.
І зміцніло серце Фараона, і він не відпустив синів Ізраїлю, як говорив Г-сподь через Моше.
— Книга Шмот тижнева глава «Ваера», глава 9 вірші 13-35.
Попередження Фараону про кару
Коли Моше Рабейну прийшов і попередив Фараона, що буде град, якщо він не відпустить усіх синів Ізраїлю з Єгипту, він сказав йому «цієї пори завтра», накреслив йому риску на стіні, завтра, коли сонце дійде сюди, зійде дощ[1]. Тобто Моше точно передбачив час, у який почнеться град, з метою показати Фараону, що кара приходить безпосередньо від Всевишнього, а не від часу чи природного стану.
Причина того, що Моше не використав прилади, як водяний годинник, щоб указати точний час, а вибрав накреслити «риску на стіні», у тому, що єгипетські чародії могли б змінити точний час і посіяти сумнів у тому, що йдеться про Б-жественну кару. Натомість Моше здійснив ясну фізичну дію — риску на стіні — так, щоб був наочний і відчутний доказ того, що кара справді станеться в точно сказаний час, і це доведе Фараону, що йдеться про Б-жественне рішення, яке не залежить від зовнішніх впливів. Єгипетські чародії не могли змінити цей факт.
Вино Тори
«Га-Маскіль ле-Давид» пояснює це питання згідно з таємницею Тори і роз'яснює, що в карі градом було з'єднання між двома протилежними силами – вогнем і водою. Вогонь символізує гвуру й велику духовну силу, а вода представляє хесед і милосердя. Це з'єднання вогню й води передає ідею змішування хеседу й гвури, яке виражається і в слові «кеет», у якому Моше повідомляє, що час кари «кеет» – з'єднання між часами.
«Риска на стіні» представляє місце, де час зустрічається з вищою духовною зустріччю Всевишнього та Його Шхіни. Таємниця тут у з'єднанні сили Всевишнього – яка вища за час – із розкриттям визначеного й точного часу. Іншими словами, Моше мусив підкреслити точний час кари, щоб показати, як кара, хоча вона відбувається в часі, є по суті дією Всевишнього, яка вища за всякі рамки часу.
У цій карі, хоча вона вважається тяжкою карою (град, що завдав великої шкоди), є також розрізнення між різними сторонами кари – з одного боку, ідеться про кару, яка посилається з уст Всевишнього, але з другого боку, ті, хто зрозумів сказане й поспішив урятуватися від граду (ті, хто боявся слова Всевишнього), урятувалися від кари. Так створюється з'єднання хеседу й гвури: з одного боку, є тяжке покарання, а з другого боку, є милосердя до благочестивих, які усувають себе від покарання[2].
Град — чудо всередині чуда
У «карі градом» є чудо всередині чуда, коли всередині граду, який складався із замерзлої води, був вогонь, що спалахував. Це дивовижна річ, адже зазвичай вогонь не може спалахнути всередині води. По суті, усе це явище становить ще одне чудо всередині кари. Особливість цього чуда полягає в тому, що Святий, благословенний Він, показав, що існує можливість співпраці між двома природними елементами, у яких, як здається, немає жодного зв'язку, водою і вогнем – які здаються двома протилежними силами.
Причина, з якої Святий, благословенний Він, створив це чудо, мала певну мету: Він хотів показати Фараону, що все залежить від волі Всевишнього, а не від природи. Тим, що Він поспішив дозволити вогню спалахнути всередині води, Всевишній показав, що йдеться не про природу, а про вищу силу, яка над нею, яка може змінити правила гри. Та сама сила, яка дає змогу вогню спалахнути всередині граду, може змінити й «природу» Фараона – той жорсткий характер, з яким він упирався у відмові відпустити синів Ізраїлю.
Чудо також натякнуло на те, що навіть якщо Фараон не мав наміру відпустити синів Ізраїлю з Єгипту, усе ж мало виникнути становище, за якого він діятиме всупереч своїй жорсткій природі й зробить те, що від нього вимагається, – відпустить народ на волю. Тобто і в цьому чуді є послання зміни й добра – тієї зміни, за якої Фараон, усупереч своїй волі, діятиме за велінням Всевишнього.
Град, що містив вогонь, був по суті свідченням того, що зрештою Святий, благословенний Він, може змінити будь-яку річ – воду й вогонь, природу й волю, і зробити так, щоб усе здійснилося за Його волею, навіть якщо це здається неможливим чи суперечним природі[3].
Спосіб припинення «кари градом»
Вірш описує спосіб припинення «кари градом» словами «і дощ не пролився на землю». Раші вказує два тлумачення, щоб пояснити питання припинення дощу в карі градом. Перше вказує, що дощ «не досяг», тобто що дощ, який почав падати, не досяг землі, а залишився висіти в небесах. Друге тлумачення, що дощ «не був вилитий на землю», тобто що дощ, не залишився в рідкому стані (і, само собою, узагалі не спустився на землю, а змінився на щось, що не зможе впасти й перетворитися на кару градом)[4].
У розумінні сенсу двох тлумачень тут є різниця в розумінні сили чуда: у першому тлумаченні «чудо» не змінює реальність дощу, а лише його місце – він залишається в небесах, не досягаючи землі. Також, сказано в Гемарі «Гмірі мі-шмая міяв ягів, мішкаль ло шаклей», тобто в нас є правило, що з Небес дають, але не забирають назад. Виходить також, що чудо, за якого дощ залишається на своєму місці, є меншим чудом[5].
Згідно з другим тлумаченням, «чудо» було великим чудом, яке містить зміну в самій реальності дощу – він не залишився в повітрі, а просто «не спустився».
Ребе пояснює, що, по суті, два тлумачення Раші відображають різні підходи до принципів тшуви Фараона. Бо щодо синів Ізраїлю ясно, що тшува скасовує проступок у корені — заднім числом, бо сини Ізраїлю добрі за своєю суттю. Натомість, коли йдеться про (Фараона) нащадків Ноаха до дарування Тори, тшува не викорінює проступок у корені, а запобігає виконанню покарання або його появі.
За першим тлумаченням слід залишити проступок як реальність, тільки його дія не здійснюється, тоді як за другим тлумаченням проступок по суті скасовується, ніби його не було, так що дощ не лише не спустився, а все існування покарання ніби не було[6].
| Десять кар | |
|---|---|
|
Примітки
- ^ Раші Шмот глава 9, вірш 18.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 31, с. 41.
- ^ Із сіхи Шабату тижневої глави «Ваера» 5742.
- ^ Труднощі першого тлумачення, що є причиною, з якої Раші наводить також друге тлумачення, полягають у тому, що Святий, благословенний Він, не чинить чудес «ле-магана» (без усякої потреби) – а якщо так, яка потреба, щоб Святий, благословенний Він, створив чудо, за якого дощ залишиться висіти в повітрі так довго. Тому Раші наводить друге тлумачення – що дощ змінився й перетворився на стан, який не дав йому спуститися на землю, «менша» зміна, за якої дощ узагалі не тече.
- ^ Див. у цій сіхі шакла ве-тар'я щодо цього питання.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 6, с. 46.