Він виніс постанову щодо самого себе
Він виніс постанову про самого себе — вислів, що часто трапляється у вченні Ребе, за допомогою якого Ребе застосовував вказівки й вислови, сказані нашими Ребе, провідниками поколінь, про своїх попередників у ланцюгу проводу, до самих провідників, які це сказали; при цьому хасиди продовжують і застосовують сказане Ребе про його тестя до нього самого.
Первинна основа цього міститься вже в Танаху, в історії про «овечку бідняка» з царем Давидом, а також у словах мудреців і тим більше у вченні Бааль-Шем-Това, що поводження Святого, благословенний Він, з людиною відповідає тому, як сама людина судить і ставиться до подібного випадку, який вона бачить в інших.
У Танаху
Явне біблійне джерело цієї основи наведено в словах мудреців про зустріч між пророком Натаном і царем Давидом. Пророк Натан розповів Давидові про «багача», який відібрав «овечку бідняка» в бідного. Цар Давид одразу постановив: «Живий Г-сподь! Гідна смерті людина, яка це зробила». Тоді сказав йому пророк Натан: «Ти — та людина». Тим самим Давид виніс вирок самому собі.
Подібно до цього Бааль-Шем-Тов тлумачить мішну в трактаті Авот: «І стягують з людини з її відома і без її відома»[1].
Тим самим виконується «з її відома» – що покарання приходить на неї після того, як вона сама погодилася зі сказаним.
У вченні наших Ребе, провідників поколінь
Бааль-Шем-Тов пояснює, що вислів «з її відома» означає «з її згоди». Згідно з цим поясненням, коли людина чинить провину, Небесний суд не карає її, доки вона сама не постановить, що вчинок, який вона зробила, заслуговує на покарання.
Порядок речей такий:
- Людині показують (або дають почути) історію про іншу людину, яка вчинила певну провину, подібну до провини, у якій вона сама оступилася.
- Людина, яка не усвідомлює, що йдеться про відображення її справ, рішуче постановляє, що той такий-то заслуговує на покарання або постане перед судом.
- Тієї ж миті вирок, що вийшов з її вуст, запечатується над нею самою в Небесному суді.
У писаннях наших Ребе, провідників поколінь, це пояснено кількома способами. Бааль-Шем-Тов порівняв ближнього із дзеркалом на основі іншої розстановки розділових знаків у словах мудреців: «Усі виразки, які людина бачить зовні, — від її власних виразок», тобто все, що людина бачить у своєму товаришеві, їй показують згори як натяк на те, що їй потрібно виправити себе, а якби вона була «чиста» від гріха й провини, то не побачила б виразки й вади у своєму товаришеві. Як людина, що дивиться в дзеркало й бачить бруд, — бруд на її власному обличчі, а не в дзеркалі, — так і той, хто бачить ваду в ближньому, – це знак, що ця вада є (в тих чи інших тонкощах) у ньому самому. Розмова про гріх ближнього — це механізм, за допомогою якого людина переводить із потенції в дію вирок самій собі.
У книзі «Танія» і в маамарах хасидуту пояснено подібну ідею на основі слів мудреців у Гемарі[2], що властивість Святого, благословенний Він, — «міра за міру», і якою мірою людина міряє, такою міряють їй[3].
Постанова на добро
Наші Ребе, провідники поколінь, навчають і спонукають з цього, що розуміння того, що людина виносить постанову про саму себе, веде її до практичних вказівок:
- Виправдання: завжди намагатися знайти бік виправдання для свого товариша, розуміючи, що тієї ж миті він здійснює «виправдання» в Небесному суді й щодо власних вад.
- Мовчання та утримання від того, щоб казати погане про товариша, і від лихослів'я: утримання від суду над ближнім — не лише питання ввічливості чи тільки заборони, а духовний самозахист.[потрібне джерело]
У Ребе
У маамарі[4] каже Ребе: «Тим, що автор маамару наводить у маамарі сказане в мідраші, що Мордехай у своєму поколінні був рівноцінний Моше в його поколінні, тим самим автор маамару виніс вирок самому собі, що він — Раая меемна (у розкритті) усіх людей покоління.»
Сам Ребе висловився про Ребе Раяца, що він — насі нашого покоління і Мелех га-Мошіах, і тим самим постановив так про самого себе.
Додаткова література
- Виніс постанову про самого себе, «Гейхал Любавич», випуск 9, єшива гдола Любавич Бейт-Шемеш, 11 нісана 5786 (29 березня 2026), с. 77