Портал:Мелех га-Мошіах/Вибрана стаття/2
Відтоді як Б-г обрав дім Давида, кожному цареві, який походить із його синів, не потрібні ні обрання пророком, ні олія помазання. Але й після цього заповідь призначення царя не скасувалася, і вона виявляється в обов'язку, покладеному на нас, утвердити царство в руках того царя з дому Давида і прийняти на себе його ярмо, як сказано в Єрусалимському Талмуді: «Не сказано „поставлю“, а „постав“ — що ти ставиш над собою» — щоб ти утвердив над собою.
Також Мелех га-Мошіаха не ми обираємо — Мошіах — це «цар, якого обере Г-сподь, Б-г твій», і тому він неодмінно має бути з дому Давида, якому обіцяно царство, але на нас лежать право й відповідальність просити його і прийняти на себе його царство.
Окрім самої заповіді призначення царя, Рабейну Бах'є у своєму коментарі на Тору згадує правило «немає царя без народу». З погляду реальності, цар ніколи не зможе бути царем, якщо не буде народу, який його приймає.
Цей принцип виявляється і в галахі, згідно з якою кожен цар, поставлений над Ізраїлем, чи то через пророка, чи то за спадком, стає царем лише тоді, коли народ приймає його царську владу.