Перейти до вмісту

Караїми

Матеріал з Хабадпедії
Ця стаття потребує хабадського контексту: на цій сторінці бракує інформації, що прояснює зв'язок або погляд хасидуту Хабад щодо теми чи предмета статті
Ви можете допомогти, додавши відповідні енциклопедичні відомості. Будь ласка, не видаляйте це повідомлення, доки сторінку не виправлено. Якщо ви вважаєте, що зі сторінкою все гаразд, можна зазначити це на сторінці обговорення.
Ця стаття потребує хабадського контексту: на цій сторінці бракує інформації, що прояснює зв'язок або погляд хасидуту Хабад щодо теми чи предмета статті
Ви можете допомогти, додавши відповідні енциклопедичні відомості. Будь ласка, не видаляйте це повідомлення, доки сторінку не виправлено. Якщо ви вважаєте, що зі сторінкою все гаразд, можна зазначити це на сторінці обговорення.

Караїмський рух виник за доби гаонім і почав зростати завдяки Анану бен Давиду, який походив з родини голів вигнання; коли замість нього на посаду «голови вигнання» було призначено його молодшого брата Ханана, оскільки великі мудреці Ізраїлю підозрювали, що в ньому замало богобоязливості для такої відповідальної та важливої посади, він пішов війною проти великих мудреців Ізраїлю: заявив перед халіфом, що він не єврей і тому не підкоряється владі великих мудреців Ізраїлю, почав заперечувати повноваження великих мудреців Ізраїлю тлумачити й пояснювати Усну Тору і почав вимагати, щоб дотримання Писаної Тори і заповідей ґрунтувалося лише на спрощеному тлумаченні тексту Писання; унаслідок цього за групою, що приєдналася до нього, закріпилося прізвисько «караїми», оскільки вони стверджували, що дотримуються лише мови Писання, і заперечували Усну Тору.

За деякими оцінками, у перші двісті років після появи караїмського руху він широко поширився в єврейському світі, і, згідно з твердженнями, до караїмської громади належало близько 40 відсотків єврейського народу. Великі мудреці Ізраїлю поставилися до цього явища з усією серйозністю та боролися з ним з усіх сил, а на чолі борців стояв рав Саадья Гаон, який першим оприлюднив проти них цілі твори; він сперечався з ними щодо питань, важливих для існування юдаїзму, і писав про них у різкому стилі. На думку дослідників самого караїмського руху, якби не стійкість рава Саадьї Гаона, який став у пролом, караїмство могло б опанувати весь юдаїзм і поширитися в ньому. Завдяки його рішучим застереженням явище караїмства впродовж історії зійшло нанівець, і сьогодні ті, хто вважає себе продовжувачами караїмського руху, становлять частки відсотка в єврейському народі.

У Середні віки караїмський центр був у Хозарському царстві та у Візантійській імперії, а наприкінці Середньовіччя центр у Стамбулі занепав і перемістився до Криму та до країн Східної Європи, і їхня кількість поступово скорочувалася. Близько 5410 року (1649/1650) у Східній Європі діяло близько 30 караїмських громад, і вони розмовляли своєю особливою мовою — караїмською, яку називають «лешон Кедар».

Зі встановленням радянської влади громада налічувала близько 12 000–13 000 караїмів, і за радянської влади східноєвропейське караїмство занепало, а разом з ним і весь караїмський рух; після створення Держави Ізраїль члени караїмської громади репатріювалися з Єгипту, Іраку, Туреччини і Росії, і сьогодні їх налічується близько 40 000 осіб у 13 караїмських молитовних домах по всій країні.

На відміну від садукеїв і боетусіїв, щодо яких Рамбам постановляє, що вони не мають частки у світі прийдешньому, що на них поширюється закон «скидають, але не піднімають» і що вони вважаються відступниками та епікорсами, про караїмів Рамбам пише, що вони вважаються як діти, захоплені в полон, і як ті, що діють під примусом, і не слід поспішати вбивати їх, а належить повертати їх до тшуви[1].

Див. також

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ «Мішне Тора», «Закони про непокірних», розділ 3, закони 1–3.

Повідомити про помилку на цій сторінці