Раб-кнаанеєць
Є кілька заповідей Тори, пов'язаних із людиною, яка купує собі раба-ханаанея.
В ученні хасидуту в багатьох місцях докладно говориться про заповідь у духовному служінні людини, і загалом «раб-ханааней» — це служіння, яке здійснюється лише з обов'язку трепету і страху, а не з любові та внутрішнього бажання. Різні ступені в його служінні показують боротьбу людини з ярмом заповідей, коли воно приймається лише зовні, а не зі справжнього зв'язку з духовністю і святістю.
У хасидуті
Речі, наявні у явній частині Тори, існують і в прихованій частині Тори, і в порядку сходження світів угорі, і можна знайти їхні відповідники в духовному служінні душі людини. Так, певні заповіді, як-от заповідь про раба-єврея, діють лише в той час, коли діє йовель. Разом із тим Тора Ізраїлю вічна, і зокрема ці заповіді, хоча вони й залежать від часу, мають духовні відповідники, що діють завжди. Це пояснює явище постійного духовного служіння, навіть коли матеріальні аспекти змінюються.
Його властивості та його ступінь
Аспект «раба-ханаанея» — один із найнижчих ступенів у душі людини, і він належить до рівня «нефеш» із п'яти імен: нефеш, руах, нешама, хая, єхіда. «Нефеш» належить до практичної дії та пов'язана зі світом Асія, який є найнижчим світом із чотирьох: Ацилут, Брія, Єціра й Асія.
Раб-ханааней, порівняно з рабом-євреєм, — це людина, яка противиться прийняти на себе ярмо духовного служіння. У матеріальному аспекті раб-ханааней перебуває в стані «гефкейра ніха лі» — він згоден бути в стані рабства з примусу, а не з внутрішнього бажання служити своєму господареві. Він працює лише зі страху перед різкою, і коли є вищі відозви або зовнішні події, що пробуджують у ньому страх, він може покаятися зовнішнім чином.
Служіння раба-ханаанея, у матеріальному чи духовному плані, здійснюється не з внутрішнього бажання чи справжнього зв'язку, а зі страху й боязні різки. У служінні Всевишньому сенс духовного служіння в тому, щоб пробуджуватися до тшуви лише зі страху і вищих відозв, а не з любові та внутрішнього бажання. Служіння раба-ханаанея — це також зовнішня тшува, у якій немає повної тшуви, і в ній бракує справжнього зв'язку зі Всевишнім, благословенний Він.
Ступені в служінні раба-ханаанея
- Вищий ступінь раба-ханаанея: цей ступінь описує людину, яка служить Всевишньому зі страху перед різкою, але остерігається майже зовсім не чинити переступу і встигає берегти себе силою мови та дії. І все ж у ньому є потенціал вчинити переступ через відсутність внутрішнього бажання служити Всевишньому.
- Ступінь «нечестивець, і добре йому»: ця людина не чинить переступу постійно, але іноді грішить помислом, мовою чи дією. У ньому є страх перед різкою на такому рівні, який загалом утримує його від учинення переступів.
- Ступінь «нечестивець»: на цьому ступені раб-ханааней — людина, чиї вчинки не завжди узгоджуються з її внутрішнім бажанням. Вона може відчувати вплив страху перед різкою на свою поведінку, але в її душі є брак справжнього зв'язку з духовністю.
Служіння раба-ханаанея в молитві
У служінні молитви ступінь «раба-ханаанея» — це молитва, що здійснюється лише з визнання, без внутрішнього з'єднання чи справжнього споглядання славослів'їв Всевишньому. Наприклад, молитва «Моде ані» — це лише визнання без внутрішнього зв'язку, що пов'язано зі ступенем «НеГІ» у молитві — спогляданням, але без внутрішнього зв'язку, що веде до справжнього з'єднання зі Всевишнім.
Служіння раба-ханаанея у вивченні Тори
У вивченні Тори ступінь «раба-ханаанея» можна знайти і в навчанні не заради неї самої, за якого той, хто вивчає, приймає Тору або її заповіді із зовнішнього спонукання, а не з внутрішнього бажання з'єднатися зі святістю. Наприклад, вивчення Тори заради заробітку або навчання, яке є лише шляхом дізнатися, як діяти, не вважаються вивченням Тори заради неї самої. Усе це підпадає під визначення «навчання не заради неї самої», за якого той, хто вивчає, діє не з внутрішнього зв'язку, а із зовнішньої потреби.
Служіння раба-ханаанея у виконанні заповідей
У виконанні заповідей є спосіб, що називається «не заради неї самої», як зазначає Алтер Ребе в «Танії». У цьому стані людина виконує заповіді не зі справжнього внутрішнього бажання, а за звичкою, а іноді — із почуття обов'язку чи зовнішнього очікування. Слід зрозуміти, що й виконання заповідей не заради них самих, як зазначено в «Танії», може відбуватися із зовнішніх спонукань, а не зі справжнього внутрішнього бажання, так що часом духовне служіння здійснюється із «заповідей людей завчених», тобто за звичкою, до якої він був привчений у дитинстві батьком і вчителем. У такому разі людина виконує заповіді зі страху перед ременем, але немає внутрішнього зв'язку чи справжнього бажання виконувати заповіді. З часом ця звичка стає природою, і людина виконує заповіді лише за звичкою.
Крім того, є ще один спосіб виконання заповідей не заради них самих, за якого людина виконує заповіді й хвалиться ними. Це нижчий ступінь, на якому людина виконує заповіді з бажання показати себе перед іншими й похвалитися своїми справами, а не з внутрішнього зв'язку зі святістю і чистотою. Так, наприклад, коли людина постить і хвалиться цим перед іншими, це вказує на те, що спонукання до виконання заповідей походить не зі справжнього духовного наміру, а з бажання добре виглядати в очах оточення.
Додаткова література
- «Дерех міцвотеха», заповідь «Ама іврія»
- Маамар, що починається словами «Ве-еле га-мішпатім», 5714