Підкорення і схилення (інтелектуальне)
Цю статтю потрібно відредагувати. Можливо, у статті є проблеми з формулюваннями, стиль потребує поліпшення чи коректури, її треба оформити або в ній є технічні недоліки, наприклад мало внутрішніх посилань.
| ||
| Цю статтю потрібно відредагувати. Можливо, у статті є проблеми з формулюваннями, стиль потребує поліпшення чи коректури, її треба оформити або в ній є технічні недоліки, наприклад мало внутрішніх посилань. | |
Рішення між інтелектуальними доводами іноді відбувається з боку інтелектуальних міркувань, а іноді з боку волі. Коли воно відбувається з інтелектуальних міркувань, воно називається підкоренням, а коли воно з боку волі, називається схилянням[1].
Підкорення розуму
Її аспект подібний до прикладу з терезами, що коли на одній шальці вантаж більший, ніж на іншій, то перша переважує другу, але в усякому разі й друга шалька залишається у своєму існуванні. А в німшалі (у розумі), хоча суддя бачить провину за стороною позову, в усякому разі завдяки тому, що примножилися її заслуги, сторона заслуги підкоряє сторону провини. Але це не перетворення, а лише підкорення (що сторона провини підкоряється стороні заслуги, але за своїм існуванням вона провина, як і була).
Схиляння розуму
Тора заборонила брати хабар, «бо хабар засліплює очі мудрих і спотворює слова праведних»[2]. І оскільки Тора називає тут суддів Ізраїлю хвалебними словами — називаючи їх мудрими і праведними, ясно, що вона не має на увазі, не дай Б-г, запідозрити, що вони навмисно спотворять суд Тори з виправдання на звинувачення і зі звинувачення на виправдання, адже це пряме порушення закону Тори — і яке відношення це має до отримання хабара?
Але річ у тому, що через отримання хабара провина стає в його очах дуже малою, аж до того, що він її взагалі не бачить, а чому? Тому що отримання хабара створює зв'язок між суддею і стороною позову, і справа може дійти до того, що суддя ставить себе на місце сторони позову. І оскільки «людина не бачить провини за собою»[4] також і суддя не відчуває провини сторони позову.
І це не означає, що він знає, що це провина, і навмисно не хоче її бачити, а через любов до самого себе він не бачить провини взагалі. Бо через згаданий зв'язок зменшиться в його очах усяка провина, яка на ній, з причин і доводів правильних, що це взагалі не провина. І тому це не вважається прямим порушенням закону Тори, адже він виносить рішення за інтелектуальними доводами, які самі по собі правильні й істинні.
І ось це схиляння розуму відбувається з боку волі, адже воля перевертає розум по-справжньому — і це називається схилянням розуму від провини до виправдання. Тобто коли воля схиляє розум, це відбувається так, що його сутність по-справжньому перевертається — що той самий розум і та сама причина, які показували на провину, показують тепер на виправдання, як ми знаходимо в Потопі: спочатку «бо велике зло людини»[5] привело до «бо Я розкаявся, що створив їх»[6]. А потім (завдяки тому, що Ноах приніс жертву, яка піднялася пахощами Всевишньому) написано «не буду більше і т. д.»[7] з причини «бо помисел серця людини злий від юності його»[8]. Але ж це та сама причина, через яку Він навів Потоп — і що нового сталося, що через це «не буду більше і т. д.»? І річ у тому, що через принесення жертви Ноаха і те, що відчув Він пахощі його приношення, відбулося схиляння волі Його, благословенний Він, до нього, і завдяки цьому по-справжньому змінилося так, що та сама причина провини стала причиною виправдання.
Їхній сенс у служінні Всевишньому
І в цьому суть доброго ока і злого ока, і як вислів «Зогару» «Два ока вони і повертаються до одного»[9]. Тобто коли він дивиться на свого товариша добрим оком, то його провини стають айн ва-ефес і не вважаються нічим, так що це зовсім не здається провиною, а його заслуги стають великим буттям за суттю і значущою річчю, і він дуже бачить їх, оскільки вони стають у великій широті.
І навпаки, коли він дивиться на свого товариша злим оком, то його заслуги дуже зменшуються у своїй цінності в його очах, так що він зовсім не бачить виправдання, а його малі провини здаються йому буттям і великою провиною. І це подібно до прикладу з батьком, коли він у добрих стосунках зі своїм сином, як йому властиво, то навіть усяку велику провину, яку той скоїть, він не сприйме у своїх очах як таку велику провину, і дуже применшить, оскільки знаходить причини й доводи, що це взагалі не провина, а його нечисленні заслуги розширить до суті й великої справи, так що вони здаються йому дуже-дуже великою заслугою, тому що він дивиться добрим оком (і завдяки цьому навіть усі великі провини, які на ньому, не здаються йому такими вже великими провинами, а його заслуги здаються дуже великими). Не так, коли він навпаки сердитий на свого сина й дивиться на нього злим оком, тоді все навпаки — усяка мала провина, яку той скоїть, вважається великою в його очах.