Заповідь їсти кодшей кодашім і залишки хлібних приношень
Заповідь їсти кодшей кодашім і залишки хлібних приношень — це заповідь когенам їсти м'ясо жертв, призначених для спокути, таких як хатат і ашам. Споживання залишків хлібних приношень.
Заповіді про трапезу когенів
Хатат і ашам
Когенам було заповідано їсти м'ясо жертв, які були частиною системи жертвоприношень, призначених для спокути, таких як хатат і ашам. Про це сказано у вірші «І нехай їдять їх ті, кому ними було спокутування» (Шмот 29, 33), і наведено також у Гемарі (Псахім, 59), що «когени їдять, а власники дістають спокуту». Тобто коли когени їдять хатат і ашам, спокута, яка мала прийти до власника жертви, здійснюється через них.
М'ясо хатату й ашаму їдять винятково когени, і важливо розуміти, що не вся жертва споживається: є частини, які називаються «емурін» (певні частини жертви, такі як органи), яких коген не їсть. Власники не мають права їсти із залишку цієї жертви.
Ця заповідь вважається особливо важливою, оскільки спокута через споживання хатату й ашаму — це її повна форма, коли трапеза когенів завершує спокуту власника жертви. Споживання кодашім калім і труми, наведене в цьому уривку, теж вважається заповіддю, але не пов'язане безпосередньо зі спокутою власників. Водночас і це важлива заповідь, яка не змінює суті самої жертви, а лише право користування й насолоди від приношення[1].
Залишки хлібного приношення
Друга заповідь — споживання залишків хлібних приношень, тобто після того, як від хлібного приношення відділяли те, що спалювали на жертовнику, залишки споживали когени. Як сказано у вірші[2]: «А те, що залишиться від нього, нехай їдять Агарон і його сини». І це заповідь-повеління, а не лише дозвіл[3]
Зі змістів заповіді
Глибокий принцип, що стоїть за заповіддю їсти хатат і ашам, — зв'язок людини з Храмом і з процесом спокути. Усі жертви призначені для того, щоб підготувати думки людини й зберегти її духовну свідомість. Споживання жертви когенами символізує пошану до жертви, адже самі когени, що служать Всевишньому в Храмі, їдять призначені їм частини жертви і не піддають їх ситуаціям зневаги чи неповаги. Крім того, вони повинні їсти жертву у святому місці й поводитися з нею належним чином, не даючи їй протухнути чи зіпсуватися[1].
Як і в заповіді їсти хатат і ашам, тут теж проявляється пошана до жертви. Всевишній, благословенний Він, заповів, щоб хлібні приношення не віддавали рабам чи тваринам, а щоб їх їли Його служителі, когени, з пошани до жертви. У цьому виражається духовний обов'язок, якого треба дотримуватися щодо жертви, адже хлібні приношення — важлива частина духовного процесу спокути, і тому слід шанувати хлібні приношення, споживаючи їх призначеним для цього чином[3].
Із законів заповіді
Ця заповідь діє за часів існування Храму й стосується когенів чоловічої статі. А коли когени не їдять своєї частини жертви у встановлений для цього час, вони порушують заповідь-повеління й підлягають покаранню, і навіть можуть понести покарання за спокуту власників[1].
У заповіді їсти залишки хлібних приношень сказано, що від хлібних приношень для жертовника беруть жменю, потім спалюють жменю на жертовнику, а залишки (усе інше) їдять когени. Є кілька подробиць: хлібне приношення когенів чоловічої статі не підлягає взяттю жмені (і тому воно все цілком споживається). Такі хлібні приношення, як мінхат хінух, хавітін і мінхат хоте, спалюють на жертовнику, і когени їх не їдять. Цікаво зазначити, що хлібне приношення соти когена — на відміну від хлібного приношення соти жінки — усе ж підлягає взяттю жмені, і його залишки їдять когени[3].
Місце цієї заповіді в переліку 613 заповідей
Рамбан не включив заповіді їсти хатат і ашам до переліку, а стверджує, що вона є частиною вказівок Тори, що стосуються жертвоприношень, і спокута залежить від неї.
У хасидуті
Трапеза жертовника і трапеза людини
Гемара[4] тлумачить вірш[5] «Якщо буде з'їдено» так, що йдеться про дві трапези: 1. трапеза людини і 2. трапеза жертовника. Кожна з них становить етап у процесі піднесення іскор та їх бірура. Трапеза жертовника стосується принесення жертви на жертовнику, що є дією бірура іскор, які впали зі світу Тогу і які тепер треба піднести до святості. Жертву, як правило тварину, беруть із кліпат нога світу, і від жертовника достаток піднімається до вищих.
Трапеза жертовника означає сходження Б-жественного вогню з небес; вогонь був подібний до «лева, що спускається й пожирає жертви»[6], щоб пробудити сили ноги й дати їм піднесення і виправлення. Ангели, що охороняють жертовник, сповіщають подібно до «лева, що спускається й пожирає жертви»; духовна картина — це піднесення залишку жертви до духовних джерел.
Трапеза людини — це ітарута ді-лтата, щоб притягнути категорію Вищого Адама, тобто категорію Зеїр Анпін Ацилуту, яка називається Адам. І тому споживання жертв як ітарута ді-лтата має бути подібним до того притягнення, яке хочуть притягнути, і тому має бути саме трапеза нижньої людини — коген, муж хесед, який подібний до Зеїр Анпін, більша частина якого — хасадім, повинен їсти жертви, щоб притягнути достаток із Сутності світла Ейн Соф, благословенний Він, у Вищого Адама, і тоді сам собою достаток буде притягнутий від Адама, тобто Зеїр Анпін, униз у БЕА.
І порядок такий, що насамперед має бути трапеза жертовника — принесення жиру й крові на жертовнику, адже перед цим тварина з кліпат нога має бути відібрана й відділена від зла й піднесена до святості, аж поки не буде названа МАН; а потім, коли залишається м'ясо жертви, яке вже відібране, тоді настає трапеза людини — не для того, щоб відібрати добро від зла (бо воно вже відібране), а через споживання м'яса, яке вже відібране, у них є сила, щоб їхнім споживанням притягнути, щоб була трапеза Вищого Адама — МАН, відібраного через Малхут (— у другому бірурі (?)), і ця трапеза називається притягненням МАД із Зеїр Анпін завдяки тому, що він дістане силу від Сутності Ейн Соф, а потім це притягується від Вищого Адама вниз у БЕА, і все це здійснюється через ітарута ді-лтата трапези когенів.
І тому мудреці встановили[7] благословляти: «...який освятив нас Своїми заповідями і повелів нам їсти жертву». Бо «благословення» — це притягнення із Сутності світла Ейн Соф до Вищого Адама, адже сама по собі Сутність Маациля, благословенний Він, одна піднесена й неспівмірна з тим, щоб сходити й притягуватися, бо все сходження світів перед Ним, благословенний Він, вважається як ніщо, будучи цілком скасованим. І тому благословляють перед споживанням жертви, щоб через благословення притягнути з Джерела всього життя, категорії Його Сутності, благословенний Він, щоб Він вилив достаток у Вищого Адама.
І тому м'ясо хатату й ашаму їдять когени чоловічої статі, щоб викликати трапезу Вищого Адама, тобто Зеїр Анпін, «алма ді-дхура» (чоловічого світу). І також їли стоячи, у категорії бітуля, бо всяке притягнення в Ацилут — у категорії стояння.
У наш час
Сказано, що стіл людини спокутує її, але стіл людини подібний до «трапези жертовника», і тому не вимовляють благословення «...який освятив нас Своїми заповідями».
Однак трапеза у святий Шабат подібна до «трапези когенів», а благословення — це молитва із зосередженням перед трапезою, бо тоді здійснюється дія трапези[8].
Примітки
- ^ 1 2 3 «Сефер га-хінух», заповідь 102.
- ^ Ваїкра 6, 9.
- ^ 1 2 3 «Сефер га-хінух», заповідь 134.
- ^ Звахім, 13б.
- ^ Ваїкра 7, 18.
- ^ Див. Йома, 21б.
- ^ Див. Раші, Псахім, 121а, коментар, що починається словами «Біркат».
- ^ «Дерех міцвотеха», заповідь їсти кодшей кодашім і залишки хлібних приношень, с. 91 і далі.