Перейти до вмісту

Заборона куріння закваски й меду

Матеріал з Хабадпедії

Заборона приношення закваски й меду — заповідь[1] не приносити закваску або мед на жертовнику.

Джерело заповіді

Джерело заповіді у вірші

бо жодної закваски і жодного меду не спалюйте з них у вогненну жертву Г-споду

— Ваїкра, 2, 11

Заборона повторена на початку вірша, де сказано: «Жодне хлібне приношення, яке ви приносите Г-споду, не має готуватися квасним». Заборона стосується всіх видів закваски й меду, включно з фініковим медом і медом, отримуваним з інших видів плодів.

Заборона стосується не лише спалювання самих закваски або меду, а й їхнього додавання як складової частини до суміші жертвоприношень. Так, заборонено використовувати їх, щоб надати жертовнику приємного запаху, навіть якщо вони не становлять головної частини хлібного приношення.

Зі змістів заповіді

Зміст перший

Зміст заборони приношення закваски й меду пов'язаний із метою жертвоприношень, яка полягає в тому, щоб пробудити думку того, хто приносить, і виховати в ньому добрі якості. Кожна дія під час жертвоприношення і приготувань до нього покликана слугувати підмогою для духовного рівня та для розвитку внутрішніх якостей людини.

  1. Зміст заборони приношення закваски – закваска — це концентрат квасного, яке поширюється і заквашує їжу. Квасне виникає внаслідок довгого й тривалого перебування, через що воно поширюється і скисає. Виходячи з цього, Тора заборонила приносити квасне, щоб пробудити якість проворності у справах людини. Утримання від приношення квасного передає необхідність уникати довгого зволікання і постійно здійснювати швидкі й зосереджені дії, як це роблять у справах служіння Всевишньому — з блиском і швидкістю. Це заохочення до розвитку проворності у справах, як-от у заповіді: «Будь легкий, як орел, швидкий, як олень, і сильний, як лев, щоб виконувати волю Батька твого небесного». У хлібних приношеннях приватної особи заборона суворіша, оскільки в приватної особи є схильність до лінощів, і тому приношення має бути мацою — предметом, у якому немає квасного, щоб пробудити думку про важливість проворності у справах.
  2. Зміст заборони приношення меду – мед, будучи надзвичайно солодким, символізує прагнення до солодкості й розніженості. Виходячи з цього, Тора заборонила мед у хлібному приношенні, щоб уберегтися від схильності надмірно балувати себе і від розніженості в цьому світі. У цьому є і виховання дітей, щоб вони не пристрастилися до солодкої їжі, як чинять ненажери й п'яниці. Тора хоче підкреслити, що людина має зосередитися на корисній їжі та насущних потребах свого тіла, а не намагатися отримувати задоволення лише від відчуттів, як-от куштування солодкого, яке часом здійснюється лише задля того, щоб відчути задоволення гортані. Треба виховувати людину спрямовувати свою їжу й питво не на швидкоплинне задоволення і не на пошук лише солодкого в житті, а на мету зберегти здоров'я тіла й душі.

Зміст другий

Зміст заборони приношення закваски й меду — пробудити в того, хто приносить, якість смирення.

Закваска, будучи символом зарозумілості, підносить себе шляхом матеріального поширення. Мед же вирізняється великою солодкістю і з цієї причини сильно здіймається під час кипіння. Обоє вони, закваска й мед, представляють властивості гордині та поширення за межі єства, і тому не підходять для того, щоб бути жертвами з волі Всевишнього.

Згідно з тлумаченням Рамбана, жертви не мають походити з речей, у яких є «сильна рука, щоб змінювати природу», тобто з речей, що виводять людину за межі міри й смирення. Оскільки закваска представляє поширення і гординю, а мед — абсолютну солодкість, жертви мають походити саме з того, у чому є рівновага і змішання, як їжа, приготовлена спокійно й урівноважено, що виражає смирення, а не гординю і не розніженість.

Як сказано в «Берешит раба», якість милосердя співучасна з якістю суду у створенні світу, тобто є місце для міри врівноваженої, а не надмірної. Це також причина того, що жертви мають бути плодом рівноваги, щоб у них не поширювалася якість гордині чи надмірної розніженості, а була саме правильна міра.

Із законів заповіді

Покарання тому, хто порушив заповідь заборони приношення закваски й меду, — бичування, як роз'яснюється в трактаті «Менахот»[2]. Якщо він приніс закваску або мед чи навіть суміш, що їх містить, він підлягає бичуванню. Галахічне рішення, наведене в законах Рамбама[3], встановлює, що заборона приношення закваски й меду — це одна заборона. Тобто якщо він приніс закваску й мед разом, його буде покарано бичуванням лише один раз, але якщо приніс кожне з них окремо, його буде покарано за кожне з них окремо.

Визначення заборони не обмежується лише їхнім повним приношенням на жертовнику, а поширюється і на випадок, коли їх використовують у хлібних приношеннях, які подають на жертовник, як, наприклад, залишки хлібних приношень, які з'їдають когени. Заборона існує не лише в самому приношенні, а й у випадку, коли вони можуть змішатися з хлібним приношенням, яке йде в їжу і підлягає з'ясуванню.

Лік заборон серед 613 заповідей

Рамбам визначив заборону закваски й меду як одну заборону, тобто загальну заборону, і тому, якщо обидва були принесені разом, людину буде покарано бичуванням лише один раз. Однак Рамбан не погодився з цим і вважав, що йдеться про дві окремі заборони, тобто існують дві самостійні заборони для кожного з них, і тому, якщо кожне було принесене окремо, людину буде покарано бичуванням за кожне з них окремо.

У хасидуті

Зміст заборони приношення закваски й меду в тому, що вони походять з аспекту гвурот.

Як наводиться в «Шаар га-шофар» у розділі пнімійут, мед (двош) за гематрією — 306 («шофар»), і він представляє гвурот усередині хеседу. Тобто мед не лише може бути солодким і насолоджувальним, а й передає внутрішній аспект скорочення та обмеження — зміст, безпосередньо пов'язаний з якістю гвурот, яка є якістю суду й скорочення.

Також усі види солодощів вважаються аспектом гвурот, бо солодкість у їжі викликає відчуття задоволення й насолоди, але вона вважається продуктом внутрішніх меж, які скоротили абсолютний достаток життя. Тому в жертві не може бути нічого цілком солодкого — адже необроблена солодкість представляє гвурну сторону скорочення й обмеження і тим самим перешкоджає впливу повного хеседу на жертву.

Виходячи з цього, якщо вдуматися, річ у тому, що насправді є види гвурот, які приходять із місця продовження й достатку. Як сходження дощів вважається гвурот, або навіть згущений мед, який вражає душу й оживляє її, — усе це походить з аспекту гвурот усередині хеседу, і з цієї причини вони не можуть бути принесені на жертовнику.

Мед, як і всі солодощі, виражає внутрішні сили гвурот усередині хасадім. Хоча сама солодкість випливає з хеседу, насправді йдеться про солодкість, яка породжує внутрішнє обмеження і скорочення, що передають внутрішню силу, яка веде й зцілює душу, але вони не належать до стану чистого хеседу, потрібного на жертовнику.

Тому ці види солодощів не будуть прийняті на жертовнику, бо вони представляють гвурот, а не абсолютний хесед, на якому будуються духовні жертви[4].

Див. також

Примітки

  1. ^ «Сефер га-хінух», заповідь 117.
  2. ^ 52б.
  3. ^ Закони про порядок жертвоприношень, розділ 8.
  4. ^ «Тора ор», доповнення, Шмот, 107б.

Повідомити про помилку на цій сторінці