Перейти до вмісту

Нотар

Матеріал з Хабадпедії

Нотар — це м'ясо жертви, що залишилося після закінчення часу, відведеного для його споживання, і в Торі встановлено ясні закони про те, як слід поводитися із цим м'ясом, – як щодо заборони споживання, так і щодо заповіді спалення.

Із законів заповіді

Спалювати м'ясо нотар

Тора заповіла спалити м'ясо, що залишилося після часу, відведеного для споживання жертви. Як сказано[1] «А те, що залишилося від м'яса жертви на третій день, має бути спалене у вогні». Нотар — це м'ясо, час споживання якого минув, і якщо його не спалили, воно стає непридатним.

Спалення — це абсолютний засіб знищити м'ясо й повністю усунути його зі світу, оскільки в цьому є натяк на те, що людині не личить запасати їжу понад безпосередню потребу.

Не їсти нотар

Заборонено їсти м'ясо, що стало непридатним унаслідок того, що пробуло після дозволеного для його споживання часу, як сказано[2] «Не має бути з'їдене, бо святиня це». Кожна жертва, що стала непридатною за часом свого споживання, підпадає під цю заборону, і так само нотар, пов'язаний із непридатними жертвами. Ця заборона стосується всіх частин жертви, крім тих, на які не поширюється закон нотару, таких як шкіра, бульйон, приправа, жили тощо. Споживання нотару призводить до тяжкого покарання карет, як сказано у вірші «Душа, яка їсть, понесе свій гріх».

Закони нотару

Основні закони, що стосуються нотару, вказують, що м'ясо, яке стало нотаром (через те, що минув його час), заборонене до споживання, і його треба спалити. Існують також закони щодо нотару, що став пігулем (тобто жертву було здійснено не за законом, наприклад, якщо намір був з'їсти її після її часу), і щодо всякої непридатності в жертвах, яка вимагає спалення. Більше того, є випадки, у яких, якщо людина з'їла нотар або пігуль навмисно, вона підлягає карету, а помилково зобов'язана принести жертву за гріх.

Ці заповіді діють за часів Храму, коли існує служіння і когени відповідальні за їх виконання. Коли коген не виконує заповідь спалення нотару, він порушує заповідь-веління. За це не карають батогами, оскільки в цьому немає дії[3].

Глиняна посудина, що ввібрала м'ясо жертви

Коли глиняна посудина вбирає святе м'ясо, уся сама посудина стає як святе м'ясо, тобто навіть якщо сама посудина не була освячена спочатку, вона стає освяченою внаслідок вбирання.

Але в цьому відмінність між вбиранням, яке можна змити, як в одязі чи в посудині, яку ополіскують, і глиняною посудиною, що глиняну посудину є обов'язок розбити одразу, щойно вона ввібрала святе м'ясо, бо воно одразу стало нотаром. Причина цього в тому, що святе м'ясо, яке ввібралося в посудину, адже не можна з'їсти, і тому воно одразу потрапляє в категорію «нотар», а не лише після того, як минає час споживання жертви[4].

Настанова в служінні Всевишньому

У сіхі, яку Ребе сказав дітям «Цівос Гашем», він роз'яснив, що коли Святий, благословенний Він, дає подарунок, шліхут вивчати Тору й виконувати заповіді, і дає здоров'я, їжу, одяг, братів і сестер і добрих батьків, треба прийняти подарунок і насолоджуватися ним одразу і з проворністю, що виражає радість у цьому, і не чекати день, поки це стане «нотаром»[5].

Значення слова «нотар»

Слово «нотар» несе в собі два головні тлумачення, які існують разом і пов'язані одне з одним.

Перше тлумачення: надлишки й залишки

Перше тлумачення «нотар» — від слова «надлишки» або «залишки». Маються на увазі частини, що залишилися після чогось, що було повним або цілим, і фактично йдеться про частини, які не були необхідними чи важливими в прямому сенсі. Приклад цього — олія, яка налилася й наповнила бочку, поки не вийшла з неї, являє собою «залишки» або «надлишки», що вилилися з неї. Вони не головна частина, але залишилися як надмір після використання.

Друге тлумачення: «ве-отер»

Друге тлумачення — від слова «ве-отер», значення якого — більше, ніж головне, щось, що залишилося понад те, що було очікуваним або необхідним. У цьому контексті «нотар» вказує не лише на те, що залишилося як залишок або рештки, а й на щось, що додає більше, ніж було спочатку, тобто в ньому є додаток або велич понад те, що було в первісній кількості. Тобто тут є щось, що приходить із місця, яке вище за межі виміряного.

Зв'язок між двома тлумаченнями

Ці тлумачення пов'язані одне з одним, бо саме за допомогою залишків і надлишків (частин, що залишилися) досягають безмежного. Як, наприклад, у бочці, повній до країв, з якої олія виливається назовні, це показує дію, що відбувається через обмеженість посудини (бочки). Коли бочка наповнюється понад свої межі, олія, яка виливається й виходить, — це «нотар», що є залишками й надлишками – вони не головна частина, але вони приходять із місця, яке вище і поза межами міри та обмеження.

Цю думку ми бачимо у зв'язку з історією пророка Еліші із жінкою-шунамітянкою, якій він звелів наповнити порожні посудини з маленького глечика олії, і тоді головним вона лише сплатила борги, які мала сплатити, але від усіх залишків олії — «ти і твої сини житимете на решту», бо коли йдеться про олію, яка залишилася, це не лише залишки й надлишки, але вона містить у собі особливий додаток, який приводить до піднесення або нового життя, «житимеш на решту, і як тлумачили мудреці «поки не оживуть мертві». Частина, що залишилася, має також силу і вплив понад те, що було раніше.

У духовному служінні

У духовному контексті «нотар» являє собою служіння тшуви – не пряме виправлення гріха, а щось, що залишається після гріха, що стосується глибоких духовних частин душі. Гріх і вада по суті не стосуються душі, а вони впливають на її світло, яке подібне до «надлишків» або залишків. Але саме за допомогою тшуви, яка приводить душу на вищий щабель, відбувається не лише виправлення, а й духовне піднесення, яке вище за те, що було раніше.

Під час вигнання, коли розкриття порівняно з часом Храму сприймається лише як залишки, але саме в цей період, за допомогою виправлення і бірура «іскор», що спустилися в місце кліпот, є духовне піднесення, яке веде до вищого результату[6].

Примітки

  1. ^ Ваїкра 7, 17.
  2. ^ Шмот 29, 33.
  3. ^ «Сефер га-хінух» заповідь 143 і заповідь 215.
  4. ^ «Лікутей сіхот» частина 27 с. 29.
  5. ^ 6-й день свята Сукот 5745 (16 жовтня 1984), «Ітваадуйот» с. 331.
  6. ^ Пінхас 5724, «Торат Менахем» с. 280.

Повідомити про помилку на цій сторінці