Заповідь, щоб жертва була від восьми днів і старша
Ця стаття потребує хабадського контексту: на цій сторінці бракує інформації, що прояснює зв'язок або погляд хасидуту Хабад щодо теми чи предмета статті
| ||
| Ця стаття потребує хабадського контексту: на цій сторінці бракує інформації, що прояснює зв'язок або погляд хасидуту Хабад щодо теми чи предмета статті | |
Заповідь, щоб жертва була віком від восьми днів і старша — це заповідь[1], щоб кожна жертва з худоби, яку ми приносимо, була від восьмого дня після її народження і старша, а не молодша. Цей закон називається «заповіддю про нестачу часу в самому тілі» («мехусар зман бе-гуфо»).
Джерело заповіді
Вірш, що вказує на це: «Бик, або вівця, або коза, коли народиться, то нехай буде сім днів при матері своїй, а з восьмого дня і далі буде бажаним для вогняної жертви Г-споду» (Ваїкра 22, 27).
Мудреці вивели з цього вірша, що жертву не буде прийнято раніше ніж через вісім днів, і цей закон вважається «забороною, що виводиться із заповіді-повеління», а тому за нього не карають бичуванням.
Зі змістів заповіді
На рівні простого змісту жертва символізує досконалість, і її годиться приносити в найкращому стані. Тварина, молодша за вісім днів, фізично не дозріла і вважається неповноцінною за своїми якостями. Крім того, людина не побажає такої тварини для повсякденного використання, наприклад для їжі, торгівлі чи подарунка.
Отже, коли жертва досконала в усіх відношеннях, у серці людини пробуджується розуміння того, що вона має виправити й удосконалити також свої вчинки.
Із законів заповіді
- Тварина або птах, чий час не настав: як горлиці, чий час не настав, і надто дорослі молоді голуби непридатні для жертви, так і тварини, що не досягли віку восьми днів, не годяться для жертвопринесення. Наприклад, на етапі, коли в молодих голубів починає жовтіти пір'я, вони непридатні — бо це вважається надто юним віком для горлиць і надто дорослим для голубів.
- Інші непридатні для жертви:
- Йоце дофен: той, що народився шляхом операції (а не звичайними пологами), непридатний для жертви.
- Сирота: тварина, що народилася після смерті своєї матері, не годиться для жертвопринесення.
- Усі непридатні відображають потребу в природній досконалості й народженні «природним порядком».
- Принесення в жертву того, хто не досяг строку: на думку Рамбама, якщо було принесено в жертву або присвячено того, хто не досяг строку, людина тим самим порушує заповідь-повеління, але не підлягає бичуванню, оскільки йдеться про заборону, що виводиться із заповіді-повеління[1].
Зовнішні посилання
Примітки
- ^ 1 2 «Сефер га-хінух», заповідь 293.